Чи не щодня українське суспільство стикається з резонансними історіями про зґвалтування, приниження, об’єктивізацію жінок. Юридична сфера України має ще чимало прогалин, над якими треба працювати. Однак аналіз причинно-наслідкового ланцюжка приводить нас до початку проблеми: соціальної дилеми.
Негативне ставлення деяких чоловіків до руху феміністок за права жінок, їхня критика в сторону окремих вагонів у потягах та відверте висміювання жінок, що стали жертвами зґвалтувань — є наслідком виховання. Виховання, яке й культура, й політика, й освіта прищеплювали: місце жінки — на кухні.
Тут йдеться про соціалізацію чоловіків. Але нерідко жінки й самі стають тими, хто принижує та нівелює значущість інших жінок. Чому ж так відбувається? І як проявляється?
В цьому матеріалі ми спробуємо розібратися, чому в Україні тривалий час процвітала мізогінія, як вона впливає на суспільство та розберемо на прикладах мізогінні фрази.
Такий термін як мізогінія не є новим чи нововведеним. Адже довгий час мізогінія була нормою у патріархальному суспільстві. Термін є одним із ключових в теорії фемінізму.
Мізогінія — це зневажливе ставлення до жінок, жінконенависництво, упереджене ставлення та приниження жіночої статі як від чоловіків, так і від самих жінок.
Pexels
Мізогінія може бути зовнішньою — такою, що транслюється суспільством, та внутрішньою — така, яка інтерналізована самими жінками. Часто жінка й сама не помічає, як принижує себе перед чоловіками, аби у їхніх очах мати вигляд “не такої, як інші”.
Така поведінка часто й підкреслюється словами: “я не така, як інші жінки”, “жіночої дружби не існує”, “з чоловіками мені простіше”, “зміїне кодло” та подібне.
Ненависть до власної статі начебто приносить “дивіденди” у вигляді поваги чоловіків, підвищення власного статусу та дистанціювання.
Мізогінія проявляється у багатьох сферах: соціальне виключення, сексизм, ворожість, чоловічі привілеї. Ба більше: нині і мізогінія, і мізандрія (зневага до чоловіків) є явищами, що глибоко засіли та вкорінилися у нашій свідомості як нації та як людей окремо.
Мізогінні жарти, фрази-приказки та вимоги до інших часто можуть бути несвідомим проявом мізогінії.
Природою мізогінії можна назвати патріархальне суспільство та відповідну реальність, у якій тривалий час жили наші предки.
Мізогінія однозначно була доктриною патріархального суспільства, вона легітимізувала насилля над жінками як у крайній його формі, так і на рівні знищення честі.
На ранньому етапі формування суспільства як такого у світі панували мізогінні думки, які яскраво підтримували такі знані філософи та науковці як Арістотель, Декарт, Гоббс, Гегель, Фрейд, Ніцше та Лок.
В Україні вплив цих відомих чоловіків, можливо, й не був такий сильний. Однак чітку патріархальну лінію існування ми можемо простежити у наших північних сусідів. Росія у всі часи свого існування вирізнялася жорстокістю, а особливо — до жінок.
Жінки там й досі сприймаються, як інкубаторна машина, яка має давати нових солдатів на війну.
Враховуючи цей факт та поєднуючи його з, на жаль, роками існування в одній країні під назвою СРСР, не важко здогадатися, хто насаджував подібні наративи у головах українців. Таким чином знаходимо пояснення серед важелів впливу на людей: церква, ЗМІ, політика.
Нині суспільна думка формується під впливом багатьох чинників, серед яких також й музична індустрія. Не важко помітити, як сильно змінився характер та сенс українських пісень після початку повномасштабного вторгнення та повної відмови від російського продукту.
Засади СРСР про жінок-наймичок, жінок-коханок, жінок-берегинь домашнього вогнища метастазами окупували значну частину свідомості людей. Натомість чоловіки завжди сприймалися й почасти сприймаються досі, як хтось сильний, мужній, хто дістає здобич та не має права на сльози.
Та чи все так погано в Україні? Звісно, є над чим працювати. Освіта — перша інстанція, яка вимагає однозначних реформ.
Адже віктимну поведінку та мізогінію діти сприймають за норми поведінки ще у середній школі, коли підручник з Основ здоров’я каже: коротка спідниця чи макіяж може спровокувати нападника вчинити зґвалтування.
Скриншот підручника з Основ здоров’я для 8 класу, 2016 року видання
Внутрішня мізогінія й досі залишається популярною. Ми звертаємо увагу на зовнішні риси та в думках порівнюємо себе з жінкою навпроти, пускаємо жарти чи повторюємо стереотипні фрази наших мам або бабусь.
