Розлад харчової поведінки — серйозна проблема, яка потребує уваги. Річ у тім, що РХП може бути не тільки у надто худих чи людей із зайвою вагою. Цей розлад може бути навіть у близької тобі людини, з якою нібито все добре фізично, але ти навіть не здогадуєшся, яку боротьбу вона веде щоразу, коли їсть.
Щороку ми можемо ставити собі цілі схуднути до літа чи до якоїсь важливої події. І це нормально, якщо це розумні заняття спортом та збалансоване харчування. Але коли людина постійно картає себе за їжу, виснажує тренуваннями, рахує калорії, днями нічого не їсть — це проблема. Її не треба знецінювати.
Розлади харчової поведінки призводять до серйозних проблем зі здоров’ям, іноді — до смерті. Це не голослів’я, щоб залякати, це — сувора реальність.
Підґрунтям будь-якого РХП є психологічний стан людини. Стрес, психоемоційне насилля, тиск суспільства — усе це може провокувати розлади харчової поведінки. Вікна поспілкувалися з дієтологинею Тетяною Лакустою, психологинею Дар’єю Косогоровою та дівчиною, яка погодилася розповісти про свій досвід РХП. Ми намагалися розкрити проблему якомога глибше, але, звісно, не можемо охопити все.
Ти дізнаєшся:
— Якщо описувати розлад харчової поведінки простими словами, то це ціла низка психологічних розладів, які пов’язані з певними деструктивними установками та аномальною поведінкою щодо вибору їжі, частоти прийомів їжі та її об’єму. Також до цього додається сприйняття власного тіла.
Людина занадто критично чи нереалістично може оцінювати свою вагу, вигляд тіла та мати дуже багато претензій до нього, — розповідає Тетяна Лакуста.
Найвідоміші види РХП:
Цей розлад проявляється у бажанні людини їсти щось неїстівне. Бажання часто не можна перебороти. Наприклад, поїдання волосся, крейди, піску, землі, паперу.
Це може бути видом РХП, а також зустрічатися при певних психіатричних захворюваннях, наприклад, шизофренії. Або це може бути одним із симптомів анемії — коли у центрах мозку змінюється сприйняття смаків. Людина може бажати нюхати бензин чи засіб для зняття лаку для нігтів, чи їсти крейду. Часто це зустрічається у вагітних та підлітків.
Румінація — тривале пережовування, проковтування та відригування їжі з повторюванням. Це розлади жування. Людина за певних психологічних проблем не може ковтати рідку чи тверду їжу.
Дієтологиня каже, що це досить новий вид розладу харчової поведінки, але розповсюджений. Ти можеш часто побачити його як серед знайомих, так і серед блогерів чи зірок.
Орторексія — це нездорове фіксування на здоровому стилі життя. Коли людина вже не може звільнитися від певних правил чи рамок. Постійно повчає інших. Хоче показувати, що вона краща, бо має певні харчові правила, які мають поліпшити її життя.
Ці люди досить часто проходять чистки організму, детокси, не їдять цукор, глютен.
Фактично можуть жити у своєму світі певних харчових правил, якоїсь псевдонаукової медицини та вихвалятися цим.
Наприклад, у дітей можна зустріти розлад ARFID. Дитина має досить обмежувальний спосіб харчування — може споживати їжу тільки білого чи зеленого кольору. Діти з таким розладом погано набирають вагу, вони мають низку психологічних станів, пов’язані з цим РХП.
Цей стан можна спостерігати серед бодибілдерів. Це ненормальне бажання збільшуватися у розмірах. Людина хоче всіма можливими способами, нехтуючи наслідками для здоров’я, збільшувати об’єм м’язів.
Психологиня Дар’я Косогорова каже, що фактори появи розладу харчової поведінки можуть бути різними, але найрозповсюдженішими є суспільство, сім’я і дієтичний досвід.
— Історично склалося, що до жіночої зовнішності ставилися об’єктивно. “Жінка має бути гарною, і це визначає її цінність”. Мода на певну форму жіночого тіла існувала завжди, від пишних форм до екстремально худих. Хоча до чоловічих тіл не було особливих вимог.
Хоч часи змінюються, з’являється мода на округлі форми, але наративи 2000-х (“героїновий шик” — мода на занадто худі тіла) ще міцно тримаються в суспільстві.
Якщо ти набираєш вагу, то щось із тобою не так, ти розлінилась(-вся), терміново треба “брати себе в руки”. Тебе не любитимуть такою(-им), бо “всі люблять худеньких”. Ми бачимо відображення цих меседжів у фільмах, соцмережах, шоу, розмовах із друзями. На кожного з нас це впливає з різною силою, — пояснює вона.
