Порятунок життя та відновлення ідентичності: пластичний хірург Дмитро Слоссер про естетичні та реконструктивні операції у часи війни

Повномасштабну війну в Україні у багатьох аспектах порівнюють з Першою світовою: небаченої жорстокості битви, застосування ворогом хімічної зброї, позиційні бої, життя від окопу до окопу та велика кількість поранених як військових, так і цивільних.

Саме тоді, понад сто років тому, довелося шукати нові способи впоратись з викликами свого часу. І поки на фронті починали з’являтись небачені раніше технологічні досягнення як танки, які суттєво вплинули на хід бойових дій, у тилу намагались знайти спосіб допомогти людям вижити.

У ці непрості часи, коли люди діставали травми обличчя, переважну більшість з них навіть не рятували, бо вважали: немає обличчя — немає людини. Та й ті, хто вцілів у бомбардуваннях, але втратив свій звичний зовнішній вигляд, часто закінчували життя самогубством, адже були певні: втрата обличчя — це втрата себе, своєї ідентичності. Врятувати їх допомогла реконструктивна хірургія, до якої звертаються й сучасні спеціалісти, такі як Дмитро Слоссер.

Втрачають свою ідентичність, або ж навпаки, здобувають завдяки пластиці й інші пацієнти та пацієнтки. І межа між цими поняттями досить тонка, адже залежить від якісної роботи хірурга та його відповідальності.

Тому Вікна поспілкувались з українським пластичним хірургом, лікарем вищої категорії, Заслуженим лікарем України Дмитром Слоссером про естетичну та реконструктивну хірургію як у цивільному житті, так і в умовах повномасштабної війни.

Від питань, як вибрати пластичного хірурга та чому хірург може відмовити в операції, до історій, які найбільше вразили в роботі з постраждалими від війни пацієнтами, — читай в інтерв’ю Вікна-новини.

Пластична хірургія: якою вона буває та хто звертається найчастіше

Хочемо розпочати із загального: скажіть, із якими запитами до вас найчастіше звертаються?

Є багато людей, які дещо не розуміють поняття пластичної хірургії. Вони думають, що пластична хірургія — це лише про красу та естетику: груди, ніс тощо. Але це не так, — наголошує Дмитро Слоссер. 

Існує поняття пластичної хірургії, яке охоплює також реконструктивну хірургію та мікрохірургію, яка ще й працює над усуненням наслідків опіків.

Також варто зазначити, що в Європі культура пластичних операцій більш поширена та менш стигматизована. Через це пластичні хірурги у Європі та світі вміють та знають більше, ніж середньостатистичний хірург в Україні.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Дмитро Слоссер | Пластичний хірург (@dr_slosser)

Розкажіть, які операції можуть робити пластичні хірурги?

Як на мене, пластичний хірург — це митець. Пацієнти, які проходять пластичну хірургію, також проходять крізь різне бачення людини, в якої є свої критерії краси.

Наприклад, є лікарі, які люблять ставити більші імпланти, а є ті, хто надає перевагу більш природному розміру.

Зазвичай на першій консультації пацієнт/(-ка) не завжди розуміє, що йому чи їй потрібно. Жінка чи чоловік могли побачити щось на картинці у соціальних мережах, для них це — красиво. 

Але те, що ми бачимо на фотографіях, може особисто нам не пасувати. Адже всі люди індивідуальні, і чимало факторів впливають на це, — каже лікар.

Негативним прикладом роботи “під копірку”, на думку самого Дмитра Слоссера, може бути пластична хірургія у Туреччині, де роботи не вирізняються одна з поміж іншої. Однак, хірурги у Туреччині мають якісну медичну освіту з пластичної хірургії, а спектр операцій, які вони виконують, є набагато більшим, ніж в українських колег. 

Які операції в пластичній та реконструктивній хірургії є найскладнішими?

— Вважається, що естетика є набагато простішою, аніж реконструкція. Адже тут, окрім відновлення краси, потрібно ще відновити функцію та інколи нестачу деяких частин тіла.

Одна справа — забирати щось зайве — горбинку чи кінчик носа. А у реконструктивній хірургії нам треба інколи працювати з частинами тіла, які відсутні.

Пластичний хірург Дмитро Слоссер ділиться: у таких випадках лікарям доводиться шукати рішення, аби додавати обʼєм чимось іншим. Інколи це роблять за допомогою хрящів з ребра чи вух. З них будують каркас, і це надзвичайно складно.

Технічно складними також є операції відновлення форми носа, відновлення вуха — реконструктивна отопластика.

Такі операції тривають по вісім-девʼять годин, за умови, що їх проводять найкращі руки, лікарі із шаленим досвідом. Таких операцій проводиться зовсім небагато, а лікарів із подібним досвідом — одиниці. У всьому світі таких налічується близько 200 осіб.

