Мого тата більше немає. Історія 16-річної Анастасії, яка попри біль втрати крокує до цілі

16-річна Анастасія родом з міста Звягель Житомирської області. Протягом трьох останніх років дівчина активно займається спортом та вокалом. Попри юний вік, вона успішно спробувала себе як тренер з фітнесу та багато разів брала участь в різноманітних пісенних конкурсах в рідній школі та місті.

Її активний спосіб життя є джерелом натхнення для інших, що допомагає їм досягати нових висот та розвивати власні хобі. Проте в країну прийшла війна, яка глибоко торкнулася дівчини, назавжди змінивши її життя.

Тата більше немає. Історія Анастасії, яка попри втрату йде до цілі

Загальне самопочуття та характер Анастасії різко змінилися — обставини, в яких живе дівчина останній рік, змусили її мислити більш виважено та по-дорослому. Ці випробування стали складним тестом її сили та волі. Наперекір труднощам, Анастасія зберігає оптимізм та готова протистояти викликам долі.

Батько дівчини був командиром одного із підрозділів ЗСУ. Під час ворожої атаки його життя трагічно обірвалося поблизу села Краснопілля на Донеччині.

Смерть рідної людини стала величезним ударом для Анастасії, оскільки її тато був найкращим авторитетом, опорою та підтримкою для неї. Російська агресія забрала у дівчини щасливе дитинство та завдала невимовного болю.

Проте, навіть у найскладніші моменти, Анастасія знаходить сили рухатися вперед. Її сильний дух і воля допомагають їй пережити скорботу та змагатися з життєвими випробуваннями. Вона є живим прикладом того, як не здаватися перед труднощами, а замість цього — зміцнювати власну внутрішню силу та надію на краще майбутнє.

Анастасія розповідає про свої хобі, відносини з батьком, емоції під час війни, мрії та плани на майбутнє.

Війна — це набагато страшніше, ніж ми можемо собі уявити, — каже дівчина.

— З початку повномасштабного вторгнення, я намагаюся знайти хоча б щось позитивне, але чесно кажучи, досі майже нічого не сталося, від чого можна було б радіти. До того моменту, поки тато не пішов до армії, ми навіть не уявляли, що таке справжня війна.

Але навіть після того ми до останнього були налаштовані на оптимізм. Тато не давав нам сумувати — він завжди розповідав нам історії, які заряджали на позитив.

Десь в середині квітня він написав нам, що їх готують “на виїзд”. І тоді ми зрозуміли, що це дуже небезпечно.

Бригада, в якій він служив, бере участь в боях на дуже складних позиціях. Ми навіть не уявляли, що може статися щось настільки погане. Кожного разу, коли він телефонував нам на кілька секунд, за його словами, у нього завжди було все добре: ми живі, здорові, працюємо, відпочиваємо і відганяємо ворога.

Але 19 червня життя нашої сім’ї змінилося назавжди, коли до моєї бабусі дійшла жахлива звістка — мій тато загинув. Від того моменту все стало зовсім іншим. Біль, який перейняв наші серця, неможливо описати жодними словами.

Мій тато врятував життя не одного свого побратима

Дівчина з татом взагалі не спілкувалася, коли він був на службі. Родина чекала його дзвінка, бо не знали, чи є можливість відлучитись. Усі новини родина дізнавалася через маму, яка говорила з батьком.

Обставини смерті мого тата дуже страшні: під час “зачистки” він йшов першим, а вже за ним — інші хлопці. Тато був на першій лінії, і з вікна якоїсь хати його розстріляли кулеметом.

— Його друзі по зброї говорили: “Якби він не пішов першим, то лягло би багато хлопців. А так він прикрив своєю спиною багатьох своїх побратимів”.

Мій тато завжди був поруч. І так буде завжди!

Читати на тему

Холоне кров від того, що їй довелося пережити! Історія цивільної, яка відчула на собі пекло російського полону

Історія цивільної полоненої Олени Ягупової: які тортури пережила жінка та що побачила у російській в’язниці.

Спогади про тата — це безліч позитивних моментів. Досі думки про нього змушують мене вірити, що він живий. Нам усім досі складно змиритися з його втратою та зрозуміти, що він уже назавжди покинув наш світ.

Згадуючи минуле, я не можу пригадати негативних моментів з татом. Він завжди був поруч, не пропустив жодного концерту, на якому я виступала. Тато знав, що я дуже люблю квіти, тому часто приносив мені чудові букети.

Після його втрати я дуже змінилася. Раніше була доброзичливою і навіть найменше погане слово в мою сторону мене дуже “зачіпало”. Але після його смерті я стала дещо жорстокішою.

Та попри це, я навчилася захищати себе словом. Його дух та виховання живуть у мені, і я зберігаю ці навички як найбільшу цінність, яку він мені дарував.

Спів допомагає боротися з негативом

Коли в дівчини сумний настрій, вона відразу йде на вокал — там співає, а потім їй стає легше. Дівчина каже, відчуває, як всі негативні емоції виходять на поверхню і зникають під впливом музики.

Хоча рідні та друзі підтримують мене, іноді їхні слова не зовсім допомагають заспокоїтися. Розумію, що ніхто не може змінити факт, що тата більше немає, але для мене дуже важливо мати підтримку і розуміння.

— Саме тому про ці речі я дозволяю собі говорити лише з мамою та братом — вони найбільше розуміють цей біль, адже теж переживають його втрату і спільно зі мною проходять шлях психологічного відновлення.

Кілька місяців тому я стала підопічною БФ Діти Героїв. Хоча моя сім’я не потребує особливої підтримки чи допомоги, тому що таких родин, як наша, тисячі по всій Україні, все-таки я дуже вдячна за можливість бути частиною цієї спільноти.

Фонд об’єднує українців, які проходять складний шлях втрати близьких людей, і це дає мені віру в те, що ми разом можемо подолати будь-які труднощі, які трапляються у нашому житті.

Про цілі та мрії на майбутнє

Мої мрії про майбутнє націлені на шоу-бізнес, зокрема я хочу стати співачкою. Прагну розвиватися в цій сфері та досягати нових вершин. Цьогоріч я закінчила школу та планую вступити в університет у Києві, що стане першим кроком до втілення моїх планів.

Я б хотіла побажати таким дітям, як я, ніколи не опускати рук і йти далі, навіть коли важко. Бо життя продовжується, і навіть у важкі моменти, нам важливо не втратити віру в себе та свої здібності.

Треба пам’ятати, що перешкоди та труднощі — це частина життя, але саме вони дають нам можливість зростати та розвиватися.

Я впевнена, що Україна неодмінно переможе. Ми повинні набратися сил та підтримувати армію, щоб здобути перемогу. Попереду — великі зміни та час відновлювати країну у всіх сенсах цього слова. Мужності всім нам та віри у краще майбутнє! Все буде Україна!

Раніше ми розповідали історію Катерини Галушки, бойової медикині з батальйону Госпітальєри.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!