Це дівчача справа! Авторка про рівність, гендерні стереотипи та зміни у суспільстві

“Ви хочете працювати у нас, але, скажіть, будь ласка, чи є у вас діти? Ви ж, напевно, будете сидіти з ними під час хвороби, нам такі працівники не потрібні…”.

“Жінці не місце у політиці/Є жіночі й чоловічі обовʼязки”.

“Жінки надто емоційні та ірраціональні, а чоловіки — керуються холодним розумом”.

Здається, кожна дівчина та жінка чимало разів стикалася з тими чи іншими гендерними стереотипами. На роботі чи навчанні, у стосунках чи просто під час розмови з сусідами — інколи світогляд сучасних людей не виключає можливість продукувати відверто сексистські “жарти” чи погляди.

Памʼятаю, як на третьому курсі університету я також стикнулася з відвертим “Це не дівчача справа” від скандально відомого викладача. На мій матеріал на економічну тематику він відреагував так: “Зайчик, ну яка економіка? Ну ти ж дівчинка, тобі про культуру, кухню, дітей писати потрібно”.

Згодом завдяки активній позиції студентів, громадських діячів та журналістів, керівництво КНУ ННІЖ розірвало контракт із викладачем через сексистські висловлювання та проросійську пропаганду, яку він відтворював на лекціях.

Проблема ж полягає не лише у вчинках та словах таких людей, а й у толеруванні подібних поглядів у суспільстві. Бо саме тут починаються “бʼє — значить любить”, “жінка повинна дбати про сімʼю”, “жіночої дружби не існує”, “слабка стать” та бозна скільки інших міфів та викривленого сприйняття жінок.

І це я не згадала ще рекламу, що обʼєктивізує жіноче тіло — коли й зрозуміти, що саме тобі тут намагаються продати, складно; так званий рожевий податок; популізм на темі “жіночного”; різне ставлення до дітей у школах, де “дівчатка більш посидючі та розумніші, а хлопці — бешкетники”, але чомусь у дорослому віці керівні посади частіше посідають чоловіки, а не жінки.

Чому про це варто говорити? Як бороти гендерні стереотипи у юному віці? Чи здатна на це впливати освіта? Про це та більше ми поспілкувалися з книжковою блогеркою, феміністкою та авторкою цьогорічного бестселера на Книжковому Арсеналі Це дівчача справа Анною Повх.

Феміністична, щира і підтримуюча — про книгу Це дівчача справа

На цьогорічному Книжковому Арсеналі книжка Це дівчача справа потрапила у ТОП-5 продажів видавництва Ранок.

— Я страшенно тішуся цьому факту, адже це не просто свято для мене як авторки. Я дуже рада, що книжка з феміністичною тематикою привабила аудиторію. Це значить, що у суспільстві є запит на цю тему, на такі зміни, що ми ближче до здорового ставлення до фемінізму і гендерної рівності, ніж здається, — зізнається авторка Анна Повх.

За її словами, мами купували книгу для свої доньок, і це змушувало дійсно радіти. Бо, на відміну від самої Анни та багатьох дівчат покоління ранніх 2000-их, яким дарували Енциклопедію маленької леді, сучасні підлітки триматимуть у руках книгу-маніфест, що дівчача справа — це будь-яка, яка тобі довподоби.

— Напевно, написати книгу мріють всі діти, які відчувають в собі схильність до письма. Чи було це і твоєю мрією з дитинства? Чи ідея зʼявилася у старшому віці?

— У мене дійсно з дитинства була мрія написати книжку. Я навіть писала романи у підлітковому віці – тож це давно було моїм хобі. І загалом я не просто мріяла, а планувала коли-небудь видати власну книгу і бути активно залученою в українську книжкову сферу.

Однак думала, що це буде якийсь художній текст. Стати авторкою нонфікшн книги я не мріяла, бо мені здавалося, що працювати над такими виданнями набагато складніше.

— Скільки часу ти працювала над рукописом, а потім над виданням?

— Над самим текстом я працювала кілька місяців. Тобто шукала і опрацьовувала історії героїнь та працювала над своїми текстами про кожен стереотип, які доповнюють ці історії.

А загалом процес підготовки зайняв майже два роки, бо книжка має дуже багато ілюстрацій від Ольги Гайдуш, тож це теж потребувало багато часу. Також її рецензували експертка з теми гендерної рівності і потім психологиня. Етапів роботи минуло багато і це був тривалий процес, — пригадує Анна.

Роботу над книжкою дівчина почала уже маючи домовленості з видавництвом: тобто спочатку погодили ідею проекту про гендерні стереотипи, а після почалася робота над рукописом.

— Чи є в книзі Це дівчача справа твоя історія? Можеш розповісти, з якими стереотипами особисто ти боролася у житті?

