Кульгатимеш — прострелимо ногу, щоб уже напевно: історія жительки Бердянська, яка виїжджала з окупованого міста через Росію

Сабіні з Бердянська — 21. Але попри юний вік, вона вже мама і дружина. Тож робила все можливе та неможливе, аби вивезти свого сина подалі від окупації та росіян.

— Наша історія розпочалася ще 23 лютого. Ми з чоловіком планували їхати по роботі в Одесу, але наш нічний автобус скасували. Тож ми повернулися додому і лягли спати. Вранці я прокинулася від безперервних дзвінків. Телефонували друзі та рідні, а згодом подзвонила і керівниця хостела з Одеси, в якому ми планували зупинитися. Запитала, де ми і як ми, бо дорогою, якою мав рухатися автобус, були влучання, — пригадує дівчина.

Деякий час родина залишалася у Бердянську, але з кожним днем ситуація в місті ставала дедалі напруженішою.

— Спочатку їздила тільки техніка з тими гидкими “зешками” та “вешками”, потім містом почали ходити патрулі, зупиняли місцевих і перевіряли документи, погрожували, що заберуть чоловіків.

А згодом усюди позмінювали український прапор на свою триколорну тряпочку. На другий день, як підняли над мерією, її здуло вітром. Ми всі так раділи, сміялися.

Фото: УП

Вперше на виїзд дівчина з сім’єю наважилися наприкінці квітня. Тоді, простоявши три дні в автомобільній черзі у напрямку підконтрольних Україні територій, їх не випустили. Майже перед машиною, де була Сабіна з сином і чоловіком, рашисти закрили Бердянськ, довелося повертатися.

Згодом родина наважилася на небезпечну авантюру тривалістю у півтора місяці.

— Ми ризикнули їхати через Росію. Перший блокпост був у Криму. Нас змусили заповнювати міграційну картку, в якій я написала, що ми транзитом. Потім пошкодувала про цей вчинок, бо чоловіка на кілька годин забрали на допит. Розпитували, як ставиться до Путіна, чи радіє, що окупували Бердянськ, і що планує робити в Росії.

А наостанок забрали всі наші збереження, побили його і так цинічно заявили: “Тільки не кульгай. Будеш кульгати — прострелимо ногу, щоби вже напевно”.

Попри всі знущання, родину пропустили в Крим. Звідти потягом вони попрямували в Москву, де у них живуть родичі.

Читати на тему

Мого батька закрили в клітці й тримали чотири години — історія Анастасії, якій вдалося виїхати з Маріуполя через Крим

Розповідь Анастасії, якій вдалося виїхати з окупованого та знищеного Маріуполя.

— Всі розмови в потязі були про Україну. Один чоловік запитав у дівчинки-школярки, чи підтримує вона війну. Та розгубилася і відповіла, що хоче миру, бо боїться, що вб’ють її та батьків. Чоловік накинувся на неї за ці слова: “Якщо живемо в Росії, отже, ми за Путіна і за війну. Подобається — не подобається, маємо терпіти”.

Після цієї розмови я не змогла закрити очей, не те щоби заснути. Боялася, що пасажири дізнаються, що ми українці, й зроблять шкоду мені чи дитині, — зізнається Сабіна.

Родичі Сабіни та її чоловіка розділилися в думках щодо війни: дівчини — не вірили в те, що Росія бомбить і знущається з мирних українців, а сестра чоловіка кілька разів виходила на мітинги, але після того, як 15 діб провела у в’язниці, більше не ходить.

Залишатися в Росії родина Сабіни категорично відмовилася, тож вирушила у Латвію, а звідти в Польщу.

— Ніколи не могла подумати, що в різних країнах дихається по-різному. В Європі — вільно, в Росії — тривожно, я постійно йшла та озиралася, чи ніхто не переслідує нас, чи ніхто не хоче пограбувати або вдарити. 

Читати на тему

Перевиховати росіян (не) реально? Історик про паралелі з повоєнною Німеччиною та ймовірність розпаду РФ

У матеріалі ти дізнаєшся, чи можливий розпад імперської Росії та чи можна перевиховати росіян за прикладом Німеччини.

Останнім пунктом признання у цьому довгому маршруті стала Україна. Родина вирішила зупинитися у Львові, де їх прийняли у прихистку благодійного фонду Твоя Опора.

Дуже хвилювалися, як на кордоні відреагують на наш маршрут. Але прикордонниця, почувши нашу історію, розплакалася.

— Чоловік зніяковів, каже: “Я не плачу, а вона плаче” (усміхається). Але добре, що все для нас добре закінчилося. І ми нарешті вдома, в Україні. Бо залишатися під окупацією я категорично не хотіла, — каже Сабіна.

Разом із Сабіною та її сім’єю у прихистку проживає ще понад сотня українців, які не можуть або не мають куди повертатися. Їм надають всю необхідну допомогу: окрім житла також їжу та медичну і психологічну підтримку. Загалом місткість прихистку — до 180 осіб, і регулярно евакуаційним потягом привозять ще людей.

Підтримати українців, які втратили свій дім і змушені проживати у прихистку, можна за посиланням.

Деталі про прихисток:

•     Адреса: Львів.
•     Контактний номер: 096 312 87 08 (Viber, WhatsApp, Telegram).
•     Про наявність вільних місць додатково уточнюй телефоном.
•     Прихисток працює цілодобово.
•     Заселення можливе з 6:30 до 21:30 щоденно.

А ще читай щемливі історії українських дітей, яким довелося тікати з Донеччини та прощатися з власними іграшками. 

Нагадуємо, що у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!