Лист татові, який став ангелом: “Я не знаю, що таке війна. Чув лише від дорослих, що це дуже страшна річ. Але я не боюся”

Артему було чотири роки, коли розпочалось повномасштабне вторгнення. Його тато Сергій, будучи учасником бойових дій в зоні АТО і резервістом першої черги, знову відправився на фронт. Проживали вони на Харківщині, тож мама Юлія, хвилюючись за безпеку сина, ухвалила рішення покинути рідний дім та виїхати на Захід країни. А згодом прийшла страшна звістка — Сергій Гриненко загинув на полі бою. Це сталось під час контрнаступу на його рідній Харківщині. 

Так маленький Артем в один день залишився без батька, за яким він досі неймовірно сумує. Хлопчик вірить, що тато дивиться на нього з неба та оберігає. І часто розмовляє з батьком, ніби він живий. 

Тато хоч і невидимий, але він мене чує, тому я розказую йому усе, — поділився хлопчик. 

У пам’ять про загиблого тата-героя, Артем Гриненко з мамою написали до нього лист:

Я народився, тату! Знаю, як довго ви з мамою чекали на мене. Ні, не 9 місяців. Я знаю, що ти чекав на мене все своє свідоме життя. Ти так хотів сина, продовження роду, спадкоємця, частину себе, що мама, з першого дня моєї появи в її животі, не задумуючись зверталась до мене, як до хлопчика. А під час пологів вона казала: “Давай, синку, народжуйся вже скоріш, поки твій тато під пологовим не втратив свідомості від переживань”. 

Ти привіз нас додому, а наступного дня на цілий місяць поїхав на військові збори. Це був важкий місяць. Мама ніяк не могла вирішити, кого вона любить сильніше: тебе чи мене. Аж поки бабуся не сказала їй, що любов до чоловіка і до сина, — то два різних почуття, і можна любити обох однаково сильно. Вона заспокоїлася, і ми просто чекали на зустріч з тобою.

А пам’ятаєш, як ми жили всі разом в одній маленькій кімнаті у бабусі з дідусем та мріяли, що одного дня переїдемо у великий затишний будинок і будемо жити лише втрьох? І ми переїхали. Ти ж обіцяв мамі, що збудуєш нам будинок. А ти завжди тримав слово. 

Я так сумував за тобою, коли ти був у Польщі на заробітках. Нам так не вистачало тебе, коли ти їздив отим своїм величезним МАНом у рейси по всій Україні. Мені завжди хотілося поїхати з тобою! Пам’ятаю, як одного разу ти возив нас на тій великій машині. Мені так сподобалося бути в кабіні, що я стрибав по спальнику, як на батутах, а ти казав мені, що так робити не можна.

Лист татові, який став ангелом: “Я не знаю, що таке війна. Чув лише від дорослих, що це дуже страшна річ. Але я не боюся” / 4 Фотографії

Читати на тему

В очікуванні будь-яких новин: як підтримати людей, чиї рідні сьогодні на фронті

Психологиня розповіла про те, як правильно підтримати людей, чиї рідні зараз на фронті.

Ще я пам’ятаю море. Величезне, синє і загадкове. І твої плечі, на яких ти носив мене з пляжу. Ти тоді казав мамі: “Коли він уже підросте і почне виходити з пляжу сам?”. Вона обіцяла, що наступного року. Але я хитрував і кожного наступного року знову їздив до моря на тобі. Я вдячний тобі, що кожен мій день народження ми святкували на морі. Поки ти був живий.

Пам’ятаю, як ти перестав дзвонити мамі і я все питав її, чому ти не телефонуєш. Вона казала, що ти зайнятий, бо ти на війні. Я не знаю, що таке війна. Чув лише від дорослих, що це дуже страшно. Але я не боюся. Ти завжди казав мені, що чоловіки повинні бути сміливими й нічого не боятись. Ти навчив мене бути мужнім. Мама каже, що тепер я її захисник замість тебе і головний чоловік у родині. Тому я буду старатись не підвести тебе. 

Знаєш, а наш дідусь іще воює. Я часто питав у мами: “Коли закінчиться війна, то всі повернуться додому? І дід, і ти, і дядько?”. А вона каже, що ти вже не повернешся, бо тебе перевели в інші війська. Ті, що на небі. Каже, що в тебе є крила, і ти ними захищаєш нас звідти, закриваючи небо над нами від ворожих куль і ракет. А мені так хотілося б побачити ті твої крила. Думаю, ти невидимий. Але, може, в тебе якось вийде спуститись зі своїх хмарок хоч ненадовго, зайти в нашу хату та обійняти мене? 

Я, звичайно, вже дорослий. Цього року пішов у перший клас. Але досі так хочеться, аби ти взяв мене на руки й підняв високо-високо над головою, як ти це робив колись. Іноді говорю з тобою, — не знаю, чи ти чуєш, але мені так хочеться розповісти тобі, що відбувається у моєму житті. 

Влітку ми з мамою ходили на свято. Це був День Незалежності. І ми урочисто підіймали український прапор на твою честь, та на честь усіх твоїх побратимів, які теж не повернуться додому. А ще ми посадили сакуру на алеї пам’яті. Якийсь поважний дядько підійшов до мене, потис руку і сказав: “Твого батька усі в селищі знали. Пишайся, ти син Героя”. Я не дуже його зрозумів, але я знаю точно, що пишаюся тобою не тому, що ти Герой, а тому, що ти мій тато. Люблю тебе і сумую.

Артем, 6 років, син загиблого Захисника України, військовослужбовця та старшого сержанта,
— Гриненко Сергія Григоровича.

Через війну тисячі дітей в Україні отримали сильні психологічні травми, втративши найрідніших — своїх батьків. Хтось втратив тата, хтось маму, а хтось обох батьків. Будучи військовими чи цивільними — всі ці люди залишились для нас героями посмертно, адже поклали свої життя за нашу країну. А їхні діти, незалежно від віку, відчули на собі ціну життя та свободи. 

Після смерті тата Артем Гриненко став підопічним фонду Діти Героїв, який опікується дітьми, що втратили батьків через повномасштабну війну. Благодійний фонд Діти Героїв допомагає дітям та їх сімʼям, надаючи гуманітарну, медичну, психологічну та освітню підтримку. 

Раніше ми розповідали, як оговтатися від втрати найріднішої людини. 

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.