Вони часом писали про зоряну ніч, золоті лани або вишневий цвіт. І навіть такі ліричні рядки могли стати матеріалами кримінальних справ.
Україна зазнала дві великі хвилі репресій проти своїх поетів. У часи індустріалізації в 1930-х та у відлигу в 1960-ті. Розповідаємо, як митцям вдалося винести свої рядки крізь ґрати концтаборів та зберегти їх для майбутніх поколінь.
Творчий доробок тих, кого роками знищував радянський режим
У 1930-ті роки, коли столицею УРСР був Харків, відбувався небачений ріст у будівництві та виробництві. Але піднесення було й серед творчої інтелігенції. Численні літературні угрупування об’єднували українських митців. Ланка, ВАПЛІТЕ, Гарт — шалено популярні й модні літературні майстерні, де творили перш за все вірші українською мовою.
— Попри політичні промосковські погляди поетів, усі вони були за Україну, говорили українською мовою.
Творили українську культуру. А Московія сприймала це як загрозу. Тому ті, хто славив Україну, вважалися смертельними ворогами, — згадує письменниця Лариса Ніцой.
Але радянська влада таких вольностей допустити не могла. Тож саме у першій столиці для контролю над літераторами збудували цілий будинок.
Символічною була і його форма — літера С, тож і назва була літературна — Слово. Омріяну квартиру отримали майже сотня письменників. Але таку, де й у стін були вуха.
— Поети жили у цьому будинку, адже так за ними було легше наглядати.
По-перше, консьєржка, яка на всіх “стучала”. По-друге, знаходили одного – двох людей, які вели роботу з доносами будь на кого, — розповідає письменник та видавець Віталій Капрінов.
Піднесення закінчилось раптово. Остання гучна заява прозвучала від українського поета Миколи Хвильового. Колишній червоноармієць та ідейний комуніст на одному з дискусійних клубів буквально сколихнув літературний світ гучним гаслом: Геть від Москви!
Насправді він мав на увазі, що українська культура повинна бути самобутньою, а не переспівуванням московських поетів. Після цих промов Хвильовий впав у немилість і на нього відкрили кримінальну справу. В той самий час поет поїхав на Полтавщину, де лютував голодомор.
Жах від побаченого остаточно підкосив його душевний стан. Останньою краплею став перший арешт в будинку Слова його друга, письменника Михайла Ялового. Після цих потрясінь Хвильовий скликав гостей. Насправді ж хотів попрощатися з ними. Бо після урочистостей в одній із сусідніх кімнат покінчив життя самогубством, вистріливши собі у скроню.
“Поганий” будинок
Смерть Хвильового відкрила рахунок тих, кого назвали згодом Розстріляним відродженням. У будинку Слово, в якому було 62 квартири, засудили до страти письменників із 32 квартир, а незліченну кількість людей заслали до радянських трудових таборів.
За любов до України постраждав ще один письменник Павло Филипович. Попри те, що український літературознавець і викладач не вів активної політичної діяльності та не був членом партії, неокласика по етапу відправили до Соловецького табору особливого призначення.
У цьому найбільшому радянському концентраційному таборі арештанти виконували найважчу рабську працю — лісозаготівлю та прокладання залізничних колій. Літератора спочатку засудили до страти, а потім змінили вирок на десять років ув’язнення. Проте через два роки його розстріляли у лісовому урочищі Сандормох.
Не шкодувала комуністична влада навіть своїх відданих адептів. Український поет та ідейний комуніст Василь Бобинський у своїй творчості запам’ятався збіркою еротичної поезії. Молоді роки він провів у Польщі й навіть сидів у в’язниці за членство у партії. Але радянська влада перевела його до УРСР, де його засудили до розстрілу.
Хрущовська відлига
Розстріляне відродження умовно закінчилося в 1938 році. На 20 років у поезії повисла мовчанка. Хоча саме наприкінці 1930-х років народилися ті, хто згодом знову склав рядки українською мовою.
У 1960-ті роки кривавий сталінський терор залишився позаду, тепер поетів почала переслідувати безжалісна радянська міліція. А судді воювали з ними, виносячи несправедливі й надумані вироки.
Він писав сатиру на радянський устрій та пронизливу лірику про Україну. Поету Василю Симоненку належать рядки, здавалося б, на всі часи: “Україно, п’ю твої зіниці, голубі й тривожні, ніби рань. Крешуть з них червоні блискавиці революцій, бунтів і повстань”.
Будучи молодим та активним, він працював журналістом на Черкащині. У 1962 році разом з Аллою Горською та Лесем Танюком поет виявив місця поховань розстріляних органами НКВС на Лук’янівському цвинтарі. Не зміг про це мовчати. За це його сильно побили радянські міліціонери, що й прискорило хворобу — рак нирок. Симоненко помер у 28 років.
Значно довше прожив інший український поет — дисидент та правдоруб Василь Стус. На прем’єрі фільму Параджанова Тіні забутих предків Стус поруч із В’ячеславом Чорноволом вперше брав участь у протесті, де виступив проти арештів української інтелігенції. За це його одразу було відраховано з аспірантури. Поезію Василя Стуса більше не брали до друку. За сім років трапився перший арешт.
Подією вже у сучасній українській історії став фільм Заборонений про життєвий шлях поета, і саме його переслідували скандали буквально від початку зйомок. Сцена з нав’язаним Стусу системою адвокатом, який пізніше став впливовим політиком Віктором Медведчуком, була вирізана з фільму. Це викликало шалений громадський резонанс, тож авторам довелося її повернути.
Вдруге поета засудили на десять років, відправивши на Урал у Пєрмь-36. Місцеві охоронці славилися жорстокістю і за будь-яку провину кидали людей у карцер на тижні.
Вони палили зошити з віршами Стуса, а друзі поета вчили їх напам’ять, щоб хоч якось винести у світ творчий доробок поета. Його організм значно ослаб через постійні голодування на знак протесту проти системи. За офіційними даними, причиною смерті поета стала зупинка серця. Але правди, звісно, не дізнається вже ніхто.
Через шість років після смерті Василя Стуса Україна отримає таку довгоочікувану незалежність. Але трагедією для українського народу назавжди залишиться не лише тяжкий життєвий шлях наших поетів, а й те, скільки творів недоотримала Україна через репресії та заміну їхньої творчості представниками російської літератури.
Нагадаємо, раніше ми публікували дуже чуттєвий вірш від українського захисника.
Фото: Depositphotos, Дмитро Следюк, Pinterest, УІНП, Vivаt.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!