— Моя історія розпочинає книжку й висвітлює тему стереотипів про тіло. Вона про менструацію, про те, що не варто соромитися природного процесу, який є в тілі жінок та дівчат.

Звісно, не кожен з описаних стереотипів торкався мене особисто, але багато з них я спостерігала у суспільстві, вони просто існували навколо, коли я дорослішала.

А вже дорослою, зацікавившись темою гендерної рівності, я почала переосмислювати їх для себе: що зовнішність дівчат і жінок не обов’язково має вписуватися в шаблони краси; що це не обов’язок жінки – бути “берегинею”, піклуватися про побут; що стосунки у парі можуть бути партнерськими і рівними; що дівчата не повинні бути милими і ніжними, а проявляти амбіційність, відстоювати свою думку, бути лідеркою — це також “жіночно”.

Рexels

Навіть святкування 8 березня як свята жінок. Я переосмислила його не так давно — приблизно чотири роки тому. Адже все життя у школі, удома, в інформаційному просторі навколо була традиція вітати жінок “з жіночим святом, з днем весни і краси”. А потім я відкрила для себе справжню історію цього дня.

Тож на власному досвіді можу сказати, що боротьба зі стереотипами починається з обізнаності. Коли дізнаєшся про справжній сенс чогось, заглиблюєшся в тему, то хочеться це змінити у своєму житті.

Читати на тему

Не хвора, а просто перенервувала: які прояви та наслідки має гендерний розрив у медицині на жіноче здоров’я

Одним з поширених явищ є пояснення будь-якого погіршення самопочуття у жінок так званою психосоматикою.

— З огляду на історії у книзі, які стереотипи ти могла б назвати найбільш поширеними?

— Насправді не можу виділити певні стереотипи, які є найпопулярнішими, бо таких дуже багато. Навіть, зважаючи на коментарі, які з’явилися в соцмережах, коли вийшли перші матеріали про книжку, видно, що багато людей досі переконані в шкідливості фемінізму і гендерної рівності, бо це, мовляв, знижує народжуваність і вчить жінок “неправильних цінностей”.

Коли ж у книжці я розвінчую такі міфи і пояснюю, що таке фемінізм, навіщо існує, чому гендерної рівності не досягнуто, навіть якщо так здається на перший погляд.

Далі — стереотипи про жіночі і нежіночі заняття. Серед описаного у книжці є історія військовослужбовиці, бо для мене дуже важливо було показати, що захист країни — це також і жіноча справа. Однак багато людей досі дотримується думки, що військова служба — виключно чоловіча сфера.

Звісно, в українській армії значно більше чоловіків, але частка жінок також велика. Особливо, якщо зважати на те, коли взагалі для жінок стала доступною ця сфера.

Міноброни

Також досі поширеним є уявлення про те, що найголовніший спосіб самореалізації для жінок — це створення сім’ї і материнство, і що потрібно прагнути перш за все цього.

Мені ж хочеться, щоб дівчата-підлітки розуміли: у них є багато можливих сценаріїв майбутнього.

Вони дійсно можуть прагнути побудувати романтичні стосунки, а потім створити сім’ю, а можуть докладати зусиль для професійної реалізації у будь-якій сфері. А ще можна поєднувати це. Не існує якогось “справжнього жіночого щастя”, воно — для кожної своє, і це можуть бути абсолютно різні речі.

Наприклад, у Це дівчача справа є історія про те, як героїню в дитинстві лякали, що ніхто не візьме її заміж, якщо вона не вмітиме готувати. Начебто перспектива створити сім’ю залежить виключно від побутових умінь. А мені б хотілося, щоб сучасні дівчата не чули подібних зауважень.

— Якби ти могла описати свою книгу трьома словами — що б це було за слова?

Феміністична, щира і підтримуюча.

Феміністична — бо так я і позиціоную свою книжку, навіть цілий розділ присвячую темі фемінізму. Адже цінності, які вона несе, є саме такими, хоч багато людей ще й досі побоюється слова фемінізм.

Щирою — бо мені здається, що я говорю з аудиторією на рівні, не намагаюся повчати чи пояснювати. А ще історії героїнь справді щирі і чесні, і я дуже вдячна усім їм за те, що вони поділилися ними.

Підтримуюча — бо це моя мета — підтримати дівчат під час їхнього дорослішання, показати, що з ними все окей, незалежно від того, ким вони хочуть стати, чим цікавляться, як хочуть виглядати. І що це окей — не вписуватися в шаблони суспільства щодо того, якими повинні бути дівчата і жінки, — ділиться Анна.

Читати на тему

За жінок чи проти чоловіків? Що таке фемінізм простими словами та як він виник

Цікаво що таке фемінізм і чому він з’явився? Читай, що таке рух за права жінок простими словами, щоб не плутатися в термінах.

Які стереотипи лягли в основу книги

— Як саме ти обирала історії, які висвітлила у книзі?

