На жаль, у період війни плани жити у класичній державі соціального добробуту відходять у тінь, а в пріоритеті — перемога й все навколо неї. Відтак необхідно втілювати державні програми, які принесуть максимальний прибуток.
Одна з них — підтримка ветеранського бізнесу. Чому це важливо зараз, як підтримувати ветеранів та на що українцям слід звернути увагу, детально описала у своїй колонці виконавча директорка Українського ветеранського фонду Наталія Калмикова.
Як підтримувати ветеранів
$8,7 млрд — саме така попередня оцінка збитків агропромислового комплексу України. Їх завдала Росія за рік повномасштабної війни. Про це йдеться у звіті, який оприлюднила Київська школа економіки. Ігнорувати чи оминути цю цифру не вийде, адже сільське господарство є одним із напрямів індустрії, що формує світову економіку.
Міцними драйверами у відновленні потужностей українського агропромислового комплексу (АПК) є ветерани-підприємці. Адже вони опановують нові технології, напрацьовують та передають досвід і не бояться долати виклики та труднощі.
Згідно з нашим дослідженням Потреби ветеранів, понад 60% ветеранів хочуть відкрити власну справу. Саме тому підтримувати ветеранський бізнес та надавати ветеранам дієві можливості — це пріоритетна ціль Українського ветеранського фонду Мінветеранів.
Одна з конкурсних програм Фонду скерована на підтримку бізнесу у сфері сільського господарства та АПК. Десять ветеранів та членів їхніх родин стали переможцями #Варто РобиТиСвоє та отримали до 1,5 млн гривень на розвиток власної справи.
Це не єдина конкурсна програма від Фонду. Наразі до 21 серпня триває набір заявок до програми #Варто: золоті руки. Учасники матимуть можливість отримати фінансування у розмірі від 500 тисяч до трьох мільйонів гривень на власну справу. Деталі: https://veteranfund.com.ua/contests/varto_zr/
На фото: Наталія Калмикова
Поділюся історіями успіху ветеранського бізнесу у час війни. Зокрема про те, як ветеран створив ягідний бізнес, як дружина та невістка полеглого захисника втілили у життя його мрію про равликову ферму та про те, як батько загиблого воїна відкрив ветаптеку, тим самим повернувши себе до життя.
Ми хочемо зробити круте місце вихідного дня, де зробимо традицією ягідні фестивалі
Микола Стецьків — ветеран, батько п’ятьох дітей та засновник фермерського господарства ФайнаBerry на Львівщині. У затишному селі Гончари пан Микола разом із дружиною вирощують полуницю різних сортів — Азія, Сирія, Альба, Морано, Антеа та інші.
Проте ФайнаBerry відрізняється підходом подружжя Стецьків до ведення бізнесу. Сьогодні цей ветеранський бізнес — про екологічність та про родину, про виклики та про можливості.
До 2014 року Микола Стецьків працював у сфері будівництва. Проте у той переломний рік він став на захист України. Чоловік каже, що як батько — на той час чотирьох синів, — не міг вчинити інакше. Він пішов на війну добровольцем батальйону Львів.
За 2014-2015 роки Микола мав три ротації. У 2015-му повернувся з фронту до дітей та дружини.
Далі був період адаптації до цивільного життя. Микола Стецьків проходив навчання та шукав ідею.
Врешті Микола Стецьків почав працювати над створенням власної справи — фермерського господарства ФайнаBerry. Подружжя Стецьків отримали перший грант на бізнес. Так почалась історія полуничного бізнесу.
— На мою думку, ветерани найбільш пристосовані до ведення бізнесу. Це цілеспрямовані люди, які загартовані війною. Їх не зламає невдача чи якась проблема. Зараз я дійшов до моменту, коли почав заробляти, у мене з’явились нові ідеї, нові можливості й змінилось бачення світу. Але були моменти, коли хотів все покинути, припинити, — каже пан Микола.
