Історії незламних медиків з Миколаєва про роботу під обстрілами

Життя обласної дитячої лікарні Миколаєва змінилося з початком повномасштабної війни Росії проти України. Кожен третій працівник лікарні виїхав з міста, рятуючи своє життя та своїх близьких. Але є ті, хто залишився, розуміючи, що потрібні в складні часи. Так сформувався колектив відчайдушних лікарів. Читай історії мужніх медиків з Миколаєва у нашому матеріалі.

Рятували дітей, попри все: історії незламних медиків з Миколаєва

Лікарня почала працювати як єдиний організм, і кожен співробітник робить величезний внесок у допомогу тим, хто цього зараз потребує найбільше. Разом з благодійним фондом Твоя опора Вікна діляться історіями лікарів, які попри загрозу життю залишилися працювати на своєму фронті.

24-го лютого дитячий ортопед-травматолог Михайло Стефаник прокинувся від вибухів. Подивився новини, зібрав речі, зателефонував рідним, батькам, друзям і поїхав на роботу.

Зовсім не було думки про те, щоб виїжджати з Миколаєва. Вивіз рідних за місто та повернувся на роботу. Тоді й почалося моє найдовше чергування, яке тривало близько двох місяців.

З того моменту Михайло жив у лікарні. Березень став для нього найважчим періодом. На початку місяця околиці міста піддались ракетним обстрілам. Тоді в лікарню привезли сестер трьох і 17 років у критичному стані.

Поранення були настільки сильні, що лікарі, на жаль, не змогли їх врятувати. Цей день Михайло запам’ятав на все своє життя.

У важкий час колеги намагалися підтримувати одне одного, потім стало легше, і їм вдалося пристосуватися до нових умов життя і роботи.

Аби була можливість працювати під час обстрілів, у лікарні закрили вікна мішками, укріпили приймальні відділення. Допомагали всі — вантажили пісок, возили, зварювали стелажі. Медична допомога не зупинялась, тільки змінилися умови.

Оперували не тільки дітей, а й дорослих, надавали допомогу військовослужбовцям, загалом працювали як шпиталь.

Дитячий лікар-нейрохірург Сергій Чернишов також жив у лікарні. Вперше він переступив поріг свого дому через півтора місяця після початку повномасштабного російського вторгнення.

Не уявляв, що поїду з Миколаєва. Дитячий нейрохірург у лікарні один, тому я не міг покинути своїх хворих. Виїхати для мене означало втекти.

Дитячий лікар-нейрохірург Сергій Чернишов

У неонатальному відділенні за час повномасштабної війни отримали лікування 352 новонароджені дитини, з яких 50 — передчасно народжені. Наталія Мартьянова — лікар-неонатолог, яка виявляє симптоми захворювань та відхилень у розвитку новонароджених дітей.

Пологи відбуваються навіть попри війну, тому залишити свою роботу я не могла. Крім того, ми дивилися на керівників, бачили, як вони тримаються.

Лікар-неонатолог Наталія Мартьянова

Читати на тему

Через російську ракету дочка ледь не втратила око, а синові розірвало вухо: історія сім’ї з Вишгорода

Невідомо, як родині вдалось вижити у тому вирі, що забрав сім життів їхніх сусідів. Російська ракета поцілила прямісінько у будинок сім’ї у Вишгороді, коли всі були вдома.

Робота в надскладних умовах

Зараз у місті блекаут, в області відсутня вода, а 70% інфраструктури зруйновано. Аби лікарня могла працювати в нинішніх умовах, її обладнали генераторами. Також є своя свердловина з чистою питною водою, автономне опалення. Тож лікарі можуть надавати необхідну допомогу в повному обсязі.

Нас постійно підтримує благодійний фонд Твоя опора. Дивлячись на таких людей, переконуюся, що нашу країну не здолати.

Ми отримали багато обладнання: нову дихальну апаратуру, монітори, медикаменти, гігієнічні засоби, яких потребують наші дітки та матусі.

Наразі під опікою благодійного фонду перебуває понад 100 лікарень по всій Україні, зокрема й у прифронтових містах. Підтримай лікарів через фонд та допоможи їм рятувати життя українців. Твоя опора закупить усе необхідне — від обладнання до витратних матеріалів.

За час повномасштабної війни у відділенні врятували 97 малюків, з них 22 народилися з вагою менше ніж 1500 грамів.

Відділення фізичної та психологічної реабілітації хворих зʼявилося в миколаївській лікарні лише на початку цього року. За цей час курс реабілітації пройшли 500 дітей — поранені, передчасно народжені, неврологічні хворі, і ті, які потребували психологічної підтримки.

Наталя Пономаренко теж не покинула своїх пацієнтів:

Коли ти дивишся в очі дітям, то розумієш, що це і є сенс нашого життя. Коли ти дивишся в очі батькам, ти розумієш: “Хто, якщо не ти?”… І це надає сил. Це надихає. Це мотивує.