Тетяна Лакуста зауважує, що генетика теж відіграє значну роль при РХП.
— Дуже популярна фраза: “Генетика заряджає гвинтівку, а зовнішні фактори натискають на курок”. РХП — мультимодальна хвороба, в основі якої покладені генетичні передумови до її розвитку, певні психологічні фактори, когнітивні дефіцити.
Цьому можуть сприяти тривожний розлад чи низька самооцінка, ОКР. Також якщо в родині є така поведінка, дитина може почати її копіювати, — каже дієтологиня.
“Зовнішні фактори натискають на курок” — це саме про суспільство, яке впливає на створення комплексів. Проте хороші стосунки в родині можуть цьому завадити. Якщо їх немає, вірогідність появи розладу збільшується. Дар’я Косогорова каже, що це може статися через типове радянське виховання: коли краще зайвий раз насварити, ніж перехвалити.
Але слід звертати увагу і на біологічні фактори. Низька вага при народженні, проблеми з годуванням у малому віці, певні акушерські ускладнення під час народження — можуть стати причиною РХП у дорослому віці.
Дієтологиня каже, що у людини може бути порушення осі мозок — кишківник з наслідком певних дисфункцій ШКТ.
Також людина сама може спровокувати розлад харчової поведінки через негативний досвід з дієтами та неправильне схуднення. Психологиня зазначає: чим більше людина себе обмежує, тим виразніші зриви та переїдання.
Потім людина відчуває почуття провини та сором, говорить собі: “Все, більше жодного солодкого, треба взяти в себе в руки”. Так починається замкнуте коло.
За словами Тетяни Лакусти, спровокувати розлад можуть багато соціальних факторів: соціальна ізоляція, аб’юз. Причиною може бути діяльність, де оцінюють зовнішній вигляд: моделінг, бодибілдинг, гімнастика, акторська діяльність у цирку, балет тощо.
— Є низка поведінкових закріплених моделей, які дають дитині розуміння: якщо вона не матиме певну форму тіла, на неї звалюватиметься низка “гонінь”, вона буде покарана тощо.
У моїй практиці це дівчата-бікіністки, балерини, циркові акторки, моделі. Особисті історії настільки катастрофічні й складні для сприйняття, що складно повірити, що це є зараз у 21 сторіччі, — ділиться дієтологиня.
З цим погоджується й психологиня. Розлад може трапитися, якщо, наприклад, людина займалася балетом в дитинстві, її щодня зважували, забороняючи їсти. У практиці Дар’ї зустрічалися спортсмени, танцюристи й моделі з цією проблемою.
— РХП — дуже деструктивне захворювання. Залежно від розладу, є низка величезних наслідків для організму, — підкреслює дієтологиня.
Якщо людина страждає на переїдання без “очищення”, то може бути схильною до різних ступенів ожиріння, які часом призводять до інвалідності. Звісно, можуть бути метаболічні зміни в аналізах: білкового, вуглеводного, ліпідного обміну.
— Є певні наслідки “очищення”. Виникає велика низка дефіцитів, тому що їжа погано засвоюється: міді, кальцію, заліза, вітаміну D, магнію, вітаміну В12, фалатів. Також є білково-енергетичний дефіцит.
За низької кількості калорій, що засвоюються людиною за день, знижується рівень глюкози в крові, інсуліну, білку. Люди стають схильними до слабкості, занепаду сил, швидкої втомлюваності, непритомності.
Починаються проблеми з кишково-шлунковим трактом, бо постійні “очищення” через блювоту чи пронос не минають безслідно. Можуть бути закрепи, виразки шлунку, ерозії чи виразки стравоходу, карієс, пародонтоз. Постійне контактування слизової рота з вмістом шлунку є травматичним, — пояснює Тетяна Лакуста.
Вона зазначає, що часто дівчата втрачають менструацію чи мають порушення циклу. Також у дівчат з низькою вагою може виростати лануго — це тонкий шар волосся на тілі. Він є нормальним для новонароджених дітей. Тіло з низькою вагою намагається себе зігріти як може. Тому виникає ріст такого типу волосся.
— РХП — одна з груп психіатричних захворювань, що має високі ризики смерті. Це складно уявити, але є статистика, що у світі щогодини помирає людина з РХП через наслідки.
Статистика говорить, що 9% людей у світі хворіють на розлади харчової поведінки, проте їх може бути набагато більше, адже не всі звертаються по допомогу.