— У книжці 36 історій, порівну у шести тематичних розділах. Спочатку я сформувала список стереотипів, про які хотілося написати: про тіло і зовнішність, про сфери інтересів і роботи, про риси характеру, про стосунки та тему фемінізму загалом.

І ще один розділ зібрав в собі різні стереотипи, які не потрапили у попередні — наприклад, про те, що рожевий колір — тільки для дівчат, або що написана жінками література — виключно романтична і про кохання.

Вже маючи список стереотипів, я почала шукати історії. Інколи траплялося, що до однієї теми пасувало кілька історій, і тоді я обирала більш ілюстративну, яскраву. Часом одна людина могла поділитися двома різними історіями.

Мені хотілося, щоб була різна репрезентація: тобто аби були історії від дівчат-одноліток аудиторії, і від дорослих жінок.

— Твоя книга орієнтована на підлітків, але, як вважаєш, чи доречна вона для хлопців та дорослих жінок і чоловіків? Чому?

— Цільова аудиторія книжки — це дійсно дівчата-підлітки. Я в тексті звертаюся саме до читачок і історії там — про жінок і дівчат. Навіть назва — Це дівчача справа. Тому, скоріше за все, хлопці і чоловіки можуть не звернути на неї увагу.

Насправді в соціумі існують також гендерні стереотипи про хлопців і чоловіків, вони інші і про них також можна зробити якийсь схожий проект. Бо тема гендерних стереотипів — вона не виключно про дівчат і їхнє виховання. І мені дуже хотілося б, щоб хлопці також цікавилися цією темою.

Рexels

Щодо дорослих жінок, то, думаю, що для них книжка могла б також бути цікавою. Бо, по-перше, вона написана не по-дитячому, але доступно пояснює, звідки з’явилися і чому продовжують існувати певні стереотипи. І цілком може бути вступною для того, щоб далі цікавитися темою глибше.

Також, звісно, вона буде корисна для батьків, які виховують доньок.

А ще я, наприклад, цікавлюся книжками на феміністичну тематику, які виходять на українському книжковому ринку, навіть якщо я не дуже їхня цільова аудиторія. Мені хочеться збирати свою феміністичну книжкову поличку, тож мене б подібна книжка могла зацікавити навіть попри те, що я вже знаю те, про що в ній йдеться.

Читати на тему

Токсична маскулінність: як шкідливі установки отруюють життя чоловіків

Чоловіки не плачуть, а хатня робота — для жінок? В чому проявляється токсична маскулінність та як з нею боротися — розповідає психологиня.

— Як щодо наступних книг? Є уже напрацювання чи ідеї?

— Як вже згадувала спочатку, я мріяла написати художню книжку. І такі плани у мене досі залишаються. Думаю, що скоріше за все наступна моя книжка буде саме художнім романом.

Зараз я вже працюю над певним текстом, скажу лише, що він не підлітковий і про нашу сучасність. Але це поки лише творчий процес, я ще не шукала видавця, тому не можу зараз сказати нічого конкретнішого, — зізнається авторка.

Як освіта впливає на гендерні стереотипи

— Якби ти могла впливати глобально на формування освіти у школах, що, на твою думку, могло б покращити ситуацію з гендерним розривом у країні? На що варто звернути увагу викладачам та батькам?

— Окрім того, що я написала книжку, я ще й працюю в феміністичній організації і ми займаємося, зокрема, темою сексуальної освіти. Це дуже комплексна тема, яка включає, зокрема, питання гендерної рівності і гендерних стереотипів.

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

Допис, поширений АННА ПОВХ | книжки | фемінізм | письменництво (@bookkania)

Тому мені, звісно, дуже хотілося б, щоб подібні уроки регулярно були в українських школах. Також я б хотіла, щоб, наприклад, у школах перестали “святкувати” 8 березня, а натомість розповідали про справжнє значення цього дня, про його початок та історію жіночого руху загалом. Робили більш освітні, а не святкові заходи з цієї нагоди.

Це ніби такий маленький пункт, але він впливає на зацікавленість темою, на знання про це, на сприйняття “жіночності” і руху за права жінок.

Я сама не так давно навчалася в школі і, наприклад, на уроках трудового навчання дівчат навчали шити і готувати, а хлопців — майструвати. Не знаю, чи зберігається подібний розподіл і зараз, але такі практики здаються мені дуже застарілими і точно потребують змін.

Та й просто ставлення педагогів у школах також має бути рівним, без стереотипів про те, що математичні й технічні предмети — більше підходять для хлопців, а гуманітарні — для дівчат, — висновує Анна Повх.

Сексизм та гендерні стереотипи породили й таке явище, як мізогінія. Що таке мізогінія й чому її поділяють на внутрішню та зовнішню, а також як боротися з мізогінією, ми розповідали в іншому матеріалі.

Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!