Рятувальник ДСНС про роботу героїв без зброї під час війни

Фото Instagram

Їхнє життя ніколи не вирізнялося простою буденністю. Робочі години не крутились навколо годинникової стрілки в офісі. Кожен день українських рятувальнків ще до початку повномасштабної війни був сповнений небезпек та тяжких життєвих викликів.

Але щоразу вони знову і знову приходили на допомогу, забуваючи, який день тижня чи котра година, оскільки кожна хвилина — найкращий час для порятунку життів.

У День рятувальника, 17 вересня, Вікна поспілкувалися з начальником чергової зміни ДСНС в місті Дніпро Ігорем Геталом. Разом зі своєю дружиною він отримав тяжкі пораненні під час ліквідації наслідків ворожого ракетного обстрілу Міжнародного аеропорту Дніпра, за що отримав відзнаку президента України За мужність.

Ігор Гетало розповів в ексклюзивному інтерв’ю для Вікон про роботу героїв без зброї під час війни, баланс між страхом та відвагою у найтяжчі моменти, а також про те, що вважає найбільшою нагородою для кожного рятувальника.

— Як давно ви працюєте в ДСНС? Чому вирішили стати рятувальником?

— Працюю я рятувальником вже майже 13 років. Обрав цю професію, тому що з самого малечку, з дитинства, у мене було захоплення цією професією.

Коли бачив, як повз проїжджають пожежні автомобілі з мигалками, це викликало у мене захват, якусь велику зацікавленість.

Можна сказати, що професія рятувальника — це мрія мого дитинства.

— Де вас застала новина про початок повномасштабної війни?

— Скажу як є, новина про початок повномасштабної війни застала мене о п’ятій ранку приблизно, у ліжку. Я в цей час ще спав. Мені подзвонила моя мати та сказала: “Синочок, почалась війна”.

Після цієї новини я одразу підскочив з ліжка, одягнув форму та поїхав на своє робоче місце, хоча це була не моя доба, не моя робоча зміна.

Поїхав на роботу та допомагав хлопцям. Відтоді ми почали працювати в посиленому режимі несення служби.

— Наскільки почастішали виклики на роботі за час повномасштабної війни?

— З початку повномасштабної війни, на жаль, роботи стало значно більше. Раніше у нас були виклики на ліквідацію побутових пожеж, у промислових приміщеннях, наслідків ДТП чи природних катаклізмів.

Зараз додалась така позиція, як ракетні удари по інфраструктурі та житловим об’єктам. Тому роботи стало значно більше.

І, на жаль, ці випадки більш складні, тому що, коли ти приїжджаєш на місце виклику, то не знаєш, скільки на місці ракетного удару загиблих, скільки людей знаходиться під завалами.

Навіть до початку повномасштабної війни важкими були виклики, на яких гинули люди. Особливо відбитки в пам’яті залишали ті, на яких гинули діти. На жаль, такі випадки також трапляються. Або іноді бувало навіть таке, коли люди гинули цілими сім’ями. Це були найважчі виклики.

Читати на тему

Рятують життя інших ціною власного: будні українських рятувальників у горах

17 вересня — День рятувальника. Що нам варто знати про цю професію та як проходять будні рятувальників.

— Вам завжди потрібно бути у найгарячіших точках, часто ці слова набувають буквального значення. У когось це могло б викликати бурю емоцій. Як ви вгамовуєте усі власні почуття, коли опиняєтесь безпосередньо на місці, де виникла трагедія?

— Особисто я, прибуваючи на місце ліквідації надзвичайних подій, відкидаю всі свої проблеми та думки в сторону. На місці я працюю та повністю занурююсь у робочу атмосферу.

Оскільки я знаходжусь на керівній посаді, у мене в підпорядкуванні є особовий склад і мені треба холоднокровно приймати рішення, щоб вжити певних заходів для порятунку людей. Тому на місці подій у жодному разі не можна піддаватись емоціям стресу.

Так, після ліквідації можуть виникнути якісь сумніви, що, може, я щось неправильно зробив, проводячи аналіз. Але на місці подій все це відкладається в сторону — і ми просто працюємо, виконуємо свою роботу беземоційно.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Ігор Гетало (@igor_getalo)

— А чи траплялось вам колись відчувати тоді страх під час виконання своїх обов’язків?

— Чи відчуваю я страх? Скажу як є, це якийсь стереотип, що рятувальники безстрашні такі супергерої.

Відверто кажучи, мабуть, на кожному виклику, як і в будь-якої людини, страх присутній.

Але чим ми відрізняємось від звичайних людей — тим, що в екстренних ситуаціях ми можемо мобілізувати свою психіку, свої емоції, та холоднокровно виконувати свою роботу.

— Рятувальники часто бачать руйнування та людські трагедії. Багатьом не так просто оговтатись від побаченого навіть на світлинах. Як, побачивши стільки горя, з якими ви стикаєтесь зараз, вам вдається уникати емоційного вигорання?

— Стосовно емоційного вигорання я вам скажу одне — що під час відбору на професію рятувальника люди проходять не один психологічний тест.

Я особисто намагаюсь ці виклики не запам’ятовувати, не замикати їх на собі, не відкладати в голові. Але бувають випадки, які, мабуть, на все життя лишаються у пам’яті.

