Чого хочуть підлітки? Як стати їм опорою під час війни та чи бажають вони відбудовувати країну — це мають читати всі

Благодійний фонд Клуб Добродіїв в рамках співпраці з гуманітарною організацією Plan International провів всеукраїнське соціологічне дослідження Підлітки та їхнє життя під час війни: настрої, цінності, майбутнє. Опитування проводилось серед підлітків 13-19 років з усієї України, і його метою було вивчення того, що найбільше турбує молодь, яка підтримка їм необхідна, як вони бачать свою реалізацію і що планують у майбутньому.

Дослідження показало, що попри те, що війна є ключовою причиною занепокоєння підлітків, більшість з них вірять у себе та власні сили й прагнуть до самореалізації. Однак молодь хоче більшої підтримки своїх починань. Результати дослідження важливі для батьків, викладачів та просто для кожного з нас, щоб розуміти потреби й бажання молоді в Україні, а отже — майбутнього країни.

Тож я додатково поспілкувалась із засновницею та керівницею Клубу Добродіїв Марією Артеменко про українських підлітків і їхні мрії, підтримку сімей у часи війни проти Росії та на що кожному з нас варто звернути увагу, аби не лише підтримати молодь, але і зробити вклад на десятиліття вперед. 

— Для початку, розкажіть, будь ласка, читачам детальніше про діяльність Клубу Добродіїв під час війни.

— Благодійний фонд Клуб Добродіїв під час війни займається двома основними напрямками: 

Перше — це термінова допомога родинам з дітьми на межі виживання. Ми передаємо допомогу родинам, які виїхали з окупованих територій, з прифронтових територій і одиноким мамам, татам, опікунам. Для нас ці категорії найбільш вразливі зараз, тому що вони втратили все.

Підтримуємо продуктами, базовою гігієною, а також простими радощами дитинства. В кожну посилку додаємо альбоми, фломастери, олівці тощо. Ми віримо, що дитинство має бути навіть під час війни.

Другий наш напрям — це емоційна підтримка, офлайн активності й загалом підтримка дітей, які постраждали від війни. 

Ми хочемо дати їм інструменти, щоб вони могли працювати зі своїми станами через творчість, через офлайн події, інтенсиви освітні, стали відчувати певну точку опори, розвиватися навіть під час війни.

Підлітки — наше майбутнє. Ми проводимо соціологічні дослідження, щоб точно знати що потрібно підліткам, як формувати наші програми та щоб бути максимально ефективним.

Загалом фан-клуб Добродіїв дуже сильно виріс за рік повномасштабної війни. Я вирішила діяти попри все і зробити все від себе можливе, щоб підтримати дітей в Україні. 

І за рік ми виросли з п’яти до 25 людей в команді. Понад 300 волонтерів залучені в нашу діяльність. Минулоріч ми нафандрейзали понад мільйон доларів і допомогли понад 50 000 дітям. Цьогоріч ми плануємо допомогти сотням тисяч дітей. 

— Як змінилася ситуація з належною освітою дітей під час пандемії та війни? Що про це говорять самі діти?

— Насамперед наше дослідження показало, що діти дуже втомилися від онлайну. Covid загнав дітей в онлайн, війна поглибила цю ситуацію. Діти навіть сумують за вчителями. Також відмічали на фокус-групах, що рівень знань дуже сильно знизився, що загалом вчителі також втомилися від онлайну і, на їх думку, вони стали менш креативні.

Навчання онлайн — це інше навчання, і це мають бути інші підходи, що не завжди зараз цікаво підліткам з точки зору отримання знань.

— Що Ви думаєте про примусову депортацію дітей з небезпечних зон та відмову батьків перевозити дітей у безпечне місце?

— Моя позиція така: треба переїжджати, вивозити максимально з прифронтових територій. Загалом я позитивно ставлюся до примусової депортації дітей разом з родинами. Єдине, примусова історія — це ж не тільки про те, щоб примусити виїхати.

Держава має забезпечити соціальну підтримку і послуги, при яких люди будуть готові виїжджати й не виправдаються їх головні упередження, що вони проїдуть на якісь вокзали, просто будуть стояти та не знати, що робити.

Тому якщо говорити про примус, то у людей є певні упередження: вони можуть бути абсурдними, подобатися вам чи мені не подобатися, але люди бояться. Вони не їдуть, тому що вважають, що десь їм може бути страшніше, є невизначеність будувати життя наново. 

У цій ситуації завжди хочеться наголосити, що ми маємо дійсно не кинути цих людей, а забезпечити у співпраці з ГО або БФ. Ідеально, щоб це забезпечувала сама держава. Треба до кінця доводити родину, щоб кудись селити, були базові умови та щоб їх підштовхували розвиватися.

— Про що мріють українські діти під час війни?