На ці кошти подружжя придбало дві тисячі кущів ягід. Ветеран згадує, що на той момент він нічого не знав ні про необхідність добрив, ні про кислотність ґрунтів, ні про сорти полуниці. Все робилось навмання. Знання подружжя черпало із роликів на YouTube.
Микола та Іванна Стецьків завжди працювали, не покладаючи рук. Чоловік отримав від держави земельну ділянку під Львовом — десять соток, почав висаджувати полуницю. Родинний ветеранський бізнес ФайнаBerry мав низку викликів і перемог. І сьогодні це вже стале фермерське господарство з унікальними послугами.
Його команда каже, що саме тут у них з травня по листопад росте дивовижно солодка та екологічна полуниця. Ягоду можна замовити додому, передплатити, як газету, на рік, або назбирати на полі самостійно. Саме сюди люди приїжджають, аби вийти в поле та своїми руками назбирати собі ароматних ягід.
— До нас приїздять сім’ї, компанії друзів, батьки з дітьми — відчути насолоду від роботи на полі, влаштувати пікнік.
Для того, щоб виростити нашу ягоду ФайнаBerry, ми обираємо найякісніші саджанці. Використовуємо біологічні препарати захисту, які відповідають українським та європейським сертифікатам, — так розповідає Микола Стецьків.
Микола став переможцем конкурсної програми #Варто РобиТиСвоє від Українського ветеранського фонду. Та отримав кошти для розвитку бізнесу. Подружжя буде встановлювати спеціальні тунелі-теплиці для захисту урожаю від погодних умов.
Ветеран Микола Стецьків з дружиною щиро та натхненно працюють, передають власний досвід, мріють та шукають можливості, аби втілити усе задумане.
Ніхто не знав, чи вийде… Найбільше за цю справу, напевно, вболівав саме свекор. Навіть перебуваючи на війні, він постійно цікавився нашими успіхами
Східницький равлик — це особливий ветеранський бізнес та місце, куди варто завітати. Равликову ферму на Львівщині створила родина загиблого військовослужбовця Івана Прибила. Мрія полеглого героя живе завдяки його дружині Світлані та невістці Ользі.
Рішення йти на фронт Іван Прибило ухвалив у перші дні повномасштабного вторгнення. Чоловік — на фронті, а його родина допомагає у тилу. Іван Прибило збудував великий будинок, проте у лютому 2022 він перетворився на шелтер для переселенців.
— Тато завжди горів будівництвом. Ледь не з дитинства щось будував, захоплювався цією справою. Тож якось вирішив самотужки звести великий, добротний дім для всієї родини. Це було його дітище.
Але війна внесла корективи, і тепер ця будівля — прихисток для тих, хто рятується від війни, — так розповідає Ольга Баумкетнер, яка з любов’ю називає свекра татом.
Згодом родина пана Івана вирішила створити равликову ферму. Ця ідея також належить Івану Прибилу. Саме він хотів спробувати цей бізнес. Проте у розпал війни це зробили Світлана та Ольга, його дружина та невістка.
— Ніхто не знав, чи вийде, чи виросте той равлик. Найбільше за цю справу, напевно, вболівав саме свекор. Навіть перебуваючи на війні, він постійно цікавився нашими успіхами. Ба більше, останнє наше листування — також про равликів.
Іван Прибило загинув восени 2022 року. Попри неминучий біль від втрати, родина Івана продовжує його справу. Мрія полеглого ветерана продовжує жити.
Родинний бізнес будувався поетапно. На власному досвіді Ольга шукала найкращі методи годування та вирощування равликів, а також, куди їх експортувати. Так, у свій перший сезон жінки зібрали сім тонн равликів з 50 соток землі.
Ще одним цікавим досвідом та направленням бізнесу став туризм. Пані Ольга та пані Світлана приймали у себе 40 дітей, які приїхали з Луганщини. Для хлопчиків та дівчаток відвідування ферми стало справжнім виром емоцій. Спостерігати за молюсками, годувати їх.
