“У кожного віку — своя мова та своє розуміння. Як мені допомогти дитині впоратися з пережитим?”

З початком повномасштабного вторгнення окупанти забрали тисячі життів, зруйнували сотні будинків та відібрали у нас почуття безпеки.

Свідками всього цього є діти, від малого до велика. Багато з них зіштовхнулися зі втратами та травмами, бачили багато жахливого та зруйнованого. 

Тому кожна дитина потребує підтримки та допомоги дорослого або спеціаліста. 

Психологиня дитячого благодійного фонду Запорука Лілія Сіроха дала поради, як допомогти, підтримати, розрадити й відволікти дитину відповідно до її віку. 

Стосується всіх

Насамперед — це фізична безпека. Перед тим як надавати психологічну допомогу, важливо впевнитися, що вашому життю та життю дитини нічого не загрожує. 

Важливо пам’ятати: щоб мати змогу допомагати дітям, дорослі самі повинні бути в адекватному психологічному стані.

Інакше можна ненароком нашкодити. За потреби обов’язково зверніться за кваліфікованою допомогою. 

Діти до двох років

Лілія каже, що у дітей до двох років ще немає чіткого розуміння смерті, війни чи горя, вони не здатні зрозуміти, що відбувається навколо. 

Проте вони дуже чутливі та залежні від “важливих” дорослих, тобто тих, з якими постійно перебувають: тато, мама, бабуся тощо 

Те, які настрої та реакції у цих дорослих, визначає реакцію та поведінку малечі. Адже дитина дуже добре відчитує емоції батьків. 

Намагайтеся бути максимально поруч з дитиною, задовольняйте її фізіологічні потреби та потребу в близькості.

Діти від двох до п’яти років

В цьому віці діти все ще залежать від реакції батьків чи опікунів.

Діткам такого віку дуже важливо давати більше тілесності та обіймів, якщо дитина не заперечує.

Якщо буде така можливість, треба повернутися до звичного режиму дня. 

Вчасно їсти та лягати спати та почати робити буденні ритуали, які були до війни: казка на ніч, ігри тощо. 

Дитина в цьому віці вже може формулювати думки, тож треба допомогти їй прожити їй побачене та почуте. 

Батьки в жодному разі не повинні зупиняти її в цьому. Навпаки треба допомогти їй розповісти історію за допомогою гри або іграшки. 

Також можна запропонувати дитині намалювати те, що вона відчуває.

Важливо слідкувати за тим, яка інформація та розмови оточують дитину. Перегляд новин або важкі розмови навколо можуть призвести до ретравматизації. 

Будьте готовими до різних проявів горя: смуток, провина, тривога, самотність.

На це можуть вказувати певні зміни в поведінці дитини:

• порушення сну
• порушення апетиту
• соціальна ізоляція
• уникнення спогадів про померлу людину
• пошуки й кликання на ім’я втраченої людини
• психомоторні збудження
• плач
• зберігання речей, що належали померлому

Також дитина може стати вередливою та агресивною. В таких ситуаціях від дорослого потрібна повна віддача у підтримці та терпіння.

Читати на тему

Посттравматичний розлад детально: чому виникає та як лікувати

Посттравматичний розлад з’являється не тільки у військових — розповідаємо чому та як з цим боротися.

Не кричіть на дитину зайвий раз, навіть якщо вона дуже вередує. Розмовляйте з нею спокійно, не ігноруйте питань. Допоможіть їй зрозуміти, що вона відчуває. 

Розкажіть їй про те, що всі ми маємо почуття, як хороші, так і погані й що всі вони нормальні. 

Якщо малеча захоче спати з вами, дозвольте їй це зробити. Це допоможе повернути їй почуття безпеки. 

Також важливо бути чесними та не уникати складних питань. 

Відповідайте коротко та просто на ті запитання, які ставить дитина

Якщо дитина питає про людину, якої не стало, не треба брехати, що вона кудись поїхала. Адже втрати – це частина життя.

Діти від шести до одинадцяти років

В цьому віці діти вже все розуміють та усвідомлюють. Тому уваги й підтримки від дорослих потребують не менше. 

Треба допомогти їм пережити травматичний досвід. Тому будьте готовими розмовляти багато і щиро. 

Якщо батьки засмучені, плачуть і при цьому говорять, що нічого страшного не трапилося, така поведінка викличе в дитини ще більше тривоги та неспокою. 

Психологиня радить не давати марних надій, що завтра все буде добре, адже цього може і не трапитися. 

Проте треба обов’язково дати дитині віру в майбутнє, що будь-яка війна рано чи пізно закінчується. Приведіть докази з історії. 

Коли дитина спостерігає, що рідна людина постійно плаче, в неї може виникнути почуття провини. 

Тому якщо ви даєте вихід своїм емоціям через сльози або дуже сумуєте — пояснюйте, що ви відчуваєте та причини свого стану дитині. 

У дитини можуть з’явитися ознаки проживання травматичної ситуації:

• втрата апетиту, сну
• нічні кошмари
• поганий настрій
• прояви агресії
• відсутність бажання з кимось спілкуватися

Якщо ви помітили це, то намагайтеся створити для дитини почуття безпеки. 

Поясніть, що вам можна довіряти й з вами можна будь-яку ситуацію обговорити. Відповідайте на запитання дитини, не ігноруйте їх. Не удавайте, наче нічого не відбувається.

Допомогти їй впоратися з цим допоможуть звичайні буденні справи та активність. 

Гуляйте на вулиці та організовуйте фізичну активність, давайте їй завдання та заняття, просіть допомогти з повсякденними справами.

Не робіть тему війни табуйованою, проте слідкуйте, який контент дитина переглядає в мережі. 

Діти від дванадцяти до вісімнадцяти років

Підлітковий вік і так не простий для дитини. Підлітковий максималізм може лише ускладнити проживання травматичних подій. 

Підлітки вже цілком і повністю все розуміють, переживають та співчувають, проте можуть закритися в собі та тікати від обговорень. 

Але все, що ви пережили, обов’язково треба проговорити. Навіть якщо ваша дитина каже, що їй це не потрібно і вона не хоче, знайдіть підхід. 

Не ставтеся до підлітків як до дорослих – вони ще потребують підтримки та захисту.

Тому частіше говоріть про те, що любите їх, що відчуваєте. Даруйте тепло та не сваріться за нормальні прояви емоцій в ненормальних ситуаціях. 

Не вимагайте ідеального порядку або навчання – дайте час на адаптацію та “перепроживання” ситуації.

Підлітки можуть дуже злитися на ситуацію та зриватися на вас. Важливо, не намагатися прибрати цю емоцію, а перенаправити її у корисну справу. 

Запропонуйте разом піти волонтерити або варіанти, де дитина зможе стати справді корисною: відповідати на дзвінки, щось писати, допомагати іншим.

Окрім того, що це вгамує злість, так ще й дозволить повернути відчуття контролю над життям та почуття приналежності до перемоги. 

Та для того, аби допомогти комусь, першочергово треба допомогти собі, особливо, якщо спіткало горе. 

Раніше психологиня дала поради, як оговтатися від втрати людини та пережити травму.