Війна — не спринт, а марафон. Ці слова можна було почути ще на початку повномасштабної війни. Та хоч скільки часу не минуло, вони й досі залишаються актуальними.
Люди втомлюються як фізично, так і морально. Хоч як ми мріємо мати суперсили та уявляємо наших захисників атлантами, але кожен з нас передусім людина. І кожен потребує підтримки.
Український бігун-ультрамарафонець та офіційний рекордсмен України Микола Таран не з розмов знає, як долати великі дистанції, боротись зі сумнозвісною втомою, а також — що таке потребувати підтримки.
Він — рекордсмен України з ультрамарафонського бігу, перший українець, який двічі пробіг 73 км в Норвегії. Також Микола призер на міжнародних змаганнях (друге місце) Spartan Race Ultra 50 km, представник від України на забігах в Європі та США. І все це — лише маленька частина його біографії.
Та найважливіше — зараз Микола займається біговою благодійністю. Спершу він пробіг 250 км, щоб зібрати гроші на бус для ЗСУ. Потім зареєструвався на онлайн-аукціонах, щоб продавати свої бігові лоти. Зараз чоловік є офіційним амбасадором благодійного фонду Dobro.UA та збирає 100 тис. грн на протези для наших захисників.
Микола Таран розповів Вікнам, що таке бігова благодійність, як вона працює, а ще — як знання “як пробігти марафон” можуть допомогти кожному та кожній з нас пробігти найважливішу дистанцію у житті нашої країни разом.
— Якщо брати ультрамарафон, він був у Києві. Я тоді бігав уже багато марафонів по 42 км в Україні, в Європі. Якось не було великої проблеми пробігти 50 км.
Але мені цього було замало. За два роки спробував на 100 км. Мені сподобалось, я реально готувався до цього.
Пізніше я пробіг 250 км. Це вже було для благодійності, тому що це дуже велика відстань. Я зрозумів, що такою великою цифрою зможу ще більше про себе розповісти, щоб почули люди і можна було зібрати кошти.
— Раніше я не так сильно готувався, але знав, що точно пробіжу. Зараз уже більш серйозно до цього ставлюсь і спочатку гарно тренуюсь, а вже потім беру великі відстані.
А складнощі в тому, що це дійсно важко бігти багато. Це як фізично, так і морально важко. І до цього потрібно готуватись.
Щодо пробігу на 250 км, це у загальному забрало 22 години 48 хвилин. Але це не за один раз, а впродовж шести днів. Це було за планом, який я взяв в ісландських організаторів. Але якби це був план на три дні, то я б і пробіг його теж за цей час.
Ми на тому етапі, коли усі зібралися. І ми йдемо до перемоги. Тому що перемога, звісно, за нами.
— Навіть не знаю, що іншим порадити, тому що й самому реально буває важко. Однак усю цю тяжкість я переношу на біг. І чим більше я бігаю, тим менше думаю про те, що відбувається.
Так я можу порекомендувати тільки берегти своїх близьких. Це основне. Це і моє основне завдання зараз.
А ще маю бажання, щоб люди цінували цей час, який у нас зараз ще є.
— Я взагалі хочу брати участь у якомога більшій кількості благодійних проектів. Тому що я знаю, що можу цим допомогти.
Після першого проекту я побачив, що мене підтримували. І ось тоді я зрозумів, що можу своїм бігом допомагати іншим людям.
Тому зараз взяв на себе проект, де збираю кошти на протези. Продаю свої бігові тренування, виставляю свої лоти на аукціонах.
Я просто зрозумів, що зможу це зробити. Просто в Україні наразі спорт, якщо можна так сказати, призупинив свою діяльність, але я хочу, щоб завдяки йому мене почули і теж підключались до занять.
Повірте, зараз головне — бажання та любов до людей.
Я точно знаю, що хочу бігати та допомагати, надихати інших. Хочу, щоб інші брали приклад, теж бігали та збирали завдяки цьому кошти на благодійність.
