Через війну в Україні чимало дітей закрилося у собі. Вони не йдуть на контакт, не спілкуються з рідними та батьками.
Психологи радять батькам бути дуже уважними та придивлятися до поведінки своїх дітей. Давати їм можливість говорити про все, що вони хочуть.
Ми поспілкувалися з психологинею Владою Березянською про те, як підтримати дитину, яка закрилася у собі під час війни.
Є дуже корисна вправа, яку я роблю зі своїми дітьми — перші 20 хвилин зустрічі з ними я ані слова не кажу про себе. Тобто, я їх запитую: “Як сьогодні пройшов день? Чим ви сьогодні займалися? Чи було цікаве спілкування? Чи були ви чимось схвильовані?”
Важливо перед сном говорити з дитиною. Коли відбувається травма — наш мозок має поставити штамп, коли ця дата відбулася.
Ми щоразу знаходимося в гормональному коктейлі. Тобто дуже багато адреналіну. Тому до того часу, як дитина ляже спати, потрібно з нею поспілкуватися. Саме так працюють психологи, коли відбувається щось страшне.
Влада Березянська
Тобто, до того часу, як дитина ляже спати — потрібно з нею попрацювати. Якщо дитина не хоче спілкуватися, тоді потрібно створити для неї умови, щоб вона пережила ту травму, в якій опинилася.
Наприклад, взяти олівець і папір. Просто запитати в дитини: “Можливо, ти хочеш мені щось намалювати? Показати, що тебе налякало”. Бо коли дитина знаходить вихід із ситуації — одразу стає легше.
Ще одна порада — слід поспостерігати за поведінкою дитини. У різному віці вони поводяться по-різному. Якщо, наприклад, потрібно йти в бомбосховище, візьми улюблені іграшки дитини.
До прикладу, я зі своїми дітьми зіштовхнулася з ситуацією — у мене діти ніколи не гралися танками. Але коли почалася війна і вони побачили ці танки біля нашого будинку, мені довелося їм такі іграшки купити. Для того, щоб вони могли цю агресію виплеснути через ці іграшки.
Також важливо дати малечі можливість багато бігати. Якщо дитина схвильована, чимало адреналіну виділилося, потрібно дати їй просто попити води і побігати. Скинути цей стрес.
Кожна дитина в моєму середовищі вже має посттравматичний синдром, але у кожному віці то свої прояви.
Можуть бути кошмари, агресія, хвилювання, сповільнення рухів, або, навпаки, — метушливість. У підлітків нині спостерігаються часті головні болі. Немає такого віку, який більш уразливий.
Батькам варто звертати увагу на свій стан, бо його дуже добре відчуває дитина. Треба намагатися бути спокійними за будь-яких обставин. Не можна давати можливість дитині побачити страхи дорослих.
Потрібно видихнути та сказати сину чи доньці: “Я дорослий(-а), я знаю, як знайти вихід з будь-якої ситуації”. І тоді дитина подивиться на нас і заспокоїться.
На жаль, ми можемо мати дітей з ПТРС. Тобто, через чотири чи шість місяців починаються розвиватися певні симптоми. Наприклад, коли почалася війна, усі були трішки заморожені. Ніхто не знав, як реагувати на те, що сталося.
А зараз діти вже більше говорять про страхи, у них часто страждає імунна система. Відтак, діти стали вже частіше хворіти.
Важливо навчити дітей проявляти емоції. Тобто, якщо щось відбувається з дитиною — потрібно прокоментувати це. Наприклад: “Зараз ти сердитий, зараз ти плачеш — це сум, зараз ти смієшся — то є радість”. Давати оцю можливість навчитися дітям розуміти, що з ними відбувається.
Проговорення своїх станів дає 50% підтримки. Тобто, ми робимо із собою самотерапію. Тому — навчаємо дітей почуттям, даємо можливість їм проговорити, відчути наш стан спокою.
А ще — не розмовляємо, якщо це можливо, про війну вдома. Потрібно вимикати телевізор із новинами. Діти не готові до таких новин, які, на жаль, є в країні.
Іноді батьки намагаються ставити потреби своєї дитини на перший план і повністю забувають про власні потреби, але це може принести чимало проблем. Читай, як знаходити час на себе.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!