Навіть руїни не збираюсь віддавати росіянам! Історія військового, що брав участь у боях у Бузковому парку Херсона

Херсон — одне з українських міст, яке стало символом опору та болю. Попри окупацію, люди не підкорюються росіянам. Були в місті й сильні протести проти ворога. Люди голіруч виходили на окупантів та намагалися їх прогнати.

1 березня було чи не найтрагічнішим днем для Херсона. Після оточення росіяни почали заходити в місто з кількох напрямків. Один із маршрутів ворога був зі сторони міжнародного аеропорту та чорнобаївського аеродрому через вулицю Нафтовиків.

З цієї сторони розташований Бузковий парк, там ворога зустріли бійці ТрО. Ці події були трагічно-героїчні. 40 херсонців вступили у бій з окупантами майже голіруч. У них були автомати та “коктейлі Молотова”. У російських військових — броньована техніка.

Наступного дня з’явилося відео з Бузкового парку, на якому були жахливі кадри загиблих українських бійців. Згодом відео намагалися видалити, проте в інтернеті усе залишає свій слід.

За два місяці, у травні, у Бузковому парку херсонці облаштували меморіал загиблим у той день бійцям Херсонської тероборони.

Один з бійців — Станіслав Вазанов — розповів свою історію Олексію Братущаку та Костянтину Рєуцькому для Української правди. Зараз Станіслав на псевдо Медик — старший бойовий медик роти у 192-му херсонському батальйоні Сил ТрО. Він розповів про бій у Бузковому парку, бо вважає, що херсонці та всі українці мають знати про цей трагічно-героїчний епізод війни.

Чим займався до війни

Станіслав не служив в армії, адже був комісований. 25 років займався ремонтами та хотів змінити професію. 26 лютого вперше взяв до рук автомат.

Чоловік має Миколаївську прописку, але жив у Посад-Покровському в Білозерському районі Херсонської області. Тому пішов у місцевий військкомат. Там уже збиралися люди, хоча їх відправляли назад, адже не було ні зброї, ні форми. 26 лютого зранку поїхали у Білозерку.

Фото: Українська правда

— Нас зібралося десь 30-40 осіб, протягом дня ще під’їжджали люди. Ніхто не знав, куди будемо їхати. При мені один з автобусів поїхав у Кропивницький, — згадує він, додаючи, що теж мав поїхати в те місто. Але вирушили у Херсон. Так він приєднався до 194-го білозерського батальйону Сил тероборони.

Приїзд до Херсона

За словами чоловіка, херсонська ТрО отримала наказ вийти з міста 25 лютого, проте не всі його виконали. А білозерські бійці заїхали у місто лише 26 лютого. Батальйон до 1 березня перебував в інтернаті на вулиці Кулика, це близько 500-600 осіб.

У Херсоні на той момент нікого окрім нас із військовослужбовців не було, — каже Станіслав.

(Проте є інша інформація — окремі групи військовослужбовців 59-ї мотопіхотної та 80-ї десантно-штурмової бригади у перші дні вели бої в районі Антонівського мосту — ред.).

Він розповідає, що місто взагалі не було підготовлене до спротиву. За чотири дні бійці самостійно облаштували позиції та поставили “їжаки”.

Читати на тему

Подорож могла бути фатально короткою — історія військового, який евакуювався з окупованої Херсонщини

Розповідаємо історію військового, який отримав поранення, але зміг вилікуватися та виїхати з окупованої Херсонщини.

Про Бузковий парк

Ранок 1 березня — надійшов наказ командира бригади їхати на позицію. Автобус зі Станіславом віз близько 43 осіб в район Бузкового парку. Майже всі бійці були з білозерського батальйону.

 Це були звичайні українці. Були АТОвці та хлопці без досвіду, — каже чоловік.

За 20 хвилин доїхали до місця, ще півгодини очікували.

— Частина була у самому парку, інша — поруч з прохідною нафтозаводу. Сам бій тривав не більше ніж 20-30 хвилин. Принаймні його “яскрава” частина, — зауважує Медик.

Станіслав каже: напевно, їх чекали. Ворожий БТР стояв неподалік та виїхав, за ним — дві БМП. Було схоже, що поруч ще десь був танк.  

— Що тоді здивувало, вони виїхали з великими російськими прапорами на кожній одиниці техніки. Розмірами — два на метр, — згадує військовий.

