Шкода, що ти не прочитаєш мого листа. Історія 14-річної Софії, яка через вірші висловлює любов до загиблого батька-героя

14-річна Софія Горошко через війну втратила найріднішу людину — тата. Дівчинка мріє знову почути його голос, обійняти, поговорити й поглянути в його сірі очі, які завжди дарували надію на краще. 

Вона мріє забути похорони, крики, плач і його труну. Софія продовжує спілкуватись з татом, але тепер через листи та вірші, які він, на жаль, вже ніколи не прочитає. Дівчинка важко переживає втрату, але знаходить розраду у творчості. Вона знає, що її тато — герой, для неї й для всієї країни.

Досі надіюся, що це все сон

З початком повномасштабної війни батько Софії Микола, бувши непридатним до служби, наполегливо просив військкомат взяти його до ЗСУ. А потрапивши на передову, розповідав про армію лише найкраще. 

Казав, що наші хлопці та дівчата воюють дуже професійно. Микола був одним із тих сміливців, хто відважно бореться за свою Батьківщину. Та, на жаль, чоловік загинув в одному з боїв під Бахмутом, це сталось 8 березня 2023 року.

Я досі надіюся, що це все сон, і через декілька годин я побіжу до нього в міцні обійми. Він живий, живий! Лише далеко, дуже далеко, — ділиться Софія. 

Дівчинка важко переживає смерть батька. Справитись з цим складним періодом їй допомагає робота з психологом. Фахівець порекомендував не тримати негативні емоції в собі, а виливати їх на папір, у тексти чи малюнки. Софія прислухалася до цієї думки й каже, що це справді їй допомагає. 

— Моя бабуся і дідусь дуже творчі. Вони писали вірші. Мабуть, я від них перейняла цей талант — також пробую писати. Якось я написала вірш про тата і вирішила прочитати його своїм рідним — всі плакали, — каже Софія. Своїм віршем вона поділилась і з нами.

***

Боляче? 

Боляче — дивитися, як виносять його труну, бачити, як її закопують та розуміти, що ти його більше не побачиш, не обіймеш. 

Боляче — чути крики, постріли та гімн України, коли його ховають глибоко в землю. 

Боляче — відчувати ту біль, яка осіла у твоїй душі.

Боляче — надіятися, що він живий, та писати йому, розповідати, як в тебе справи.

Боляче — чути слова “мені шкода”,  “співчуваю”.

Боляче — розуміти, що його вже не повернути. 

Боляче — бачити його і розмовляти з ним уві сні. Це дуже боляче…

***

Дівчина також пише листи своєму татові, який загинув. Ось одне із її коротких листувань:

— Минуло вже півроку, а я досі тобі пишу. Пишу в надіях, що ти це прочитаєш. Відправляю тобі фотографії, розказую про все на світі. Я шкодую, що я так мало давала тобі уваги. Якби я тоді лише знала…Ти не заслуговував на це — ти заслуговував довго та щасливо жити.

Читати на тему

Вогонь в очах та зброя у руках. Історія 15-річної Ярослави, яка робить усе, аби продовжити справу батька

Це покоління заслуговує на повагу! Історія 15-річної Ярослави, яка мріє продовжити справу батька.

Любов до читання та подарунок від тата

Софія багато читає і веде власний Telegram-канал, в якому ділиться думками та емоціями від прочитаних книг.

—  Якоїсь миті я почала багато читати. Спочатку в мене було хобі: записувати те, що запам’ятала з прочитаного, а потім дописувала сюжети самостійно, вигадувала свої. Тато знав про мою любов до читання і подарував мені книгу Тисяча пам’ятних поцілунків. Та після його смерті мені було важко її читати, бо я постійно згадувала його. 

А якось мені наснився сон, де тато казав, що в мене все вийде. Я якраз хвилювалася, що Telegram-канал, який я веду, ніхто не захоче читати. А тепер в мене є нагода про нього розповісти. Тому я запрошую всіх, хто цікавиться літературою, до мого телеграм-каналу Книжковий ліс, — говорить дівчина.

Софія знає, що тато досі підтримує її, для неї це найбільша мотивація. Тато навчив доньку не опускати руки, завжди йти до кінця і вірити, що все на краще. В одному з дописів у своєму каналі дівчинка пише: 

— Татко, привіт! Уявляєш, дехто вважає, що у мене дійсно є талант. У мене все гаразд, сподіваюся, що в тебе також. Я дуже-дуже сумую і часто плачу. Так хочеться тебе обійняти… Мене вбиває цей напис в мережі — “заходив дуже давно”. Я досі сподіваюся, що це якась помилка, поганий жарт, — йдеться у повідомленні.

Цінуйте миті з близькими

— Іноді ми не цінуємо миті, проведені з близькими людьми. Думаємо, що ми знову побачимося, що будемо сидіти та розмовляти за чашкою гарячого шоколаду. Але коли близькі люди йдуть від нас, ми починаємо розуміти важливість кожної миті. Кожні обійми, кожна розмова та сварка, кожен момент був до біса важливий. 

І саме в той момент, коли ви сидите повністю розбиті, коли розумієте, що все, цієї людини у вашому житті більше не буде, ви починаєте себе винити, що в ту хвилину його/її сильніше не обійняли, не сказали, як сильно цінуєте. Що я хочу цим сказати?

А от що: поки ви разом, поки ви маєте можливість, цінуйте одне одного, кожен момент проведений разом, кожну хвилину та секунду. Бо саме ця хвилина може бути останньою, — ділиться своїми роздумами дівчина.

Одна з мрій, яку вдалось реалізувати

Софія — дуже талановита. Вона також любить танці, малювання, але особливо — музику. Раніше ходила на вокал і вчилась грати на бандурі. А потім захотіла грати на гітарі.

— Після смерті тата я стала підопічною благодійного фонду Діти Героїв, який допомагає дітям, які, втратили батьків через війну. Коли наша сімейна помічниця від Фонду Мирослава почула про те, що я мрію про гітару — вона подарувала мені свою гітару. Тепер я вчусь грати за допомогою YouTube. Було дуже приємно, що працівники готові віддати свої власні речі тим, хто цього потребує.

Фото: Pexels

Софія мріє, щоб закінчилася війна. Вона бажає сили дітям, які втратили рідних, бо з власного досвіду знає, як це важко.

— Кажуть, мине час і ця рана перестане боліти. Але це не так. Ми повинні докладати зусиль, щоб витягувати себе з того пригніченого стану.

Я знаю, що мій тато не хотів би, щоб я постійно сумувала і плакала. Тож головне — не занурюватися у негативні думки й не зациклюватися на проблемах. Треба шукати можливості, щоб жити й розвиватися далі, — міркує вона. 

У своєму Telegram-каналі вона досі звертається до тата:

— Татусю, ти був найліпший. Ти був для мене прикладом, опорою, підтримкою та надією. Пробач, що не завжди приймала твої дзвінки. Дякую тобі за всі твої подарунки та проведений зі мною час. Дякую за останній подарунок. Ця книга для мене особлива, як і ти. Дякую тобі за все. Ти віддав своє життя за нас, за Україну, я пишаюся, що мій батько — герой. Я пишаюся тобою, хоч мені й боляче. Я тобі писала листа, шкода, що ти його так і не прочитаєш, — йдеться у повідомленні.

На жаль, через війну багато дітей втратили своїх батьків. Раніше ми розповідали історію Дмитра Ільченка про втрату батька на війні та мрію навчитися IT-справи.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.