Ця історія, яка більше нагадує сценарій напруженого психологічного трилера, стала реальністю для 34-річного одесита Вадима на псевдо Картман, вояка 118-ї окремої механізованої бригади.
Протягом двох тижнів у лютому 2026 року він перебував у замкненому просторі ворожого бліндажа, де межа між життям і смертю залежала не лише від зброї, а й від сили слова та витримки. Потрапивши у полон за трагічних обставин, Вадим зміг не просто вціліти, а й змусити свого конвоїра перейти на бік України.
Історія порятунку: боєць 118-ї бригади два тижні переконував окупанта здатися в полон
Пекельний відлік почався під час масованого штурму позицій українських захисників. Ворог застосовував весь арсенал: від FPV-дронів та мінометів до новітніх розробок на кшталт Молнії з протитанковими мінами. Коли черговий дрон розтрощив бліндаж Вадима, його побратим загинув на місці.
Він ударив прямо над головою, дах розлетівся повністю. Дивлюсь на побратима — він уже все, відійшов. Я йому кажу: “Пробач мене”,
— згадує Вадим.
Рятуючись від обстрілу, засліплений димом та шоком, армієць чкурнув лісосмугою і, шукаючи своїх, випадково забіг у “лисячу нору”, яка виявилася ворожою позицією. Там на нього вже чекав російський солдат Микита з наведеним автоматом.
Проте замість пострілу сталася несподіванка: росіянин наказав Вадимові залізти глибше в укриття і, вийшовши на зв’язок зі своїми поплічниками, збрехав у рацію, що вбив його.
З 13 по 28 лютого двоє чоловіків жили пліч-о-пліч у тісному бліндажі. Вадим, розуміючи критичність свого стану — відморожені ноги та повне виснаження — почав застосовувати психологічні методи впливу. Він свідомо обрав роль жертви, апелюючи до загальнолюдських цінностей.
Ми почали розмову. Я почав: у мене дитина, у мене дружина. Він каже: у мене теж троє дітей. Я почав з ним грати роль жертви,
— розповідає боєць.
Співіснування було вкрай нестабільним через постійні перепади настрою окупанта. Вадим описує це як дві людини в одному: в один момент Микита міг пригостити його шматочком шоколаду, а в інший — приставляв дуло автомата до лоба, погрожуючи розправою та вимагаючи інформацію про позиції українських дронів.
Поки дружина Леся вдома вірила у диво і писала повідомлення в Telegram чоловікові, якого офіційно вважали зниклим безвісти, Вадим крок за кроком переконував Микиту здатися. Головним аргументом стали гідні умови в українському полоні та ситний харч. Зрештою, окупант погодився на план порятунку.
Вони разом виготовили саморобну табличку з позивним Картман та номером підрозділу. Вадим ризикнув вийти на відкрите поле і показати цей знак українському дрону.
Як мені потім доповіли, наші вже летіли нас вбивати, але побачили табличку,
— каже Вадим.
Оператори 118-ї бригади впізнали побратима. Спочатку йому та росіянину скидали з дронів воду, їжу та рацію із запискою, що їх заберуть. Через кілька днів обох вдалося успішно евакуювати.
Після повернення Вадим постав перед рідними зовсім іншою людиною: фізично та психологічно виснажений, із серйозними травмами ніг, але живий. Попри пережите пекло, він зберіг дивовижну людяність. Під час реабілітації він висловив бажання знову зустрітися з Микитою — вже у колонії для військовополонених.
Я йому дав обіцянку, що я до нього якось приїду у колонію і привезу йому поїсти. Це була його умова, щоб я йому привіз їжі,
— ділиться Вадим.
Раніше ми розповідали, як російьский полонений потрапив на фронт — читай в матеріалі подробиці життя росіян, які опинилися на війні.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!