— Просто хочеться робити те, що інші не роблять. Знаю, що пробіжки зі знаменитостями ніхто не робив в Україні. І я подумав, що я якраз так можу це зробити.
Поки хтось думає, я роблю.
Не знаю, коли саме приходять ці ідеї. У моєму житті є люди, які можуть підкинути ідею. Або ж просто в інтернеті бачу щось подібне та хочу зробити ще краще.
Хочеться робити щось цікаве, щоб люди побачили, здивувались і захотіли підтримати. Я не можу просто так брати маленькі відстані чи щось посереднє робити.
Хочу робити щось таке грандіозне, щоб люди побачили і сказали: “Так, я це підтримаю”.
Крім того, у людей вже не так багато коштів, усі попересилали скрізь, де могли. Я бачу, що 100 тисяч мені важко зараз зібрати, і вже не здивуєш когось, що пробіг 20–30 км Тому потрібно щось постійно нове вигадувати.
— Якось відчув це. Сам попросився у благодійний фонд. Написав, а у відповідь отримав пропозицію працювати з саме цим напрямом.
Ще я інколи думаю, що у мене можуть бути проблеми з кінцівками. І це буде для мене дуже сумно та погано.
Я якось на себе це переніс і подумав: “Все, я робитиму максимум, щоб хоч якось допомогти”.
— Бігаю практично щодня. Трапляється, що потрібно кудись їхати, тому немає такої можливості. А так кожного дня за будь-якої погоди: сонце, дощ, туман. Це не важливо.
Я вже давно бігаю за будь-яких температурних показників. Бігав у -10 та -15 градусів, бігав у сніг, у дощ, у морози. Увечері бігав, хоча це теж важко. Іноді мене збивали на пішохідних доріжках. Ось недавно була ситуація, що мене трошки “підбили”. Але я не мав коли про це думати. Я просто взяв і побіг далі.
Це все працює через соцмережі. Я все виставляю в Instagram та Facebook. І все залежить від людей, наскільки вони хочуть підтримати.
Деякі люди говорили, що теж побігали б, але не знають, як це зробити. А я казав у відповідь, що можу за них побігати, а вони підтримають збір.
— Люди, які дуже довго готувались, але не мають на меті пробігти десять марафонів за рік, ідуть просто довго відновлюватись. А для мене — це просто виспатись і все.
А ось після нашої перемоги я хочу побудувати стіну, щоб жодної людини звідти сюди не прийшло, просто від них відгородитись і все.
— Що мене мотивує? Те, що у мене є руки, у мене є ноги — все. Беру і роблю. Іншим я б теж так рекомендував. Поки ми здорові, ми можемо зробити все. Я думаю, що це основна мотивація.
Навіть те, що ми прокинулись — це вже добре.
А ось коли біжу, тоді дуже багато думок. Це якась розмова з собою. Думаю про те, що головне добігти, а вже потім зможу відпочити.
Важливо те, що я біжу і знаю, що роблю, а на фініші мене чекають мої рідні. Коли ти біжиш, то знаєш, що вони чекають. І це настільки тримає.
Коли тобі хтось сказав, що ти молодець і можеш це зробити. Підтримка людей — це, мабуть, найкраще, що існує. Коли в тебе вірять, це словами не передати.
— Сила українців у тому, що ми завжди були сильними. Сила у нашій свободі. Ми любимо свою свободу і інакше ніяк не можемо. Тому це тримає нас кожного дня і рухає до перемоги.
А Україна для мене — це воля. І я хочу жити у вільній Україні.
Підтримати бігову благодійність Миколи Тарана можна за посиланням на офіційному сайті Української біржі благодійності Dobro.ua.
А якщо ти хочеш приєднатись до ініціативи Миколи та розпочати свою бігову благодійність, тоді потрібно попіклуватись і про своє здоров’я та дізнатись про всі правила здорової пробіжки. Читай поради Аніти Луценко, як правильно бігати.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!