Але очікування наших бійців були іншими. Вони були налаштовані на мінометний розрахунок та до десяти осіб піхоти. З такими силами вони могли впоратися. Спершу було відносне затишшя, обидві сторони були в очікуванні. Згодом почав стріляти російський снайпер, потім великокаліберний кулемет Володимирова танковий, аж потім дві БМП.

Ілюстративне фото: Pexels

У нас було два гранатомети РПГ-18 Муха. З однієї підбили БМП. Вона задимілася, але за 5 хвилин завелася, і вони продовжили працювати у всі стволи.

— Також у нас були “коктейлі Молотова”. З боку прохідної я особисто розносив ящики: кожному підносив, брали по одному-два “коктейлі”. Але ними не скористався ніхто, бо докинути було нереально, — каже військовий.

Озброєння бійців ТрО складалося з автоматів Калашникова та близько 20 гранат Ф1. Але у цій ситуації це озброєння не можна було використати. 

Наша група з 15 осіб перебувала трохи далі від росіян — поруч з прохідною нафтозаводу. Напевно, через це у нас і втрати були меншими, — розповідає Станіслав.

Про відхід із нафтобази

Команда Станіслава отримала наказ відійти з нафтобази. 13 чоловіків повзли по-пластунськи. Перелізли через паркан на територію нафтозаводу та зібралися разом. Їм наказали закопати зброю та знімати військову форму, хоча всі були одягнуті в цивільне. Було зрозуміло, що Херсон в окупації. Бійці дочекалися темряви та почали відходити у бік Білозерки, адже, за інформацією, там росіян ще не було.

Ілюстративне фото: Pexels

Але ще до темряви Станіслав вирішив ризикнути та відходити. На територію нафтозаводу вже заїхали росіяни, було чути, що стріляла важка зброя. Окупанти зачищали територію.

— Ми вийшли через чорнобаївський аеродром. Не знаю, як нам пощастило. До вечора повернулися в Білозерку.

Я вижив у тій ситуації саме завдяки командиру підрозділу: через його знання місцевості ми тоді вийшли, — згадує Медик.

Тоді командир наказав повертатися у Миколаїв та шукати херсонців. Сам він повернувся в Херсон, його родина була вже в окупованій Чорнобаївці.

Читати на тему

Відкривали воду в крані, щоб не чути крик: історія подружжя, яке пережило два місяці полону у Херсоні

Всі спали на голих нарах без матраців. У всіх облазила шкіра на спині та стегнах. Світло на ніч не вимикали, горіло цілодобово, — розповідає Ігор.

Росіяни продають тіла загиблих

Станіслав зізнається, що після перегляду подібних відео, як із Бузкового парку, до росіян залишається дедалі менше жалю.

За інформацією, тоді загинуло 18 осіб. Коли Медик із командиром підрозділу зайшли за кладовище геологів, на нафтозаводі продовжувалася стрілянина, тому він вважає, що загиблих може бути більше.

Там загинув мій взводний. Його тіло за кілька днів росіяни продали дружині. За суму не готовий говорити. Більше не це шокує, а факт продажу тіла, — наголошує він.

Один із поранених бійців, якому вдалося врятуватися із парку, розповів, що загарбники добивали поранених. Деяка частина чоловіків досі перебуває в окупації, тому Станіслав задля безпеки не може про них говорити.

Навіть руїни росіянам не віддам!

У Миколаєві Медик не зміг знайти нікого зі свого 194-го батальйону, хто був у перші дні. Чоловік приєднався до 192-го херсонського батальйону Сил тероборони. 

— Я вирішив продовжувати службу, бо війна у тому бою не закінчилася. Десь відсиджуватися вдома я б не зміг. І хотілось би товаришів витягнути, — каже чоловік.

192-й херсонський батальйон. Фото: Українська правда

Анексію Херсонщини називає маячнею божевільного. Він переконаний, що її звільнять. 

У мене будинок в Херсонській області. Він вже зруйнований, але я навіть руїни не збираюсь віддавати росіянам.

— Це фактично моя батьківщина. Там і родина моя виросла. Зараз усі розкидані по Україні: родина — на заході, я — на Харківщині.

Однак колись це закінчиться, і повертатися хочеться додому в Херсонську область, — наголошує він.

Після війни планує відбудувати свій дім. Бій у Бузковому парку для нього — історична подія. Він вважає, що проросійських настроїв після звільнення Херсона буде значно менше.

Прикордонники одними з перших зустріли ворога. Раніше ми розповідали історію прикордонника Джоі про початок війни.

Головне фото: Українська правда

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!