Психологиня Дар’я Косогорова радить звернути увагу на “червоні прапорці” появи РХП.
— Людина стає дуже перебірливою в їжі, соромиться їсти при інших чи відмовляється від зустрічей з друзями, особливо якщо вони супроводжуються їжею. Вона ховає своє тіло, багато займається спортом, щодня зважується, одразу після їжі йде в туалет чи витрачає багато грошей на їжу, — розповідає експертка.
Крім цього, людина з розладом може мати абсолютно різну форму тіла: із зайвою вагою, екстремально худе, звичайне середньостатистичне тіло або навіть спортивне й підтягнуте.
Найкраще звернутися за професійною допомогою, не тримати це в собі, шукати підтримку, вивчати цю тему, — радить психологиня.
Тетяна Лакуста каже, що РХП трапляється і у вагітних.
— У моїй практиці були вагітні з анорексією. Вони свідомо, турбуючись про дитину, зверталися, щоб зрозуміти, скільки їжі мають споживати, та контролювати це. Але це можуть бути лише поодинокі випадки. Більшість жінок з анорексією можуть не завагітніти, адже в них зникає менструація, — пояснює дієтологиня.
Також вона зазначає: якщо розлад харчової поведінки перемагає, то вагітність є дуже ризикованою.
Наприклад, переїдання може спровокувати збільшення плоду в розмірах. Своєю чергою, це може викликати гестаційний діабет як у матері, так і в дитини. Можуть бути акушерські травми під час пологів.
— А при недоїданні чи обмеженнях їжі можуть бути наднизькі розміри дитини й високі ризики втрати.
Якщо жінки знають, що їхня поведінка нетипова, краще казати про це чесно комусь із лікарів, що допомагають.
Вони мають направити до спеціалістів, які на цьому розуміються. Це допоможе вберегти жінку від втрати вагітності та ще однієї травми в житті, — акцентує Тетяна.
Лікування РХП — тривалий процес, для кожної людини він індивідуальний. Дар’я Косогорова каже, що не треба давати людині поради, як їсти, чи обговорювати їжу. Краще поцікавитися, як людина почувається: “Мені не байдуже на твій стан. Скажи, як я можу допомогти?”
— Якщо людина відкриється і почне розказувати про проблему — це вже великий крок. Часто люди тримають все у собі і дуже соромляться. Залиш при собі всі поради на кшталт: “Просто не переїдай / просто їж збалансовано”. Це так не працює, — пояснює психологиня.
Вона радить зрозуміти почуття людини, навіть якщо почуте здається дивним. Можна допомогти людині зробити перший крок та сплатити терапію. У практиці Дар’ї вже були такі випадки, коли близькі сплачували кілька сеансів з психологом. Це доводить, що наше суспільство змінюється та стає більш чуйним.
Дієтологиня Тетяна Лакуста каже, що лікування розладу залежить також від якості спеціалістів, що допомагають, та їхнього рівня знань.
Спеціалісти, які допомагають у лікуванні РХП:
Також можуть бути залучені суміжні спеціалісти:
Лікування залежить від мотивації та самосвідомості людини, щоб з цим боротися. Також відіграють роль супутні психологічні розлади, що заважають у лікуванні. Ще один важливий фактор — допомога родини та найближчого кола людей.
Про важливість підтримки оточення наголошує і психологиня. Якщо вона є доволі сильною (проте в міру та з розумінням), людина має більші шанси вилікуватися.
— Є люди, які не виліковуються від РХП, але переводять розлад у стабільну ремісію. Коли людина знає про РХП, свою поведінку і є свідомою. Робить усе, щоб жити з цим далі, але так, щоб розлад не впливав на її життя та фізичний стан.
Буває так, що страх перед їжею чи критика до свого тіла повністю не проходить під час лікування.
Але ми маємо адаптувати людину, настільки можемо, до реальності та життя, щоб вона не вмикала деструктивну поведінку, — ділиться дієтологиня.
— Під час лікування РХП, у період відновлення, абсолютно нормально, що людина може переїдати певний час. Спершу людина їсть більше — це називається період компенсації — навіть може набирати вагу. Ба більше, у багатьох людей з РХП природні налаштування голоду і насичення збиваються.
Людина може взагалі не відчувати насичення, навіть коли шлунок болить від переїдання. Вона може постійно відчувати голод або не відчувати його взагалі.
Щоб це відновити, потрібен час. Так само розуму і тілу потрібен час, щоб звикнути до думки, що їжа тепер буде завжди — заборон не буде, — пояснює психологиня.
