Як змінили подружжя та життя країни три роки президентства і війна — велике інтерв’ю Володимира та Олени Зеленських

Це перше інтерв’ю з початку війни президента Володимира Зеленського та першої леді Олени Зеленської, яке вони дали разом. 

Інтервʼю з нагоди третьої річниці з дня інавгурації Володимира Зеленського провели ведучі телеканалу ICTV Вадим Карп’як та Олена Фроляк.

Виявилося, що це інтерв’ю для президентської пари було своєрідним побаченням. Під час розмови ми дізналися, що вони досить рідко бачилися усі три місяці війни. Подружжя жартувало, що для них також це можливість побути удвох, не дивлячись на нас та знімальну групу, — говорить Вадим Карп‘як.

Ведучі порівняли, як змінилося подружжя та їхнє життя за три роки.

— Володимире, як вам після трьох років в українській та світовій політиці?

— Для мене на сьогодні, я думаю, великих змін щодо цінностей точно не відбулось. Велика світова політика для мене насамперед — це місце України. Тоді це була більше мрія досвіду політичного. Тим більше досвіду дипломатичного у  мене не було — від слова “зовсім”.

І на сьогодні я розумію, де місце України. Я чесно виборюю це місце разом з нашим народом і разом з армією — усіма. Тому що в цій війні виборюється місце не тільки на нашій території, а у світі.

Не хочеться, щоб ми…. вибачте за таке порівняння…. застрягли в зубах великих імперій. Так, ми точно не імперія і мені це дуже подобається, імпонує, що ми інша держава. Абсолютно інша ментальність. Ми й не хочемо, навіть якби у нас була можливість. 

Я вважаю, що найголовніший наш курс — місце України серед рівних. Це потім проявляється у Євросоюзі або в тих чи інших оборонних союзах, або в альянсах, або серед гарантів безпеки — це вже результати цієї послідовної політики. 

Попри війну, послідовність цю я бачу, і ми йдемо цим шляхом. Наші люди — люди року. Все це — заслуга нашого об’єднання.

Тому всі ордени, медалі, премії, назви вулиці чи площ, які адресовані мені, вони точно адресовані не мені, а тим людям, які захищають нашу державу кожен на своєму місці. 

— Пані Олено, якщо повертатись до того інтерв’ю три роки тому, я пам’ятаю, що ви були не в захваті від ідеї чоловіка балотуватись у президенти. Пройшло три роки.

Дуже багато чого змінилось, на жаль, почалася війна. Як ви зараз почуваєтесь? Як змінилося життя вашої родини після війни і як змінились ви особисто?

— Я також пам’ятаю нашу ту розмову і можу пояснити, чому в мене були тоді такі емоції. Мені здається як будь-яка жінка я розуміла, що нас попереду — нашу родину, нас вдвох — очікують великі випробування, з якими нам потрібно буде якось боротися, жити.

І авжеж мені як людині, яка хоче спокою, цього дуже не хотілось. Але так само я розуміла, що він (Володимир — ред.) з усіма випробуваннями може впоратись. Просто я знала, що це буде важко. Легко не було, і зараз теж нелегко. Хто знав три роки тому, що нас очікує найстрашніше випробування — ця війна, що почалася. 

Я не можу сказати, що щось змінилось з початком цієї війни. Він як був надійним чоловіком та людиною, так він ним і залишився. Його налаштування не змінилися, його точка зору не змінюється. Родина авжеж, як і всі українські родини, зараз роз’єднана. 

— У вас чоловіка війна практично забрала…

— Ніхто у мене чоловіка не забере. Навіть війна (посміхаються). Але так, він живе на роботі. Два з половиною місяці ми взагалі не бачились.

Ми тримаємось, все добре, в нашій родині так само лад. На жаль, ми не можемо посидіти, повечеряти всією родиною, поговорити про всі справи. Вечеряємо телефоном.

Тобто, бачте, все нормально, жартуємо, але дійсно чекаємо, що можна буде об’єднатися знову, як і всі родини в Україні, які роз’єднані зараз та хочуть знову бути разом. 

— Володимире, що ви вважаєте своїм найбільшим досягненням? Що вам вдалося реалізувати за ці три роки?

— Мені здається, оцінювати треба будь-який результат, коли ти дійшов до кінця, і цей результат абсолютно зрозумілий. Якщо говорити про війну, то треба дійти до кінця.

— Ви опинились у ситуації, коли з вами залишилось дуже мало людей, які з вами починали ваш політичний шлях. Чому так сталось?

— Я думаю, що це прекрасний результат. По-перше, це говорить про те, що мої пріоритети — це результат і досягнення цього результату з тими людьми, які хочуть такого результату. Їх життя не вимірюється іншими цінностями.

По-друге, політика змінює людей. Я просто так не хочу це банальне слово використовувати “кумівство”, але з усім тим, я дійсно вважаю, що немає дуже своїх і чужих у політиці, тому що політика змінює ситуацію — і треба бігти. Війна також змінила. Не всі побігли далі…

Хтось побіг в інших бік, хтось трішки далі, а хтось за кордон побіг і, може, навіть зараз біжить, але це ж люди тікають від себе насамперед, а не від України, я впевнений в цьому. Тому залишаються найнадійніші, я впевнений в цьому.

— Володимире, коли ви стояли на трибуні Верховної Ради, то сказали, що не ми цю війну почали, але нам її закінчувати. Тоді ви вірили в те, що її можна закінчити дипломатичним шляхом. 

