Снігурівку, місто на Миколаївщині, окупанти захопили у березні й розпочали там свій терор. У місцевих забирали останню їжу, виганяли їх на вулиці, а самі натомість поселялися у їхніх домівках. Два місяці, які довелося прожити під окупацією, місцева жителька Наталія згадує з жахом. Каже, воліла б забути все як страшний сон, але не може.
— Я там практично не спала. Ми з чоловіком чергувалися: то він сторожить, то я, то старший син. Але я все одно боялася… Боялася заснути й більше не побачитися з сім’єю. Я їх дуже люблю, — розповідає Наталія.
Жінка пригадує ті пекельні два місяці під окупацією і не може стримати сліз. Каже, російські військові знущалися з місцевих, як могли.
— До нас додому зайшло четверо чоловіків з автоматами. Це було у березні. Обзивали “бандерами”. Чоловіку наказували, щоб йшов воювати за Росію.
Коли він відповів, що народився в Україні й тут помре, били його.
— Я злякалася. Віддала їм всі гроші, їжу, щоб відчепилися. Добре, що чоловік перед тим трохи консервації в городі закопав, то ми мали хоч що їсти, — згадує жінка.
Щастя, що окупанти не вигнали їх з маленькою дитиною на вулицю, каже Наталія. Її молодшому сину на той момент було всього лише три місяці. Серед місцевих масово були такі випадки.
— Люди мусили жити по підвалах, тоді як російські військові в їхніх квартирах веселилися. У кого яка техніка була, все нищили. Ми жили скромно.
Я довго збирала дитячі гроші на пральну машину, щоб легше було. То вони її теж розбили, коли до нас додому приходили, — розповідає Наталія.
Жінка дуже хотіла виїхати зі Снігурівки, але через брак коштів боялася, що опиняться разом із дітьми на вулиці. Її переконала сестра.
Вона зателефонувала мені й каже: “Невже ти готова дивитися, як вмирають твої діти?”.
— Це мене так зачепило. І тоді я подумала, краще вже змінювати прихистки, ніж залишатися у Снігурівці з окупантами. Виїжджати було дуже складно. Чоловіку довелося залишити російським військовим документи як гарантію, що нас проведе і повернеться, — каже Наталія.
З Миколаївщини жінці вдалося евакуюватися до Львова. Там вона зупинилася у прихистку, організованому благодійним фондом Твоя Опора разом з партнерами. Шелтер дуже потребує підтримки. Адже там зараз перебуває більше сотні українців здебільшого з Донецької, Луганської, Херсонської та Миколаївської областей.
Але загалом місткість прихистку до 180 осіб, і регулярно евакуаційним потягом приїжджають ще люди, які не в змозі залишатися вдома або ж узагалі втратили свій дім.
Підтримати прихисток можна за посиланням.
Деталі про прихисток:
На жаль, війна розлучає сім’ї. Жінки та діти змушені їхати на відносно безпечні території України або за кордон, а чоловіки залишаються вдома. Раніше ми розповідали історію переселенки, тато якої лишився в окупації. Дівчина сильну сумує за своїм татом.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!