Мізогінія руйнує наше світосприйняття. Ми починаємо гризти себе зсередини. Ми не сприймаємо власної статі та вважаємо її гіршою за чоловічу.
Розібратися, де проявляється мізогінія, простіше на прикладах. Фрази та думки такого штибу ми наведемо нижче.
“Я не така, як вони, мене цікавлять не тільки одяг і салони краси”. Поширене протиставлення себе іншим жінкам: захоплення жінок — дурні, а ось думати про сім’ю чи займатися “справжніми” жіночими справами — це про кращі якості.
Насправді ж такі висловлювання можуть по-різному формулюватися та мати безліч варіацій, але всі вони націлені на здобуття похвали від чоловіків чи чіткого відмежування від жіночої статі, показавши себе кращою.
“Чому затори? А, блондинка за кермом”. Сексистські жарти, анекдоти та подібні порівняння притаманні, на жаль, не лише чоловікам. І самі жінки часто знецінюють досягнення чи спроби самореалізації інших представниць жіночої статі.
Цікаво, що дослідження від Genger Actin portal показало, що такі переконання та жарти є дуже шкідливими для свідомості. За результатами, учасники, яким дали прослухати безліч сексистських жартів, продемонстрували більшу толерантність до фізичного насильства над жінками, ніж ті, кому включали нейтральні анекдоти.
“Яка з неї жінка, якщо не має дітей” чи “Я не домогосподарка, щоб вдома речі прати”. Різниці, попри антонімічні життєві позиції, насправді немає. Адже в обох випадках висміюються бажання та переконання жінок, кожна з яких почувається комфортно на роботі чи в сімейному колі.
“Погана мати, бо неідеальна”. Завищена вимогливість до інших жінок — прояв упередженості. Немає ідеальних матерів, так само як і ідеальних батьків. Як і людей загалом.
Часто в рівних обставинах для чоловіків та жінок виникає абсолютно різне бачення ситуацій. Одинокий батько здатен викликати більше емпатії, а ось одинока матір — осуд, що не змогла втримати чоловіка в сім’ї/обрала не того.
“Керівниця, керівничка, керувальниця! Як вона може керувати іншими?!”. Сумнів у професіоналізмі жінок на високих посадах є поширеним у наш час. Однак повномасштабне вторгнення все ж зрушило цю справу з місця: тепер жінки, що залишилися без чоловіка вдома, не мають іншої опції, як взяти на себе обов’язки за обох.
Часто жінки самі піддають сумніву професіоналізм своєї колеги на вищій посаді, бо вона, як диктують стереотипи, не володіє “чоловічими” якостями: холоднокровністю, розсудливістю, логікою.
“Жіночої дружби не існує”. Піддавати сумніву таке явище як жіноча дружба можна з такою ж легкістю, як і дружбу поміж чоловіками.
Один невдалий досвід не є системою. А фрази на кшталт “гадючник”, “зміїний колектив”, “з чоловіками завжди легше” лише підкреслює, що така жінка відчуває впевненість у собі та власних уміннях лише тоді, коли відчуває захоплення собою з боку чоловіків.
“Чоловіки люблять красивих”. Чи не начхати жінкам, яких саме люблять ефемерні чоловіки у стереотипному збірному образі? Такі фрази, окрім нездорового комплексу стосовно зовнішності та нав’язування стандартів краси, також породжують й нездорову конкуренцію між жінками.
“Сама винна!”. Віктимблеймінг також входить до аспекту мізогінії. Жінки, що засуджують жертву, а не нападника, лише потурають патріархальним установкам.
“Якби жінка не схотіла, то чоловік би не звернув на неї уваги”. Коли сімейні чи закохані пари розлучаються через зраду, жінки часто говорять фрази такого ґатунку. Ми звикли звинувачувати коханок, принижувати їх та вважати аморальними.
Натомість чоловіки часто отримують виправдання у своїй “природі” чи “гормонах”.
Навіть зараз в українському суспільстві існує багато ситуацій, у яких жінки намагаються наблизитися до “привілейованих” чоловіків. Усе це відбувається перш за все через стигматизацію та приниження жінок у патріархальному суспільстві.
Тож, цілком закономірно, що людина прагне відділитися від усього поганого. Проблема ж полягає в тому, що з такими думками ми й самі стаємо ретрансляторами мізогінних упереджень.
Мізогінні установки вже сприймаються як істина, а не як стереотип. “Ти надто емоційна, бо ти — жінка”? Чи “надто емоційна, бо у тебе такий характер”? Різниця є відчутною.
Зі стереотипами треба боротися. А також стежити за тим, що саме ти говориш іншим. Це стосується й жартів: як прихована агресія руйнує стосунки та чи можливо її розпізнати, ми писали в нашому іншому матеріалі.
Підписуйся на наш Telegram та Instagram, щоб не пропустити найцікавіше!