Читати на тему

Збирали обличчя по шматочках — як хірурги зі США та України оперували українських військових

Розповідаємо, як разом працювали українські та американські фахівці.

Ви часто наголошуєте, що важливо розділяти реконструктивну та естетичну хірургію: які основні відмінності ви можете виділити у цих двох видах операцій?

— Естетичні проблеми — коли щось не подобається, а також вікові проблеми. Тобто естетичні операції усувають те, що не подобається. Реконструктивна хірургія усуває вроджені або набуті вади, які обмежують якість життя: опіки, втрата частин тіла внаслідок травми.

Зараз популярними стали операції з підтяжки обличчя та шиї. За останні кілька років відбулися зміни в плані підходу до пластики обличчя. Я передбачаю, що найближчими роками кількість підтяжок обличчя збільшиться удвічі. Така операція стала більш безпечною для пацієнта, а також супроводжується коротшим періодом реабілітації.

Буває, що вже на другий день після операції пацієнти мають гарний вигляд. Це нові технології!

Чула історії, що до пластичних хірургів приходили не з чужими, а власними фото, але з використанням різних фільтрів. Чи бувало таке у вас?

— Така практика дійсно існує, але останнім часом частіше все ж приходять до нас (пластичних хірургів, — ред.), аби ми зробили прогнозування.

Є така апаратура, яка дозволяє зробити 3D-модель з чітким прогнозом, який вигляд у майбутньому матимуть ніс, груди. З останніми, до речі, легше спрогнозувати майбутній вигляд: тут влучання у бажаний результат є високим, а ось ринопластика носа у майбутньому сягає близько 75% від бажаного результату.

Проте, найчастіше все ж приходять із фото відомих зірок чи людей, чий типаж подобається. А лікар уже радить, підійде це чи ні.

Ви говорите про те, що треба вміти вчасно зупинити пацієнта/(-ку). А що може стати причиною відмови людині в операції?

— Крім медичних протипоказів, є ще соціальні та психологічні. Соціальні протипокази визначаються переліком запитань до пацієнта/(-ки) під час консультації: наприклад, чи дійсно це сама людина хоче щось змінити у собі, чи це бажання когось із близьких їй людей?

Адже часто буває, що людині каже коханий чи кохана: “От, ти зовсім не доглядаєш за собою!” І вона йде на операцію заради когось, а не заради себе.

Також “червоне світло” у мене вмикається тоді, коли рішення про пластичне втручання ухвалене буквально тиждень тому.

Окрім соціальних, є ще й психологічні моменти, як я уже казав. Існує навіть діагноз дисморфофобія: людина не правильно оцінює себе та своє тіло. Наприклад, коли дуже тендітні дівчата просять зробити їм ліпосакцію — але жиру там узагалі немає. У таких випадках доводиться відмовляти.

Також є пацієнти/(-ки), які давно приймають антидепресанти та намагаються розвʼязати свої проблеми у стосунках шляхом пластичної хірургії. Це також специфічна категорія людей, яким ми часто відмовляємо.

Чи співпрацюєте ви з психологами чи психотерапевтами? Або чи радите ви пацієнту/(-ці) звертатися до такого фахівця?

— Так, я знаю своїх колег, які доволі плідно співпрацюють із психологами. Однак, на мою думку, це дещо неетично — пропонувати пацієнту/(-ці) звертатися до психолога чи психіатра. Тож досвідчений пластичний хірург і сам повинен бути психологом, щоб мати розуміння, коли варто відмовити пацієнту/(-ці).

Інколи також бувають ситуації, коли насправді проблему, що турбує, можна розвʼязати без втручання хірургів, а за допомогою косметологічних процедур, спортзалів.

У моїй практиці кількість пацієнтів, яким я відмовляю, близька 5%.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Дмитро Слоссер | Пластичний хірург (@dr_slosser)

З якого віку дозволено робити пластичні операції? Адже зараз, на жаль, частими жертвами бойових дій в Україні стають діти.

— Є певні проблеми, що виникають у досить ранньому віці. Наприклад, капловухість, через що діти можуть страждати соціально. Нормальним віком для виправлення цього є шість-сім років. Саме тому такі операції є реконструктивними, а не естетичними.

А ось, якщо говорити про естетику, то такі операції ми починаємо робити з 17 років. Існують покази, коли варто втручатися раніше, але це ситуативно.

Як вибрати свого пластичного хірурга? На що варто звертати увагу?

— Дуже важко вибрати пластичного хірурга через інтернет чи навіть відеозвʼязок. Я раджу обирати безпосереднє спілкування, хоч це і займає час. Краще пройти кілька живих консультацій у різних спеціалістів, аби відчути “свого” лікаря.

