Зі львівського гуртожитку на передову: історія молодого поета у лавах ТРО

Сьогодні ти студент магістратури, пишеш вірші та декламуєш їх на літературних вечорах і фестивалях, друкуєш першу власну збірку та працюєш у видавництві. Життя триває за звичним сценарієм.

А вже завтра — 24 лютого, твій дім починають руйнувати ворожі ракети, а життя докорінно змінюється. Все, що було “до”, стає не важливим, тепер ти сидиш на ліжку й думаєш, чим можеш допомогти Україні. 

Саме так о п’ятій ранку змінилося життя усіх українців. Зокрема й життя молодого поета Артура Дроня. 

Зараз Артур — стрілець у складі 125-ї бригади територіальної оборони ЗСУ. Редакторка сайту Вікна-новини поспілкувалася з ним та дізналася, як змінилося життя молодого поета та яка нова творчість народжується на передовій.

До та після 24 лютого: одне життя — різні реальності

У житті, яке було до вторгнення, Артур Дронь працював на посаді івент-менеджера у Видавництві Старого Лева. 

Також навчався на магістратурі факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка та читав свої вірші на літературних вечорах і фестивалях. 

До найвагоміших творчих здобутків молодого поета можна віднести книгу віршів Гуртожиток № 6, за яку автор отримав відзнаку Всеукраїнської літературної премії ім. А. Криловця. 

Фото: Instagram @arthur_dron

23 лютого, за день до того, як російська армія почала свій наступ, хлопець ще був на роботі, а наступного разу потрапив в офіс уже наприкінці листопада, коли приїхав у відпустку. 

З початку березня я опинився в повністю новому оточенні, вчився абсолютно нової для себе справи, думав про зовсім інші речі, якщо порівнювати з тим днем “до”.  

Адже о п’ятій ранку того зловісного дня, на якому застигли календарі, його розбудив телефонний дзвінок від мами зі звісткою, що Київ обстрілюють, у країні ввели воєнний стан і почалась велика війна. 

В усіх новинах писали, що почалася війна. Тож Артур пішов у кімнату до друзів, розбудив їх, і вони разом сиділи в гуртожитку, читали новини й думали, що робити далі.

З першого дня і до від’їзду у військову частину Артур займався волонтерством. Допомагав у центрі збору різних речей для переселенців, а потім облаштовував укриття в одній із церков Львова. 

25 лютого хлопець пішов у військкомат і зголосився добровольцем, а за кілька днів уже поїхав у частину. 

Добровольчий батальйон: про дідівщину та стосунки з побратимами

Артур пригадує, що його бригаду почали формувати в перші дні повномасштабного вторгнення. Серед побратимів — захисники територіальної оборони. Значна частина цих людей не мала військового досвіду, майже всі були добровольцями.

Таке військо з невійськових має свої особливості, й одна з них — у ньому нема багатьох речей із того, що називають армійщиною. Ми всі зібралися задля однієї справи. 

Так старші, які служили строкову службу чи воювали в АТО/ООС, допомагали молодшим, які не знали, з якого боку тримати автомат. 

— Усі проходили навчання, жили разом, будували свій підрозділ. Було не до таких дурних речей, як дідівщина чи конфлікти. За рідкісними винятками, звісно, але загалом стосунки від самого початку складались дружні, — ділиться Артур. 

За словами хлопця, вже після перших тижнів на передовій стосунки переходять на такий рівень близькості з деякими людьми, до якого в цивільному житті потрібно йти дуже довго. 

Читати на тему

Вдячний Богу, що можу бути корисним — скрипаль Мойсей Бондаренко про творчість у лоні війни

Скрипаль та молодший сержант ЗСУ Мойсей Бондаренко розповів про своє відчуття музики під час війни.

Втрати — це найважче: як змінює передова

Війна усіх нас змінила: різко, швидко і болісно. Артур Дронь — не виняток. Та подекуди не має бажання аналізувати усі внутрішні трансформації, які відбулися, тож поки хлопець підмітив усього кілька:

Війна зробила жорстокішим і твердішим, десь навпаки показала, що треба з більшою ніжністю й уважністю ставитись до тих, кого любиш. Та й характер у мене зараз не зовсім такий, як до служби.

Обставини та середовище відіграють велику роль у трансформації нашого внутрішнього “Я”, ціннісних та особистісних змін. 

На передовій ці обставини здатні ламати та приносити біль, адже там є багато складних речей, яких ти не зустрінеш у цивільному житті.

Артур ділиться, що важко довго не бачити своїх близьких. Важко довгий час перебувати в постійному стресі й виснаженні. Фізично теж буває непросто.

А найскладніше — це коли когось втрачаєш. Загибель кожної людини, з якою служив, навіть якщо побратим не був дуже близьким — це найважче.

Болючі, складні, але часто й світлі — якими стали слова під час війни: про творчість та літературу

Під вибухами змінюється не тільки характер, відбувається й переоцінка власної творчості, літератури та слів зокрема. Таке трапилося і з творчістю героя. 

— Перші сім місяців великої війни він нічого не писав. Зневірився у словах і самій ідеї складати їх у вірші чи якісь інші тексти, — ділиться Артур Дронь.

Багато про це думав, дивився на літературу з різних сторін, читав тих, хто в той час був здатен на письмо. А з часом знову почав писати, але це вже була інша мова й інший голос, не такий, як раніше. 

Зараз Артур знову пише. Він вважає, що деякі важливі речі з цих часів мають лишитися в літературі — це речі болючі й складні, але часто й світлі.

Зокрема, одна з найкращих речей, які сталися з Артуром цієї зими — публікація його тексту у збірці Моє тихе Різдво.

Мені дуже приємно і почесно, що мій текст опинився у цій книжці разом з оповіданнями відомих українських авторів.

Мрії про найрідніше та плани на майбутнє

Війна багато кого розлучила з важливими людьми, тож удома на Артура чекають рідні й близькі. Зараз нам усім знайоме відчуття гострої потреби в найрідніших, ділиться молодий автор. 

Після перемоги хлопець планує певний час відпочити й провести його з рідними, а тоді мріє повернутися на свою роботу, у домівку Старого Лева на Старознесенській у Львові.

Та все-таки те, що хлопець зробить після перемоги, залежатиме від різних обставин. Тому зараз він думає, як цю перемогу здобути. 

В чому сила українців? 

Кожен українець відчув власну силу та силу свого народу. І кожен може описати цю силу унікально. 

Артур Дронь вважає, що наша сила — у вмінні швидко об’єднатися. У великій емпатії, співпереживанні одне одному. У принциповості, коли йдеться про свій дім.

І, врешті, у тому, як ми навіть у найгірших обставинах знаходимо сили й світло, щоб захистити тих, кого любимо.

Комусь вдається видати власну поетичну збірку ще в студентські роки, а хтось мріє про це все життя і реалізує лише на схилі літ. Ми розповіли історію створення поетичної збірки, якою дідусь марив усе життя.

Не пропускай найцікавіше, підписуйся на наш Telegram-канал.