Сьогодні, коли йде широкомасштабна війна, зрозуміло, ми переможемо її тільки на полі бою. Коли ви вперше це зрозуміли  й чому ми її не переможемо дипломатично? 

— Коли я вперше це відчув, якщо можна, сьогодні я не відповідати на це питання. Я точно знаю, коли порозуміння до мене це прийшло і який я вибір зробив, до чого як став відноситись і до чого готувався. 

Тому, я вважаю, що це відповідь не до сьогоднішнього дня, але все ж таки зміст слів, про який ви щойно казали, змінився. І не ми починали — це правда, але нам закінчувати війну. 

Я думав, що закінчити можна суто діалогом. Зараз я розумію, що закінчення також буде дипломатичне. Саме закінчення. Але, на жаль, я думав, що це діалог, у якого є відповідний термін, що в цьому діалозі можна буде знайти відповіді на багато питань з російською стороною. 

А зараз це як автомобіль — не бензиновий і не електрокар — гібрид. Тому і війна така складна, і перемога буде дуже складна. Вона буде кривава і точно буде в бою, але кінцівка буде в дипломатії. 

Тому що є деякі речі, які, окрім стола перемовин, ми не зможемо завершити. Ми ж хочемо повернути все, а Російська Федерація не хоче нічого віддати. 

— А от якщо повернутись до тих днів перед війною, ви нервували трохи, коли західні розвідки так наполегливо рекомендували готуватись до вторгнення. 

Ви казали: “Слухайте, не сіймо паніку, у нас все під контролем”. Ви реально не вірили, що в нас почнеться війна?

— Ми жили в постійній війні. Вона була абсолютно гібридна. Ви пам’ятаєте вирубування різних сайтів, я вже не хочу говорити про правоохоронні органи й нашу розвідку. Тиск був ще задовго до повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

Ми розуміли, що відбувається підготовка. Об’єм чи нахабність того, результат чого ми побачили разом з вами, ніхто не розумів до кінця.

Одна справа, коли ти розумієш, що Росія піде на тебе через Білорусь. А інша справа — коли конкретно з Білорусі на тебе летять ракети.

Це така різниця. Здається, що вона невеличка. Попереджали, що з того боку може початися наступ технікою. Але різниця велика, з ким ти воюєш: із силами та засобами, які проходять через Білорусь і йдуть в Україну, або ти воюєш з двома країнами. Диявол в деталях. 

Тому ніхто не знав до кінця, що відбувається. Усі готувалися до різних заходів. У нас була своя підготовка. У розвідок різних держав наших партнерів була своя підготовка та свої попередження.

Більшими деталями, ніж ми володіли, ні в кого не було. Я б почав цю розмову про цей наступ з вересня-жовтня, якщо чесно. Гібридний артобстріл почався ще восени.

— Пане президенте, як ми були готові у воєнному плані до 24 лютого? Наприклад, я живу в Бучі, і для мене стало сюрпризом, як швидко російські війська опинилися фактично під Києвом. Ми були готові до цього?

— Російська Федерація застосувала, використовуючи абсолютно всі сили, навіть резерви — тиху мобілізацію. Вона була не гучна, бо мобілізація — це коли йде війна.

Війну вони нам не могли оголосити — назвали це військовою операцією. Вони перекинули багато військ — зосередження було і в Криму, і в Білорусі. А так вздовж кордонів нічого не відбувалось. Усе було, як і коли були навчання ще за рік до того. 

Так воно і не збільшувалося — вони відходили, проводили ротації, знову приходили тощо. Це дійсно такий великий об’єм. Я думаю, що на сьогодні з таким об’ємом жодна країна Європи не впоралася б. 

Ми у 28 разів менші за територією (ніж Росія — ред.). І коли на тебе наступає велика армія, ти не можеш зосередити сили, наприклад, навколо Києва. Тобі треба забезпечити ППО, техніку, БМП тощо. А найголовніше — професійних військових.

Ми вдячні ТрО. Вся ця кількість техніки і військових, вибачте за порівняння, розмазана по всій території. На таку територію нам потрібна армія не 250 тисяч, а бойових було 120 тисяч. Це був перший указ на початку 2022 року — плюс 100 тисяч (військових — ред.) на наступний рік. 

Але плюс 100 тисяч не могли б їх зупинити. Сьогодні ви бачите результат, що замість 100 тисяч, воюють 700 тисяч. 

Не хочу зараз обговорювати НАТО, але в країнах НАТО є відповідна зброя: є Patriot (ЗРК), ППО, які спроможні захистити небо від тих перших ракетних ударів, через які ми втратили ППО. 

І люди почали бігти. Ви пам’ятаєте, що був такий невеличкий хаос — були затори, люди кидали авто. Це все допомагало ворогу, а не навпаки. 

Дивись повне інтерв’ю Володимира та Олени Зеленських.

Читати на тему

Чотири пункти, щоб сталися конструктивні переговори. Михайло Подоляк про російські цілі війни та евакуацію з Азовсталі

Радник голови Офісу Президента розповів, за яких умов може поновитися переговорний процес та які цілі Росія має у війні проти України.

Перша леді України Олена Зеленська пліч-о-пліч працює зі своїм чоловіком, президентом Володимиром Зеленським, заради перемоги нашої країни. Читай інтерв’ю першої леді про війну в Україні та виклики.