Ольга Баумкетнер зрозуміла, що відвідати Східного равлика серед Карпат буде цікаво і дорослим. Тож жінка почала шукати можливості для розвитку та масштабування родинного ветеранського бізнесу.
У цьому їм допоміг Український ветеранський фонд Мінветеранів. Жінки стали переможницями конкурсної програми #Варто РобиТиСвоє та отримали фінансування для власної справи.
— У цьому році ми плануємо суттєво розширити бізнес, зокрема висадити майже гектар поля і планово отримати 20 тонн равлика. Бізнес матиме два напрями — вирощування та реалізація дорослого равлика за кордон через експортерів.
Другим напрямом бізнесу буде організація точки гастротуризму в курортному ОТГ. Почекайте ще місяць — і ми матимемо чим пригощати туристів. У нас буде власна піч для запікання равликів, це точно смачніше, ніж будь-які інші способи приготування.
А далі — лише розвиватися та масштабуватися. Нам є завдяки кому і для кого це робити, — з гордістю каже Ольга Баумкетнер.
Болить — ми вилікуємо
Микола Бондаренко — батько полеглого захисника Сергія Бондаренка. Сергій був штурманом вертолітної ескадрильї. Професійний військовий. Капітан. Син. А ще — 26 річний чоловік, який мав плани та мрії.
Загинув Сергій Бондаренко 6 березня 2022 року під час виконання бойового завдання. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня та ІІ ступеня. Останню відзнаку він отримав посмертно.
Батько Сергія пан Микола — ветеринарний лікар. Він створив ветаптеку, яка має назву Болить — ми вилікуємо. Мати власну справу — було мрією чоловіка, а Український ветеранський фонд допоміг втілити її у життя. Робота в аптеці допомагає Миколі Бондаренку продовжувати жити.
— Виникла ідея створити власну справу для надання допомоги тваринам та реалізації ветеринарних медикаментів. Для цього потрібне приміщення, яке було викуплене раніше, але потребувало капітальних вкладень для його ремонту, — ділиться пан Микола.
Микола отримав кошти на ремонт приміщення та запуск бізнесу — чоловік став переможцем конкурсної програми #Варто РобиТиСвоє.
Команда проекту вже отримала перший пакет фінансування для реалізації задуманого, а його керівник пан Микола відповідально звітує про прогрес:
Було зроблено: ремонт даху, облаштували ринви для водовідведення, поставили пластикові вікна, зробили ґанок та здійснили облаштування плиткою. Підвели світло, інтернет, воду та зробили каналізацію, — каже Микола Бондаренко.
Чоловік підкреслює, що ремонтні роботи йдуть посиленими темпами, адже важливо вкластися у встановлені проектом терміни.
Микола Бондаренко чимдуж хоче відкрити двері ветаптеки. Цього чекають і місцеві, і жителі Липовецької громади на Вінниччині. Адже у БМВ власники господарств зможуть купити ветеринарні ліки для своїх тварин, а також корм та усе необхідне для сільськогосподарських та домашніх тварин
Проект Миколи Бондаренка має свою особливість. Крім стандартних ветеринарних послуг, команда Болить — ми вилікуємо зможе виїжджати до місця проживання хворих тварин.
Також клініка буде ще й готелем для тварин, поки їх власники будуть у від’їзді.
Ветеранський бізнес — це не просто бізнес для заробітку грошей. Це душа, побратимство, тепло. Це демонструє кожна власна справа ветеранів, яких ми підтримали. І я впевнена, що це саме один із тих бізнесів, що не лише підтримуватиме економіку України зараз, але й відбудує її після перемоги.
Про те, як змінюється в Україні система підтримки ветеранів та які професіонали досі необхідні, можеш дізнатися з нашого іншого матеріалу.
Головне фото: Depositphotos.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!