“У моєї дитини стрес від війни, як я можу допомогти?”

Всі ми переживаємо сильні емоції та хвилювання, адже в наш дім прийшла війна. 

Але відчувають їх не лише дорослі, а й діти, навіть зовсім маленькі. Адже вони зчитують все, що вирує навколо, й піддаються загальним настроям. 

Зараз у більшості дорослих переважають емоції хвилювання, суму, злості. Словом, усе те, що є характерним для часу війни. Їх не можна консервувати  в собі, адже це призведе до руйнівних наслідків або до сильного емоційного дистресу. 

Діти в цьому плані нічим не відрізняються. Їм, як і дорослим, треба навчитися дати раду зі своїми почуттями. Для цього їм знадобиться добре плече дорослого, який покаже, як вивільнити емоції. 

Про це навіть не обов’язково говорити, можна лише застосувати практики, які порадила ведуча програми Екси на Новому каналі Наталя Єжова. 

Вона порекомендувала сім дієвих технік, які точно допоможуть твоїй дитині пережити емоції, а не консервувати їх всередині. 

Мовою малюка: що таке війна?

Насамперед треба правильно й доступно пояснити мовою малюка, що ж таке війна.

Відповідай на запитання, які ставить дитина, але не говори про те, що може вразити. 

Адже не обов’язково в усіх подробицях розповідати дитині жахіття, що відбуваються навколо. 

Так, дитина повинна мати загальне розуміння про можливу небезпеку. Разом з тим їй важливо почуватися в безпеці. 

Будь дитині другом: говорити, слухати, підтримувати

Дитина, яка стала свідком жахливих подій або пережила травматичний досвід, буде закриватися в собі й консервувати емоції. 

Потрібно знайти до неї підхід й проговорювати, що вона відчуває, які емоції переважають і що малеча думає з цього приводу.

Якщо дитина мовчить, то можна малювати, ліпити, готувати.

Наталя Єжова радить звернути особливу увагу на малювання, оскільки за допомогою малюнку й візуалізації своїх почуттів ми можемо їх пережити й прожити. 

Тому дуже важливо не забороняти дитині малювати страшні речі й картинки, адже так вона проживає свій травматичний досвід. 

Незабаром страшні й темні малюнки змінять веселі та яскраві, просто дитячій психіці потрібен час, щоб осягнути травму й рухатися далі.

Ділитися почуттями

Дитина завжди орієнтується на дорослого, і їй треба постійне почуття того, що вона не самотня у своїх переживаннях.

Саме тому дуже важливо розповідати дитині, що відчуваєш ти, що справді переживаєш всередині. Відповідь “у мене все прекрасно” може тільки зашкодити. 

Говори без сорому, що тобі також страшно чи тривожно.

Як розповідає Наталя Єжова, ще один важливий аспект цієї техніки полягає в тому, щоб дати малечі впевненість, що ти обов’язково впораєшся з цими почуттями. 

Так дитина отримає впевненість, що з тобою вона в безпеці. 

Читати на тему

А через ігри пробували? Нетривіальні способи, як підтримати дитину в зоні бойових дій

У зоні активних бойових дій залишаються й живуть батьки з дітьми. Як правильно спілкуватися з малечею, розповідаємо в матеріалі.

Грай в ігри

Діти навіть під час війни лишаються дітьми, й думати лише про трагедії їм не треба. Спробуй відволікти дитину від сумних думок і настроїв за допомогою гри.

Наприклад, психологиня радить грати у слова, де треба зосередитися на підборі літер, чи малювати разом.

Також хороший варіант — гра Крокодил, де дитині потрібно ввімкнути уяву й мову тіла. 

Зарядка й фізична активність

Фізичні вправи допомогають виплеснути свої негативні емоції не лише дорослим, а й дітям. Адже вправи виводять стрес з організму будь-якого віку.

Тому це одна з найважливіших технік для вивільнення емоцій.

Даруй любов

Об’єктивно, зараз важко всім, особливо емоційно. Ти можеш довго перебувати в стані напруження, невизначеності й страху за життя. 

Усім людям важлива любов і підтримка. Особливо діткам.

Тому вкрай важливо взяти себе в руки, знайти відповідальність і сміливість дарувати своїй дитині любов, підтримку й розуміння, навіть під час бешкетних витівок. 

Пасивна агресія або зриви на малечі нікому не допоможуть. 

Делегуй відповідальність

Це може видаватися банальним та очевидним, однак прості буденні справи та ритуали здатні допомогти нам пережити важкі етапи життя. 

Щоденні, здавалося б, рутинні справи роблять психіку стабільнішою. Це справді працює.

Особливо ті, які асоціюються зі стабільністю та довоєнним життям. Це можуть бути побутові обов’язки: помити склянку, застелити ліжко. Або ж прочитати кілька сторінок книги.

У такий спосіб ми повернемо дитину в позицію відносної стабільності й ритму життя, що допоможе адаптуватися до теперішніх реалій. 

Однак наслідки вибухів, сирен чи травматичних подій все ж можуть давати про себе знати. До прикладу, ми розповіли, що робити, якщо у дитини нервовий тик, поширена реакція нервової системи на сильний стрес.