За її словами, зриви відбуваються через надмірний контроль. Людина під час компульсивного переїдання відчуває, що мозок відключається. Вона просто їсть.
— Це неможливо контролювати напряму. Так працюють жорсткі обмеження. Краще знімати ці обмеження під наглядом спеціаліста (психолога, психотерапевта).
По-перше, є певні рекомендації, як це зробити безпечно для здоров’я. По-друге, без нагляду можна зайти у квазірекавері, тобто хибне відновлення.
Людина ніби починає все їсти, знімає обмеження, але переїдання залишаються. Бо насправді вийти з них дуже складно, — пояснює Дар’я.
Крім цього, людина має навчитися сприймати своє тіло та приймати компліменти від інших.
— Прийняття свого тіла — складний і тривалий процес. Відновити стосунки з їжею може бути простіше, ніж прийняти своє тіло.
Одна з дієвих порад — відписатися в Instagram від усіх “ідеальних тіл”, які тригерять худнути. Припинити порівнювати або думати, що з твоїм тілом щось не так.
Слід припинити підходити до дзеркала, шукаючи недоліки. Тільки зловив(-ла) себе на цьому занятті — відразу відходь від нього, — наголошує Дар’я.
Часто розлади харчової поведінки трапляються у підлітковому віці. У цей період хлопці та дівчата незадоволені своїм тілом та можуть піддаватися цькуванню з боку однолітків. Проте виникненню РХП можна запобігти за допомогою правильної поведінки батьків.
— Якщо ти мама чи тато, перевір своє ставлення до власного тіла і стосунки з їжею.
Наприклад, пацієнти з анорексією зізнаються, що їхні мами часто виражають невдоволення своїм тілом. Можуть навіть жартома говорити: “Треба сісти на дієту” чи “На цьому фото я товста”.
Після таких слів діти відчувають що вони також мусять їсти менше і щось не так з їхнім тілом.
Також важливо працювати над емоційним зв’язком, близькими й довірливими стосунками з підлітком. Менше критикувати, більше говорити про свої почуття, цікавитися, що подобається дитині, що вона переживає зараз, — коментує Дар’я Косогорова.
Вероніка погодилася розповісти про свій досвід. Здебільшого дівчина страждала від компульсивних переїдань. Хоча зазначає, що стосунки з їжею зіпсувалися задовго до цього. Вона довго переконувала себе, що спорт, дієти, контроль за продуктами — це все для здоров’я. Лише не так давно усвідомила, що має розлад харчової поведінки.
— Кожен маленький чинник вів до повноцінного РХП. Розлад не починається раптово. Зараз я виділяю три етапи, які врешті-решт привели мене до цього: ненависть до власного тіла, їжа як єдине джерело радості або невміння впоратися з емоціями та тотальний контроль, — розповідає Вероніка.
Почалося усе, коли дівчина була в дев’ятому класі. Їй не подобалося своє тіло. Її вага була 58 кг, і вона хотіла схуднути.
— Я дуже хотіла подобатися іншим, а насамперед собі. Тому перетворила наявність худого тіла у критерій власної самооцінки.
Я свято вірила, що коли важитиму 50 кг, то моя самооцінка буде високою, — зізнається дівчина.
Зрештою, вона досягла своєї цілі. Почала займатися в залі та заборонила собі нормально їсти. У раціоні було тільки варене та печене, також довелося повністю уникати деяких продуктів. Калорії ще не рахувала. Потім вага поверталася, і дівчина знову худнула, і так по колу.
До першого серйозного переїдання Вероніка лише мучила себе дієтами. Вперше втратила контроль, коли переїхала за 700 км від дому. Тоді її захопили емоційні проблеми, з якими вона не могла впоратися без швидкого дофаміну — чогось солоденького.
Вага дівчини збільшилася до 64 кг. Саме тоді тренер порадив рахувати калорії, як результат — розлад харчової поведінки.
— Мій мозок заполонила їжа. Я думала майже весь час про те, що я їстиму, а що — ні. Я наполегливо переконувала себе, що обсесивний контроль і повна відмова від цукру, магазинних снеків, фастфуду — це для здоров’я. Все — для самопочуття, не для відображення у дзеркалі.
Зараз я можу точно сказати, що РХП заважає жити, — наголошує дівчина.
У такому режимі Вероніка жила цілий рік. Вона вживала мінімальну кількість калорій та займалася у залі. Дівчина прикривалася тим, що хоче бути здоровою, проте це лише шкодило.
