Поранених буквально збирають по частинах. Валерія Татарчук про потреби лікарень, щедрість українців і власну мотивацію

За три місяці війни благодійний фонд Твоя Опора зібрав понад 90 мільйонів гривень. Першочергово кошти пішли на допомогу постраждалим від війни дітям, а також на закриття потреб дитячих закладів і лікарень. Ще у співпартнерстві фонд відкрив у Львові прихисток для внутрішніх переселенців і регулярно надає гуманітарну допомогу українцям на деокупованих територіях.

Чим займався фонд до війни, які труднощі є в їхній роботі сьогодні та що допомагає не втрачати віру в людство? Ми поговорили про це із засновницею Твоєї Опори Валерією Татарчук.

— До війни фонд опікувався дітьми зі вродженими вадами серця. Зараз же підопічних набагато більше. Не було побоювань, що не впораєтеся?

— У нас був досвід під час “ковіду”, коли довелося кардинально змінити вектор діяльності. Але у порівнянні з війною, це були дрібниці. Однак саме тоді я зрозуміла, наскільки важливо працювати з командою професіоналів. Нас у фонді всього восьмеро, але мої дівчата — експерти своєї справи, які, як і всі українці, працювали й під вибухами, й під час повітряних тривог, й перебуваючи на небезпечних територіях.

Тому фізична втома — це ніщо. Інша справа, нам морально важко, як і всім.

— Ви на момент вторгнення були вдома, у Бучі?

— Ми рідко відпочиваємо вдвох із чоловіком, завжди з синами. А цього разу вирішили поїхати на Львівщину без них. Хлопці залишилися з моєю мамою. Тож, коли 24-го лютого вона розбудила мене зі словами, що чула вибухи, я не повірила. Кажу: “Це тебе гул літака налякав”, на що мама відповіла: “Леро, я ще здатна відрізнити”.

Я не можу передати, що відчула в момент, коли побачила у фейсбуці підтвердження про початок війни.

Тоді коли всі їхали якомога далі від Київщини, ми поверталися за синами.

Але зараз уже все більш-менш добре. Хлопці в безпеці, заспокоїлися, і ми всі намагаємося жити у новій реальності.

— Чи стало менше пожертвувань? З початку війни люди масово допомагають армії, а яка ситуація на інших благодійних “фронтах”?

— Спершу був сплеск, потім пожертвувань справді стало менше. Але до допомоги приєднався бізнес, міжнародні компанії та організації. Регулярно пожертви ми отримуємо від британців, наші сусіди поляки дуже допомагають. Я їжджу у Варшаву за гуманітарною допомогою, яку зокрема роздаю у Бучанському районі.

І мене щоразу зворушує до сліз, як поляки самовіддано намагаються допомогти.

Але й українці не перестають нас приємно дивувати. Попри складну ситуацію у них самих, вони продовжують донатити. Наприклад, під час благодійного концерту гурт Океан Ельзи зібрав для нашого фонду майже 9 мільйонів гривень, і найбільше пожертв, як показала статистика, було саме від українців.

Читати на тему

Скасування мита — це добро для волонтерів. Сергій Притула про закупівлю обладнання та роботу фонду під час війни

Сергій Притула розповів про економічний ресурс волонтерства та що вже вдалося придбати для військових.

— А у чому сьогодні найбільша потреба? Куди реалізується найбільше пожертв?

— Найбільша — у медикаментах, вони для лікарень зараз, як повітря. Ми допомагаємо і прифронтовим медзакладам у Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській областях, так і лікарням на західній і центральній Україні. Тому що вони потребують сьогодні не менше через велику кількість внутрішньо переміщених осіб. Навантаження шалені, тільки Хмельниччина прийняла 200 тисяч переселенців.

Друга потреба — в обладнанні, особливо для реанімацій в прифронтові лікарні.

Я знаю, у якому стані туди потрапляють поранені, їх буквально збирають по частинах. Недавно мені показали фото дитини.

З міркувань безпеки я не можу називати імена та прізвища людей, ні повідомити назву лікарні, в якій їм врятували життя.

Внаслідок обстрілу дитині розірвало ногу на частини, була травмована голова. Це диво, що її взагалі вдалося врятувати.

Спершу її рятували у прифронтовій лікарні, згодом, коли стан був стабілізований, евакуювали у Львів, а потім за кордон на лікування та реабілітацію.

Також у нас багато запитів на гуманітарну допомогу для українців з деокупованих територій, переселенців. Це харчові продукти, засоби гігієни, продовольчі товари. Тому і з такою допомогою намагаємося підтримати наших людей.

— Ваші попередні підопічні, діти з вродженими вадами серця, не перестали народжуватися і, на жаль, не перестали хворіти. Яка ситуація з їхнім лікуванням під час війни?

Кожен медзаклад сьогодні — потенційна ціль для окупанта.

— Тому на операційний стіл лягають виключно критичні діти. Інших евакуйовують у спокійніші регіони країни або за кордон. Ми не відмовляємо тим, хто до нас звертається, бо дійсно хвороби нікуди не діваються. Якщо у нас є ресурс, обов’язково допоможемо.

— Що найважче у вашій роботі й що дає вам силу не зупинятися?

— Найважче для мене — давати собі якийсь якір у майбутнє. Я людина дуже системна і мені у житті потрібні дедлайни. Зараз я їх не бачу. Так, я впевнена, що ми переможемо, але мені потрібні точна дата та час. Так я вже влаштована.

А сил мені додає безвихідь. Знаю, це звучить жорстко. Але якщо Господь дав нам ці випробування, то ми маємо пройти їх з гідністю.

Я зараз чітко усвідомлюю, якщо залишу все і поїду за кордон, де не матиму доступу до своєї роботи, то картатиму себе, що мала ресурс, але не зробила нічого. Водночас розумію, якщо прийде момент, коли моїм дітям загрожуватиме небезпека, я візьму їх і попливу за океани.

— Як впливає, на вашу думку, війна на благодійність?

— Війна показала потужність сектору, благодійників, волонтерів, громадських організацій і загалом усього українського народу. Ледве не щодня в Україні реєструється понад 50 благодійних організацій. Це дуже хороша тенденція.  Люди прагнуть допомагати.

Однак війна загострила і недоліки. Через свою непрозорість сектор втрачає також і багато можливостей.

Взяти хоча б той факт, що жодна голлівудська зірка не жертвує українському фонду напряму, а робить це через іншу міжнародну організацію.

У той самий момент “вилізли” неприємні речі із шахрайством, контрабандою, розкраданням гуманітарки. Але ми можемо розв’язувати всі питання, якщо врегулюємо благодійний сектор відповідно до європейських стандартів. Якщо країна прагне стати частиною Європейського Союзу, то й сектор мусить дотримуватися цього курсу.  Тому я бачу перспективу розвитку, але за умови адекватного самоаналізу.

— У чому, на вашу думку, сила українців?

В усвідомленні, що ми не раби, а вільні люди.

— В умінні об’єднуватися в єдиний організм. У загостреному відчутті правди. Усе це про цінності, яких не збагнути нашому ворогу. Ми унікальні й зараз стали каталізатором змін в усьому світі. Україна більше ніколи не буде такою, як була до 24 лютого… Вона стане кращою!

Україні допомагають люди через кордони, а ті, хто виїхали не забувають свою Батьківщину. Відомий на весь світ хореограф Максим Чмерковський на момент вторгнення був в Україні. У своєму інтерв’ю він розповів про те, як його родина заснувала благодійну організацію, і як вона працює.