Юлія та Арсен у шлюбі п’ять років. Вони познайомилися через Instagram у 2016, а вже за рік пара одружилася.
Весь цей час Юлії доводилося проводжати та зустрічати чоловіка з фронту, бо з 2014-го року він служив на передовій. Спочатку у батальйоні Свята Марії, а за два роки перейшов до Азова.
Мій чоловік був серед тих азовців, які тримали правий берег. Потім їх взяли у подвійне кільце.
Тобто одне кільце було навколо Маріуполя, друге — навколо правого берега. І поступово росіяни затискали це кільце.
Був момент для мене дуже важкий, коли Арсеній попрощався зі мною, сказав, що протягом декількох днів їх можуть розбити.
— Мені було дуже важко, я була у страшній депресії. Три дні у мене не було зв’язку з ним. Але потім я дізналася, що вони перервали кільце, перепливли річку, бо Азовсталь на лівому березі. І з’єдналися з рештою полку, що була на Азовсталі, — згадує Юлія.
Під час міських боїв чоловіка Юлії було поранено в ногу. На той час медичні запаси бійців уже закінчувалися, тож довелося викручуватися. На щастя, ногу вдалося врятувати.
Був поранений. Уламок потрапив йому в ногу. Вже не було медичних нагод витягнути цей уламок. Але він пив антибіотик, сепсису не було. Ногу вдалося врятувати. І він взагалі не вважає, що його поранено.
— Порівняно з іншими, а там було багато ампутацій, він кілька днів відпочив і надалі приймав бій, — уточнює дружина бійця.
Коли Арсен із рештою бійців возз’єдналися на заводі, рашисти буквально засипали підприємство авіабомбами, щоб викурити наших солдатів, але вони трималися до останнього.
Через постійні обстріли підвозити не те що зброю, а навіть їжу, воду та медикаменти було неможливо. Операції та ампутації проводилися у повній антисанітарії, бракувало елементарних антисептиків та бинтів. Починалася гуманітарна катастрофа.
Це було пекло на землі. Чоловік порівнював це з фільмом Апокаліпсис.
Щоб урятувати своїх чоловіків, дружини бійців об’єдналися та розпочали інформаційну кампанію. Вони їздили до різних країн, зустрічалися з політиками, влаштовували акції протесту.
Словом, робили все для того, щоб преса та світова спільнота звернули увагу на Азовсталь та Маріуполь. Однією з цілей були “зелені” коридори для евакуації поранених та цивільних, які ховалися разом із солдатами у бункерах заводу.
Я досі в небезпеці, тому і він мене не покидає: трагічна історія кохання на Азовсталі
— Ще на момент, коли хлопці перебували на Азовсталі, я та дружина командира полку Катерина Прокопенко займалися медійним висвітленням цієї ситуації. Ми спілкувалися з великими медіа, щоб люди якнайбільше за кордоном дізнавалися та не забували про Азовсталь, — розповідає Юлія.
Також нам вдалося зустрітися з Папою Римським, попросити у нього допомоги, щоб він приїхав до України, допоміг організувати гуманітарний коридор ще на той момент, коли це було актуально.
Після того як захисники Азовсталі опинилися в полоні, їхні дружини створили свою громадську організацію. Її метою є не дати людям забути про героїв, які до смерті стояли за Маріуполь.
— Наразі ми створили громадську організацію — Асоціація сімей Азовсталі. Туди входять військовослужбовці всіх підрозділів, які перебували у Маріуполі та захищали його, — ділиться Юлія.
В рамках організації ми займаємося інформуванням. У нас є колцентр, куди можуть зателефонувати родичі бійців та дізнатися інформацію або якось проконсультуватися. Також від імені організації ми спілкуємося з Червоним Хрестом, ООН, з представниками влади та намагаємося зі свого боку, наскільки можемо, впливати на цю ситуацію.
Працюємо над тим, щоб якось покращити умови хлопців у Оленівці та Новоазовську, і, звичайно, чекаємо якнайшвидшого обміну.
Ми говоритимемо про цю ситуацію, утримуватимемо медійну напругу доти, доки наші чоловіки не повернуться додому.
Наразі зв’язку з Арсенієм немає. За весь час, що він у полоні, йому дали подзвонити один раз — мамі. Але Юлія вірить, що перемога незабаром буде за нами. І вже планує, чим займатимуться з чоловіком після перемоги.
Після перемоги я хочу весь час проводити з чоловіком. Він служить вісім років, і після перемоги він дійсно заслуговує на відпочинок. Ми хочемо кудись поїхати, бо протягом цієї довгої восьмирічної війни не мали на це часу.
На жаль, сьогодні ще кілька тисяч бійців перебувають на окупованих землях: поранені у лікарні Новоазовська, решта – на іншій непідконтрольній території України.
Тому досі важливо поєднати сили родичів захисників у форматі єдиної асоціації. Вона зосередить свої зусилля на допомозі захисникам міста Марії.
Про роботу Асоціації сімей захисників Азовсталі:
Основним завданням Асоціації є здійснення представницького, консультативного, гуманітарного, організаційного, інформаційного та іншого супроводу процесу звільнення захисників Маріуполя, підготовка та реалізація відповідних механізмів та заходів.
Найближчим часом відбудеться брифінг родичів бійців Азовсталі, де буде оголошено подальші кроки діяльності організації, а також буде представлений сайт-візитка Асоціації.
Отримувати новини про діяльність організації можна, передплативши сторінки Асоціації в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram, TikTok.
Контакти Асоціації (дзвонити з понеділка до п’ятниці, 10:00–18:00):
Нагадаємо, що раніше ми писали про дуже романтичну історію кохання військовослужбовців з передової.
Фото: Vatican Media, особистий архів Юлії