Дуже важливо відчувати, що хірург розуміє тебе та прислухається до твоїх бажань.

Скажіть, що може вплинути на результати операції з часом?

— Після виписки пацієнт/(-ка) отримує рекомендації, яких важливо дотримуватися. Це може бути фізіотерапія, обмеження у фізичних навантаженнях тощо. Треба прислухатися до лікаря, він поганого не порадить, — каже пластичний хірург.

Пластична хірургія в умовах війни: як лікарі рятують ідентичність військових

А яких операцій побільшало з початком повномасштабного вторгнення?

— Тут важко дати оцінку, бо є певна кількість пластичних хірургів, які виїхали з країни. Можливо, відбувся перерозподіл ринку. Також часто українки, які виїхали за кордон, повертаються сюди для того, щоб зробити пластичну операцію.

Наша країна воює. Відповідно, кількість поранених значно збільшилася.

Але варто розуміти, що на реконструктивну операцію приходять люди, які отримали поранення не менше, ніж півроку-рік тому. До реконструкції травмованої частини тіла ми можемо братися лише тоді, коли вона повністю загоїлася.

Зараз ми маємо хвилю тих пацієнтів, які були поранені давніше. Думаю, що найближчими роками кількість звернень за такими операціями лише зростатиме.

Саме тому важливо, аби професійна спільнота пластичних хірургів вміла робити не лише естетику, а й відновлення.

Тож варто вносити зміни у професійну підготовку лікарів, адже цьому не приділялося достатньої уваги раніше. Я також наполягатиму на тому, щоб кількість навчальних годин збільшувалася.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Дмитро Слоссер | Пластичний хірург (@dr_slosser)

Чи існує практика поєднання пластичної хірургії та психологічного супроводу після, наприклад, операції з реконструкції, коли людина вчиться по-новому сприймати себе?

— Звісно, особливо у теперішній час. За кордоном є правило штатного психолога, який закріплений за кожним пацієнтом. В нас, на жаль, таких спеціалістів вкрай мало, не всі пацієнти отримують психологічну допомогу.

Зараз ми приймаємо важких поранених і я вважаю, що психологічний супровід є необхідним, адже операції вносять великі зміни у зовнішність людини.

Підтримка у таких випадках необхідна. Думаю, що те, що робить наша спільнота пластичних хірургів, якраз допомагає повернути наших військових до нормального життя.

Треба памʼятати: навіть якщо щось трапилося — є хірурги, які готові допомогти. Як правило, це безкоштовно, — наголошує Дмитро Слоссер.

Зараз часто вашими пацієнтами стають військові. Розкажіть про цей досвід будь ласка.

— Ми співпрацюємо із Центральним військовим шпиталем та іншими лікарнями, тож нас запрошують туди для проведення операцій. Особисто мене знають як лікаря, що робить операції з реконструкції носа, тож направляють з таким питанням до мене.

Треба розуміти, що часто реконструкція не відбувається за один раз. Інколи це три або чотири операції, — підкреслює Дмитро Слоссер.

Яка історія пацієнтів, які постраждали від війни, вас вразила?

— Був військовий, який з перших днів війни брав участь у боях. Отримав серйозне поранення, втратив ніс, не працювала одна легеня. Але він брав участь у змаганнях Ironman — це надзвичайно складні випробування — тому він і вийшов з оточення.

Я ще на операції помітив його сильне бажання відновитися, він мав мету подолати все.

Мене вражає, що люди, які отримали надзвичайно складні поранення, втратили частину функцій, намагаються повернутися до побратимів, знову на війну.

Звичайно, це надихає. Розуміння, що ти хоч чимось можеш допомогти. А також готовність колег взяти в цьому участь. Це моральна підтримка та підсилення бажання нести цю місію.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Дмитро Слоссер | Пластичний хірург (@dr_slosser)

Чи плануєте ви масштабувати цю допомогу військовим у відновленні їхньої зовнішності? Яким чином це ще можна робити?

— По-перше, це приклад: прийшов час молодим колегам допомагати. По-друге, наш досвід естетичних операцій відкриває можливості для інших колег, аби вони теж могли навчитися це робити.

Я розумію, що не зможу прооперувати всіх пацієнтів. Але той досвід, який ми отримали, я передаю іншим. Це і є масштабування.

Чи хотіли б ви щось додати, звернутись до когось?

— Я завжди, при нагоді, звертаюся до військових: не думайте, що про вас забули.

Не думайте, що забули про ваш подвиг. Не чекайте. Якщо є якісь проблеми — хірурги готові безплатно зробити те, що від нас залежить.

---

Не менше вражає й робота українських медиків на передовій. Їм доводиться бачити біль, кров та чути крики поранених. Читай про один день зі стабпункту 24 ОМБр імені короля Данила.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.