Викладання рідною мовою та за українською програмою — як працює школа для переселенців у Румунії

Румунське місто Клуж-Напока. Воно є другим за розміром після Бухаресту і вважається неофіційною столицею Трансільванії. Це місто стало прихистком для багатьох українців, які рятувались від повномасштабної війни.

Румунія — чи не єдина країна в Європейському союзі, що надала українцям безкоштовне житло не в готелях чи кемпінгах. Тут працює програма 50 на 20: власникам квартир компенсують витрати на проживання українців.

Це вигідно румунам та зручно українцям. Тому багато хто обирав саме цю країну, рятуючись від великої війни. Зазвичай це сім’ї з дітьми. Школярам також надали змогу навчатись у місцевих закладах освіти. Та не все так просто.

Українська школа в Румунії — як це працює

Викладають предмети українським учням переважно румунською та англійською мовами. Онлайн-навчання теж малоефективне, кажуть батьки. Тому й вирішили організувати українську школу в Румунії.

UA Child Education Hub — це проект, який українці самі створили для українських дітей. UNICEF та PATRIR підтримали його фінансово. Але ідея та створення належать нам.

Це можливість для дітей вчитися в справжній українській школі, соціалізуватися, не втрачати знання мови, в решті решт просто дружити з однокласниками й не розчинитися в новій країні, — розповідає координаторка проекту Ксенія Ширяєва.

Ксенія Ширяєва

Наразі в українській школі у Клуж-Напоці навчаються майже 300 учнів, які врятувалися від війни. Серед них і Даша Русіна, що навчається у дев’ятому класі. Дівчина разом з мамою та молодшим братом покинули рідну Одесу ще у квітні минулого року.

Ми приїхали ще у квітні. На нас тут чекали волонтери. У нас було місце, де ми могли б поселитись. Тому і приїхали до Румунії.

Мені подобається тут навчатися в українській школі. Я вчу англійську та займаюся хіп-хопом. І від цього кайфую, — каже дівчинка.

Її молодший брат Тимофій також навчається тут, а мама Наталя викладає у дошкільнят.

Я навчаю їх мови, читанню, письму, щоб вони не забували рідне. Не знаю, чи будуть ці діти жити у Румунії, чи повернуться до України.

Але я намагаюся вкласти в них наші українські цінності, розповідаю про традиції та культуру, — каже Наталя Шевцова.

Даша та Тимофій

До проекту залучено 22 людини. Увесь менеджмент та вчителі також потрапили до Румунії через повномасштабну війну в Україні.

Серед них офіс-менеджерка проекту та викладачка англійської мови з Києва Ганна. Її троє дітей теж навчаються тут.

Я пам’ятаю, як ми виїжджали з Києва. Посадила в машину трьох своїх дітей, собаку, кішку, папугу, знайому родини, наші речі й ми поїхали. Молодший син усю дорогу був у мене на руках, а я за кермом.

Нам треба було виїхати з лівого берега до правого. Дорогою над нами літали ворожі гелікоптери. Ми перечекали в готелі у місті Українка і виїхали до Румунії. Зараз ми знаходимося далеко і сумуємо за домом.

Але тут я маю змогу навчати дітей, заробляти на життя. При цьому наш тато в ЗСУ. Ми кожен по-своєму намагаємося допомагати країні, — розповідає Ганна Лісіцина.

Ганна Лісіцина

Українська школа у Клуж-Напоці працює у вигляді хабу вже понад півроку. Проект підтримали місцеві освітяни та волонтери. Дітям надали два приміщення — педагогічного коледжу та приватної британської школи.

Тут вони навчаються у другу зміну. Окрім фінансування західних організацій, UA Child Education Hub підтримує й Міністерство освіти та науки України.

Для школи передали підручники, тож учні мають змогу навчатися за українською програмою. Книжок не так багато, але цього достатньо, кажуть вчителі.

Адже румунські школи доволі сучасні та оснащені всім необхідним для засвоєння матеріалу. Та головне, що у школі діти можуть спілкуватися з однолітками та вчителями, які їх по-справжньому розуміють.

Усі наші діти знають, що таке війна. Усі втратили домівки, переїхали сюди. І коли в нас ненароком виникає така тема в розмові, то вони починають згадувати і хто як виїжджав, і кому падали бомби, і що вони чули.

У кожного своя історія. Але всі діти дуже емоційні, відкриті, хочуть на себе багато уваги, люблять обійматися. Навіть серед уроку буває, що хтось підбігає. Їм потрібно, щоб їх пригорнули, тримали біля себе. І для них це вже щастя.

Розуміємо, що є певна специфіка у роботі з такими дітками. Ми всі травмовані. Я сама виїжджала з Енергодару. Коли в нас виникають розмови про війну, намагаюся не згадувати жахів, уникати цього, щоб додатково їх і себе не травмувати.

Бо боляче багато про що згадувати. Але те, що є ця школа, те, що діти спілкуються між собою, це дуже добре для них. Усі розмови про мир, про Україну, про те, коли зможемо повернутися додому. Тому ми всі одне одного добре розуміємо, — розповідає вчителька молодших класів з Енергодару Валентина Пономаренко.

Валентина Пономаренко

Читати на тему

Надолуження програми та забуття рідної мови — освітні проблеми українських дітей за кордоном

Дізнайся, з якими проблемами можуть зіштовхнутись українські діти, які зараз навчаються за кордоном.

Вчителі та ініціатори проекту говорять, його основна мета, окрім соціалізації та адаптації дітей у Румунії, — зберегти українську ідентичність дітей та робити все можливе, аби після повернення додому вони могли інтегруватися знову в українське суспільство.

UA Child Education Hub планує розширюватися та відкрити влітку табір. Крім того, в українській школі Клуж-Напоки працюють дошкільні класи. Також є позашкільна освіта, тож діти можуть розвиватися й творчо.

Це сприяє соціалізації. Але як би добре не було у Румунії, більшість вчителів та дітей після української перемоги планують повернутися додому і продовжити навчатися й працювати на рідній землі.

Чи не найболючішою темою останніх трьох років стало навчання дітей та студентів, які спочатку через Covid-19, а тепер через повномасштабне вторгнення Росії не відвідують заклади очно. 

Читай, як війна вплинула на освіту та пам’ять дітей.

Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!

Автор фото: Катерина Єрська