Після того, як російські війська почали повномасштабну війну проти України 24 лютого, територія нашої країни знаходиться під постійними обстрілами. Проте люди не можуть “поставити на паузу” своє життя чи зупинити хід природних речей.
Тож з того часу десятки малюків по всі Україні з’явилися на світ під звуки обстрілів, в підвалах чи бомбосховищах. Приймали пологи навіть у метро.
Через стрес багато вагітних жінок народжують передчасно. Так Ольга Головач, яка мала народити 12 березня, зробила це 28 лютого.
— Коли почалася війна, я була на 38 тижні вагітності. Напередодні ми з чоловіком і трирічною донечкою провели дві ночі, сидячи на лавці в бомбосховищі, де замість туалету було відро. Майже не спали, нервували.
У пологовому в нас кожна друга народжувала передчасно.
Жінка розповідає, що вже на третій день вона з родиною повернулася додому поїсти, але в неї почало “тягнути” живіт. Тож вони викликали швидку та повернулися до лікарні.
— До ранку я лежала в палаті, тоді ще не так сильно бомбили. А наступного дня перейми посилилися – лікарка сказала, що сьогодні маю народити.
Тим часом надійшла вказівка терміново спустити всіх у бомбосховище.
За словами Ольги в маленькій кімнаті зберігали старі апарати та техніку в коробках. Між ними лежали матраци, і деякі жінки ночували там з першого дня (з 24 лютого — ред.). У цій самій кімнаті було зо два десятки людей, тож дихати усім було дуже важко.
— Мені сказали обирати місце, бо перейми мала пережити там.
Гінеколог робила огляд при всіх. Ніхто, звісно, не заглядав, але однаково було некомфортно.
Ольга розповідає, що коли прийшов час пологів її підняли нагору, у палату.
— Бахкало дуже сильно. Я досі дивуюся, як лікарі могли працювати в таких умовах. Мене щоразу пересмикувало, не так легко було зосередитися. Усе, що я знала, вилетіло з голови.
Так жінка з немовлям провели першу ніч після пологів у бомбосховищі. Вона каже, що їжі було мало, і їли переважно суп.
— Я пила чай і їла ложками цукор, щоби хоч якось підняти рівень глюкози в крові.
Пощастило, що в мене була вже друга дитина: я розуміла, що і як потрібно робити.
Коли через кілька днів Ольгу виписали з лікарні, вона повернулася додому. Коли побачила новини, що буде сильне бомбардування, склала речі та спустилася з родиною до підвалу у сусідньому будинку.
Дитина як народилася, так нічого й не бачила, окрім тих бомбосховищ.
Наступного дня родина поїхала з Харкова. Мати вирішила з дітьми їхати до Німеччини, шукати безпеки там, тож з чоловіком їй довелося попрощатися у Дніпрі.
— Ми добу їхали потягом, пішки пройшли кілометр до кордону з Польщею, два дні жили в таборі для біженців. Потім мій брат допоміг знайти в Німеччині родину, яка зголосилася прихистити нас. Відтоді живемо з ними в невеличкому селищі.
Ольга розповідає, що у підвалі пологового будинку вела щоденник, бо це допомагає впоратися зі стресом.
— Уже в Німеччині на основі цих записів я створила невеличку книжку про те, як народила і як виїжджала з дітьми з України. Написала англійською, щоб люди за кордоном дізналися, що насправді відбувається тут.
Жінка продає цю книгу на Amazon за кілька євро і сподіваюся трохи заробити, адже поки новонародженому маляті не буде хоча б пів року, працювати вона не зможе.
Сила материнською любові може врятувати навіть від смерті та захистити від куль. Раніше ми розповідали, яка гімнастка з Маріуполя Мілена Уралова отримала поранення, і як її мати рятувала свою дитину з обстріляного авто.