— Врешті я досягла ідеальної фігури, але не була щасливою. Потім почалася повномасштабна війна, вимушений переїзд за кордон і особиста драма з емоційними гойдалками та почуттям провини. Далі на мене чекав третій етап, — продовжує вона.
Дівчина почала їсти, спершу трохи більше, ніж звикла. А потім кількість їжі неконтрольовано збільшувалася. Вона боялася втратити “плоди праці”, тому відпрацьовувала в залі або допомагала собі “полегшитися”.
Після першого випадку булімії я зрозуміла, що зі мною не все гаразд, треба допомога, — каже Вероніка.
Вона розповіла про це друзям. Каже: легше, коли хвилювання розділяють. Друзі справді хвилювалися і не хотіли нашкодити порадами. Вони просто слухали або казали Вероніці те, до чого вона була готова — є сенс сходити до психолога.
Подолання РХП — складний шлях, який потребує комплексного підходу. Розлад — це завжди наслідок.
— Ти шукаєш причини переїдань, працюєш з емоціями та вчишся шукати інші джерела радості, шукаєш впевненість поза зовнішнім виглядом, десь в собі. Потім вчишся відпускати обсесивний контроль і не повертатися до нього або до іншої його форми, — ділиться Вероніка.
Вероніка зізнається, що її результат усе ще хиткий. Адже нормальні стосунки з їжею — це про довіру до себе. Після усього насилля над собою її треба відновити, а потім постійно підживлювати, не повертаючись до звичного.
У 2015 році в Україні була створена Асоціація лікарів і психологів Розлади харчової поведінки: терапія та превенція. Метою було об’єднання лікарів, психологів, психотерапевтів та спеціалістів інших напрямків для створення загальнонаціонального професійного поля задля обміну досвідом і надання якісної допомоги пацієнтам з РХП і профілактики цих захворювань.
Асоціація діє у 18 областях України. На її сайті пацієнти та їхні близькі можуть отримати інформаційну підтримку та дізнатися більше про розлади харчової поведінки.
Кінематограф не міг пройти повз такої великої проблеми, як розлади харчової поведінки. За допомогою кіно людям намагаються пояснити проблему та її масштаби. Що це дійсно хвороба, а не якась примха в обмеженні харчування, яку людина відмовляється прибирати.
Фільм розповідає про 20-річну дівчину Еллен (Лілі Колінз), яка страждає від анорексії. Вона неодноразово лікувалася у різних стаціонарах. Рідні постійно благають її набрати вагу, проте їй не вдається. Мачуха доньки знаходить нову спеціальну програму та стаціонар і вмовляє Еллен ще раз спробувати. Програма Вільяма Бекхема (Кіану Рівз) відрізняється від інших, він намагається навіяти пацієнтам не страх смерті, а бажання жити.
Під час лікування вдається виявити багато психологічних проблем, зокрема у родині. Здається, що Еллен іде на поправку, але опиняється на межі смерті. Вона пробує лікуватися знову.
Ханна — звичайна дівчинка-підліток, яка, як і всі однолітки, готова добиватися популярності за будь-яку ціну. Одного разу вона натрапляє в інтернеті на спільноту, учасники якої вважають, що хвороблива худорлявість — еталон краси для молодих людей.
Поступово Ханна доводить себе та анорексії, та її рідні, помітивши це, не на жарт занепокоїлися. Але коли вони розуміють, що дівчинка потребує допомоги фахівця, справа вже набула надто серйозного обороту.
Часом каталізатором для розладу харчової поведінки стають глибокі переживання, до яких особливо схильні дівчата-підлітки. Історія однієї такої юної героїні Сієло описана в стрічці Абсурда.
Студенткою вона знайомиться через інтернет зі старшим чоловіком. Поступово закохується в нього і стає буквально одержима почуттями. Але відмінності між дорослим і підлітковим світами накладають свій відбиток, і дівчина знаходить розраду у відмові від їжі. Стрічка є екранізацією однойменної автобіографічної книги аргентинської письменниці Сіело Латіні.
Усі ми інколи відмовляємо собі у солодкому чи надто жирній їжі. Пропонуємо тобі перевірити, чи маєш ти схильність до розладу харчової поведінки. Зазначаємо, що результати тесту не є клінічним діагнозом. Якщо ти помічаєш проблеми, варто звернутися по допомогу до спеціаліста.
Експерти зазначали, що часто розлади харчової поведінки трапляються у людей, у професії яких важлива форма тіла та параметри. Раніше модель Маша Гребенюк розповіла про свою боротьбу з анорексією.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!