Багато таких було викликів. Такий, що найбільше запам’ятався — коли ми діставали дворічному хлопчику ручку з електричної м’ясорубки. Лікарі вже не могли знайти вихід, і була ідея ампутувати кінцівку, але все ж таки викликали рятувальників.

На місці, порадившись із колегою, ми знайшли вихід і дістали руку з м’ясорубки. Тому кінцівка залишилась на місці, її, звісно, лікували, але зараз вона зажила та повноцінно працює.

Якщо ці всі моменти пропускати через себе, то, повірте мені, можна дуже швидко з’їхати з глузду, сильно нашкодити своїй психіці та своєму емоційному стану.

Тому я маю хобі, і якщо були складні виклики та випадки, я йду до спортивної зали та намагаюсь якось себе відволікти.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Ігор Гетало (@igor_getalo)

— Яким був ваш перший виїзд після 24 лютого? Чим він відрізнявся від вашої звичної роботи?

— Перший виклик під час повномасштабної війни — це був виїзд на ракетний удар по інфраструктурному об’єкту серед Дніпра. Можна сказати, що це був майже центр міста.

Після цього ракетного удару на місці виникла масштабна пожежа, яку ми ліквідовували та працювали на завалах.

Відрізнявся цей виклик від інших виїздів тим, що раніше ми ніколи не стикались із пожежами, які виникають під час ліквідації наслідків ракетних ударів. Там є своя певна специфіка: якщо на місці прильоту залишається ракетне паливо, то його дуже важко погасити.

— Наскільки я розумію, ваша кохана теж у лавах ДСНС. Як у вашій родині ставляться до настільки професії?

— Моя родина, мої близькі люди ставляться до моєї професії з повагою. Зрозуміло, що найближчі дуже переживають та хвилюються, особливо зараз.

Рідні розуміють, яке навантаження на нашій службі та вони чудово знають, які бувають прикрі випадки та наскільки висока небезпека.

Однак це наша робота, і ми працюємо на ній за покликом серця, тому рани загоюються — і ми знову йдемо в бій.

Звісно, що всі хвилюються, але найближчі розуміють, що хтось повинен виконувати цю роботу.

Моя кохана дружина теж працює у службі порятунку. І, повірте мені, коли у подружжя, окрім якихось побутових моментів ще й однакова робота, то це дуже добре.

Вдома ми спілкуємось про роботу. Хоч і працюємо в трішки різних сферах, але іноді ми одне одного навіть консультуємо ввечері. За чашечкою смачного чаю говоримо про складні виклики або якісь службові ситуації.

Усе обговорюємо та разом намагаємось прийти до якогось спільного рішення. Одне одному даємо поради стосовно того чи іншого питання.

— Як, знаючи усі небезпечні аспекти роботи, ви відпускаєте одне одного на роботу?

— Без проблем. Ми відпускаємо одне одного на роботу, тому що ми розуміємо, що її хтось повинен виконувати у будь-якому випадку.

На превеликий жаль, 10 квітня під час ліквідації наслідків ракетного удару, моя дружина та я зазнали тяжких поранень.

10 квітня російські окупанти обстріляли Міжнародний аеропорт Дніпра. Коли працівники ДСНС прибули ліквідувати наслідки ракетного удару, загарбники знову випустили ракети по будівлі.

Внаслідок чого травмувалось шість рятувальників. Серед них був сам Ігор Гетало та його кохана дружина Євгенія Дудка, яка отримала найбільших уражень.

— Я вже наразі став до строю та знаходжусь на робочому місці, але моя дружина, на превеликий жаль, отримала найтяжчі поранення з усіх рятувальників, які зазнали уражень в той день. Тому зараз вона проходить лікування в Німеччині.

Вона там уже майже півроку, і попереду ще довгий шлях лікування, але все буде добре.

Після цього ми з дружиною були нагороджені відзнакою президента України За мужність під час ліквідації пожежі внаслідок ракетного обстрілу Дніпра російськими окупантами.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Ігор Гетало (@igor_getalo)

— А яка нагорода може вважатись найвищою для рятувальника?

— Найбільша нагорода для рятувальників, я кажу вам відверто, це врятоване життя під час ліквідації надзвичайної події. Будь-кого: кота, собаки, людини.

Врятоване життя — це найкраща відзнака, яка дійсно показує нашу роботу та дає розуміння, навіщо взагалі служба порятунку була створена.

Після порятунку людського життя приходять дуже приємні емоції, які дуже мотивують рухатись вперед.

Навіть на інших викликах вони спонукають продовжувати виконувати свою роботу з ентузіазмом та натхненням. Тому ми, всі рятувальники, мабуть, і обрали цю професію за покликом серця.

Мотивація просто зашкалює, коли ти врятував людину, або навіть кота чи собаку на якомусь виклику, це безмежна радість і позитив. Ти розумієш, що виконуєш свою роботу не дарма.

На вашу думку, у чому сила українців?

Сила українського народу в єдності, мужності та любові до волі. Тому ми непереможні. Слава Україні!

Однак варто пам’ятати, що зараз кожен з нас може врятувати комусь життя. Яскравий приклад цьому — пані Лариса. Читай історію жінки, яка врятувала від вогню чоловіка та матір, а після чого тягнула їх на тачках дві доби.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!