— Насамперед про перемогу. Дослідження показали, що підлітки хочуть бути частиною відбудови, частиною Перемоги. Понад 43% брали участь у волонтерстві. 

Вони все бачать, відчувають, знають і дуже хотіли б наближати перемогу на рівні з дорослими. Крім того, молодь хоче вже заробляти, тому що вони бачать, як складно їх родинами. Вони дуже хочуть підтримувати свої сім’ї й готові йти на роботу.

Це цікавий момент, щоб звернути увагу і, можливо, дійсно є бізнеси, яким актуальні такі молоді, заряджені та  вмотивовані люди, які готові працювати. Щоб це було пов’язано з тими скілами дітей, які вони можуть запропонувати. 

У нас також було питання важливе: яка допомога для молоді найбільш актуальна. Тож на першому місці — це гаджети. І насправді щоб технології та сервіси розвивалася в Україні, потрібно покривати ті родини, які не мають взагалі можливості купити телефон чи планшет.

Тому гаджети для навчання і взагалі для самореалізації дітей — це важлива потреба, яку відзначили дуже багато підлітків. Крім того, вони зазначили що для них дуже важливі офлайн-активності, тобто комунікація, нові спільноти.  

Читати на тему

#CVIDOMI: відбудовувати країну. МАН запустила профорієнтаційну кампанію для підлітків

Профорієнтаційна кампанія для старшокласників: читай про ініціативу МАН.

— Які заходи вживає фонд для підтримки психологічного здоров’я підлітків, що постраждали від війни?

— Ми були одними з перших, хто запустив офлайн активності у столиці після деокупації Київської області. Формат, коли діти можуть через творчість боротися зі своїми стресами, спрацював. Арт-терапія — це визнаний метод, щоб допомогти дітям в тих чи інших складних емоційних ситуаціях. 

Ми створили завдяки підтримці Plan International 4 200 боксів. Це 10 кг творчих активностей для малювання, ліплення, взаємодії. Наприклад, арт-терапевти порадили покласти не тільки різного розміру папір для малювання, але й альбом з чорними листками, щоб темне діти розфарбовували насиченими кольорами та додавали взагалі кольору в життя.

Ми також допомагаємо закривати базові потреби, адже щоб думати про освіту, розвиток, взагалі ставати на ноги, потрібно хоча б мати базову можливість поїсти, забезпечити своє здоров’я і спати в теплі.

Тому, звичайно, коли ми отримуємо зворотний зв’язок на наші посилки термінової допомоги:  “Нарешті отримали від вас пакунок, і сьогодні моя дитина та родина засне не голодна” – це нас дуже сильно вражає. 

Бачимо великий виклик і попит в цьому. Наприклад, реєстрація на 4 000 анкет закривається лише за 4 хвилини. Люди дійсно перебувають у скруті.

— Яку цінність несе для країни та українських батьків опитування Підлітки під час війни?

— Насправді це така big data, де ми бачимо не просто якесь уявлення, а можемо спостерігати певні тенденції. Мені здається, що це певний голос і проекція нашого майбутнього: у що вірять підлітки, як вони бачать свою реалізацію. 

Це дослідження буде корисним для вчителів, батьків, для представників громадських та благодійних організацій, для державного сектору — щоб побудувати свої проекти, сервіси й рішення, враховуючи голос підлітків 

До речі, дуже крута фраза, квінтесенція взагалі: нічого для підлітків без підлітків. 

— Що б Ви ще хотіли додати щодо підлітків в Україні під час війни й у мирні часи?

— Мені здається, що дуже сильно надихають і відображають реальний стан, підлітки, які залишилися в Україні. Вони бачать себе в Україні. Ми можемо пліч-о-пліч із ними відстоювати, будувати нашу країну. Є багато моментів, на які потрібно звернути увагу, дискусійних, де потрібно шукати певні рішення.  

Дослідження показало, що молодь дуже свідома, проактивна. І навіть коли вони кажуть, що головний бар’єр — це лінощі — тут насправді про свідомість.

Тобто ти розумієш, що у тебе щось чогось немає, тому що ти лінуєшся. Якщо ти хочеш щось отримати, тобі потрібно діяти. Це про високий рівень самосвідомості. Дуже сподіваюся, що ці настрої й бажання у них залишиться надовго.

А ми будемо думати, як це підсилювати й давати простір для реалізації в наших проектах і загалом в державі,  тому що це дійсно вмотивовані, глибокі люди, які хочуть бути на рівні з дорослими у відбудові країни. Це надихає, і нам є з чим працювати.

Раніше у нас також виходив корисний матеріал з психологинею про те, як батькам побудувати довірливі стосунки з підлітками.

До речі, у Вікон ще є Телеграм-канал. Долучайся.