Вони стали мені, як сім’я: історія артилеристки Гаєчки, яку виховали друзі-азовці

Гаєчка з Маріуполя. Її виховали азовці й тому її характер зі сталі. Ще до 24 лютого вона жила у своєму звичному ритмі, що складався з роботи, навчання та зустрічей з друзями. Проте дзвінок о п’ятій ранку від хлопця розірвав цю буденну тишу. Він сказав: “Люба, почалось”.

Попри те, що дівчина вже до цього чула, як вибухають російські снаряди в її рідному Східному районі, що став першим на черзі на знищення в окупантів, та все ж саме голос коханого, який ще задовго до початку повномасштабної війни обрав шлях військового, розпочав відлік її боротьби.

Спочатку Гаєчка намагалась допомагати цивільним зі свого району, перевіряла підвали, приносила людям їжу, медикаменти, гігієнічні засоби, навіть іграшки для дітей. Та коли 2 березня зв’язок з коханим обірвався, вона вирішила, що її підтримка потрібна і побратимам.

Тоді почала теж приносити українським захисникам їжу, медикаменти, за можливості оброблювала поранення. Військові дали дівчині турнікети, які потім дуже знадобились.

Гаєчка пригадує, як одному хлопчику відірвало шматок ноги. Вона наклала йому турнікет та відтягнула у безпечне місце. Після обстрілу хлопці приїхали та забрали його в лікарню. Проте, на жаль, він не вижив.

Сама дівчина теж неодноразово опинялась на межі, але це її не так вже й лякало. Швидше дивувало самих військових. Гаєчка пригадує, як пообіцяла хлопцям принести кави, але почався масований обстріл.

Думаєш, це її зупинило? Звісно, що ні. Дівчина зібрала усе необхідне та побігла посеред вибухів.

Авіація літає, Гради криють, танки стріляють, а я біжу попід будинками.

Фото: t.me/polkazov

Сама зараз називає це грою у тетрис: вираховувала, звідки стріляють, та визначала, як краще бігти.

Добігла до хлопців, а вони на мене дивляться, як на навіжену.

Однак навіть такі багатослівні погляди не зупинили її. Гаєчка почала бігати по районах Маріуполя та дивилась, де знаходиться ворожа техніка. Інформацію передавала нашим військовим, шукала їжу та медикаменти.

Коли вдалось виїхати з оточеного міста, то не змогла сидіти без діла. Як тільки побачила повідомлення про набір в армію, то записалась. Сказала, що хоче працювати з мінометом, оскільки знає, як це робити. Так і пішла шляхом свого хлопця, який наразі знаходиться у полоні.

Масово очищаю нашу землю від непотребу, — говорить Гаєчка про свою роботу артилеристкою.

Читати на тему

Чарівно розуміти, що ворогу кінець: історія артилерійської розвідниці Любові про переживання та мрії на війні

Любов ділиться, що коли після ворожого обстрілу бачила, як знищується вся його техніка, то переживала неймовірні почуття.

Визначальну роль зіграло й виховання Гаєчки. Дівчина говорить, що її виростили друзі з Азову.

Мої друзі з Азову виростили мене гідною людиною. Прищепили мені любов до своєї країни, патріотизм, ідеологію, любов до книжок. Хлопці багато чого дали мені. Вони стали мені, як сім’я.

Зараз багато з них загинуло, захищаючи Маріуполь. Інші знаходяться в полоні.

Та за втратами йдуть нові здобутки, у житті дівчини тепер є чимало близьких людей — її побратими. Гаєчка ділиться, що вони дуже намагаються дбати про неї, особливо у критичні дні.

Хлопці завжди питають, коли ці дні, щоб приносити мені щось солодке, хоча я казала, що не їм солодке. І тепер вони носять мені солоні огірки та помідори.

Читати на тему

Мою машину прицільно обстрілювали з мінометів — було “вражаюче”: історія бойової медикині на псевдо Вася

“Не раз було таке, що мою машину прицільно обстрілювали з мінометів. Було “вражаюче””, — ділиться спогадами Вася.

Тож цивільних Гаєчка просить теж триматися разом та вірити в ЗСУ і нашу перемогу. А також пам’ятати, наскільки високою є ціна нашої свободи, та дбати про тих захисників, які повернуться з фронту.

Насправді, людині, яка тільки з окопу, дуже важко абстрагуватись у цивільному житті.

А поки наші хлопці й дівчата ще знаходяться в холодних окопах, куди вже поступово приходить нещадна сніжна зима, то просто необхідно їх забезпечити теплою формою, зимовими спальниками та берцями. Головне — бути в теплі, бо не можна хворіти.

Тоді ми разом зможемо зберегти нашу землю від тих, у кого нема ні душі, ні серця, ні цінностей.

Росія зруйнувала моє рідне місто, вбила багато цивільних, зруйнувала моє життя і досі, кожен день, вона вбиває дітей, жінок, робить геноцид моєї нації. І хто, як не ми, повинні зупинити її!

Вона народилась у Литві у місті Вільнюс. Однак 20 років тому перебралась жити в Україну. Довгий час займалась в Одесі дистриб’юторською компанією. Та їй не вистачало руху, тоді вона вирішила долучитись до лав ЗСУ. Читай історію артилеристки Віоли про улюблену гаубицю та роботу з чоловіками.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!