У Росії — кожен сам за себе. 14-річна Вероніка рік поневірялася по РФ, але змогла повернутися до України

Війна в Україні стала справжньою трагедією для мільйонів українських сімей. Адже Росія чинить не лише воєнні злочини — окупанти вчиняють злочини проти цілого українського народу. 

У серпні цього року російська уповноважена з прав дітей Марія Львова-Бєлова, на яку, до речі, ще на початку весни 2023 року МКС видав ордер для арешту, заявила про вивезення з тимчасово окупованих територій України до РФ 700 тис. українських дітей.

Підтвердити чи спростувати саме це число українська влада не може. Раніше віцепремʼєр міністерка та міністерка з питань реінтеграції ТОТ Ірина Верещук зазначила в інтервʼю Радіо Свободі: ми не знаємо точної кількості злочинно та незаконно вивезених дітей на територію країни-агресорки.

— Я не впевнена щодо 700 тисяч, але точно більше, ніж за тією інформацією, якою ми диспонуємо. Майже 20 тис. ми точно знаємо, що вивезли, — заявила Ірина Верещук.

Про життя цих дітей на чужині страшно й думати: ми знаємо чимало випадків знущань, неналежних умов утримання, до того ж неповнолітніх хлопців вербують до лав російської армії, діти піддаються впливу російської пропаганди.

Історія, яку розповіло видання ВВС Україна, детально розповідає про те, що доводиться переживати українським дітям у вимушеній “подорожі” до Росії. Як звідти можна повернутися та що робить РФ з нашими дітьми — розповідаємо далі.

Чорний день календаря

6 березня 2023 року 14-річна українка Вероніка Власова сиділа в одному з пунктів, де перебували біженці з України, у Росії — в Липецькій області. Вона вже понад рік не бачила своєї мами — 14 місяців провела на чужій Росії, зустріла там свої 13 та 14 дні народження.

Дівчинка чекала на бабусю, яка врешті мала забрати її додому.

Та перед тим їй довелося витерпіти ще одне надзавдання: до кімнати зайшли три міліціонери. Вони заставили дівчину свідчити про те, чого не було: ніби Вероніка стала жертвою зґвалтування.

Той день Вероніка називає чорним днем календаря.

Та до того у дівчини було цілком звичне для українського підлітка життя: Вероніка проживала у Харківській області, у селищі Пильна. 

23 лютого минулого року мати Ніна Власова поїхала до Харкова у робочих справах. Вероніка ж поїхала до родичів у Борисівку — обидва селища знаходяться за сотні метрів від кордону з Росією. Не було ще й пів на пʼяту ранку, коли вся родина прокинулася від вибухів: у перший же день у селищі зʼявилися загиблі внаслідок атаки росіян.

Pexels

Тітка Вероніки, в якої та й жила, ще перед початком повномасштабного вторгнення, захворіла на запалення легень. Ліків не було, автівки до кордону з Харкова не пропускали військові — мама Вероніки забрати її не могла. 

Через постійні обстріли родина ухвалила їхати до Росії, аби вижити.

Читати на тему

Це вам не Україна, в Росії інші правила: як херсонських дітей депортують на окуповані території та чи можливо їх повернути додому

Як повертатимуть додому депортованих дітей: неймовірна історія Насті та Маші.

Просто бути живою

З мамою Вероніка зідзвонювалася часто, хоч і тривали розмови недовго. Ніна Власова просила доньку: не хами, не кричи, все буде добре.

За словами матері, донька добре розуміла, що росіяни прийшли зі зброєю до її дому, тож ніякої симпатії та до окупантів не мала. Сама ж Ніна до початку повномасштабного вторгнення була військовослужбовицею ЗСУ. 

З тієї причини приїхати до Росії мати не могла, а її сестра Тетяна відмовлялася вивозити Вероніку до третіх країн чи на кордон з Росією. Про це російська влада знала, тож допитувала дорослих родичів Вероніки дуже прискіпливо.

Читати на тему

За кожною дитиною — свідчення для Гааги. Як у Росії знущаються над українськими дітьми

Окупанти прикриваються дітьми як живим щитом та змушують співати російський гімн. Читай у нашому матеріалі.

Заставляли писати листи російським військовим

У вересні дівчина з родиною тітки переїхала в ПТР Політ, довелося змінити школу. У новому класі вона єдина була українкою, друзів завести не вийшло. 

Вероніка пригадує, що на урок політичної освіти — насправді ж, пропаганди — від дітей вимагали писати листи російським військовим. Особливо — від дівчат.

— Я підійшла до класної керівниці та сказала, що я ставлюся до всього нейтрально, і я таке писати не хочу. Вона мені відповіла: “А що ти в такому разі взагалі в Росії забула? Навіщо ти приїхала сюди, якщо ти не приймаєш нашу політику?”.

Її цькували однолітки. Називали некрасивою — бо українка. А ще — Бандерою, українським салом. Так, неначе всі українці для росіян — колективний Бандера.

Наступним болючим ударом стала втрата найближчого на той момент друга, що був неначе старший брат для Вероніки. 20-річний Кирило Просенніков був родом з Харкова, опинився з Веронікою в одному ПТР. Вони товаришували, але спілкувалися лише на очах у тітки Вероніки.

В день, коли за дівчинкою повинна була приїхати бабуся, затримали Кирила та вибили з нього свідчення, що він ґвалтував дівчину протягом тривалого періоду щодня по кілька разів.

І мати, і тітка дівчини знали хлопця. Обидві, незалежно одна від одної, заявили: це неправда. Свідчення з юнака вибили силою.

Pexels

Після цього Вероніка пройшла принизливу гінекологічну експертизу, яка підтвердила, що між нею та юнаком не було інтиму. Однак вибачень перед дівчиною не було, вона лише слухала, що у всьому винна мати, яка “не встежила за донькою”.

Мішок на голову і струмом били, він обмовив себе, написав заяву. Потім його передали до СК (Слідчого комітету РФ), і в СК він одразу сказав, що сам себе обмовив, — каже тітка Вероніки.

Справу сфабрикували, ймовірно, аби не випустити Вероніку з Росії. Адже під час слідчих дії вона не мала права покинути країну. Таким чином окупанти домагалися, щоб за донькою приїхала особисто мати. З тієї ж причини тітці Вероніки заборонили продовжувати документи про опікунство над дівчиною.

Міліція, тітка та дядько говорили їй: диво, якщо вона таки зможе повернутися до України. Та й те — не раніше повноліття. 

Повернення додому

Повернути доньку додому зневіреній бабусі та заплаканій матері допомогли команди “лелек”: неформальне об’єднання співробітників різних українських відомств, які витягують українських дітей з Росії.

Вероніка у той час вже перебувала у притулку для неповнолітніх.

Коли бабуся Вероніки вдруге поїхала до Росії за онукою, її супроводжували представники Червоного Хреста.

Коли дівчинка возз’єдналася з бабусею, вони пережили інтервʼю російських ЗМІ та “чаювання” з Марією Львовою-Бєловою. Схитрувала, коли відповіла, що їй все одно де жити, і поїхала до України.

Вероніка раділа навіть дрібницям у рідній країні. Не вірила, що змогла повернутися. Нині вона з мамою проживає в Києві.

— Там у Росії я помітила, що кожен сам за себе. Якщо трапилася в когось якась біда — значить людина сама винна. Це її проблеми, — висновує сама Вероніка.

Нещодавно з окупованих територій змогли повернути українських дітей на підконтрольну територію. Про нову місію детальніше читай в іншому матеріалі.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.