Дуже ризикуємо, але хто, як не ми: історія координаторки Оксани та волонтерського осередку Миколаєва

— Ми підлаштували графік під прильоти. У місті обстріли з п’ятої ранку кожного дня. У деяких районах вибухи чутно цілодобово з перервами, — розповідає Оксана Петренко з Миколаєва.

Безпечний робочий день не дуже тривалий. Він у більшості закладів та установ такий, але ми стараємося встигнути з усім.

Жінка вже п’ятий місяць координує роботу регіонального осередку волонтерської платформи СпівДія, яка фактично є центром гуманітарної допомоги для вимушених переселенців та місцевих жителів. 

Жити в прифронтовому місті — це квест, який проходиш щодня заново. Лінія прямих бойових дій — за 10-15 км. Оксана згадує, як біля хабу поцілила ракета. Вибило скло в будівлі. Це сталося вдень. Волонтери якраз були в приміщенні. Але, на щастя, ніхто не постраждав.

Єдине, дуже налякалися, бо запускають зазвичай по шість – десять ракет. Після першого прильоту очікуєш уже другий, третій удар. І так до десяти, поки це не скінчиться, — додає жінка.

Діти Оксани на початку повномасштабного вторгнення російських окупантів виїхали до Німеччини. Вмовляли й маму. Вона відмовилася і свідомо не планує залишати рідний Миколаїв.

— Так, життя кардинально змінилося. Я не впізнаю свої вулиці, людей на них. Та я завжди мріяла допомагати іншим. Власне, як на мене, у цьому і є сенс існування.

Так, я розумію, що дуже ризикую. Але робота, волонтерство і спорт — те, що підтримує і відволікає. Хто, як не ми, не тут і не зараз, — ділиться жінка.

Оксана працює заступницею начальника управління молоді та спорту Миколаївської обласної держадміністрації. Має звання майстра спорту України з акробатики та легкої атлетики. Є викладачкою факультету фізичного виховання і спорту Чорноморського національного університету імені Петра Могили.

Читати на тему

Читаймо українською: книжкова акція від викладачки для дітей за кордоном

Українська мова сьогодні як ніколи має значення. Тому дуже важливо підтримувати її поширення вже за межами України, – говорить викладачка.

— Зізнаюся, займатися спортом з 24 лютого практично не переставала. Біг до 10 км містом. Волейбол. Бадмінтон.

Це розрядка. Якось потрібно виплескувати емоції, які назбируються. Гнів, злість, ненависть — напевне, як і в усіх нас із вами. 

Оксана постійно з молоддю — і під час організацій заходів на міському рівні, і на аудиторних заняттях. Тож коли на початку березня почав активно створюватися на базі молодіжного центру Миколаєва хаб СпівДії, без вагань погодилася його очолити. 

Волонтери — здебільшого студенти. Допомагають оперативно прийняти гуманітарні вантажі, відсортувати та розподілити їх для видачі й розсилки. Організували своїми силами доставку питної води по місту на велосипедах. 

З водою ситуація критична. З крана непридатна для споживання.

— Спочатку подавали з Дніпра з Херсонщини. Зараз переорієнтувалися на Південний Буг, який занадто солений. Тож із водопроводу можна використовувати лише для технічних потреб, — пояснює Оксана.

Найпоширеніші запити, за словами Оксани Петренко — це продукти, засоби гігієни та сезонний одяг.

— У місті фактично немає роботи. Щодня до нас звертається до 150 людей, але кількість тих, хто потребує, збільшується. Ми дуже розраховуємо на підтримку від тих, хто має ресурси, щоб закривати всі звернення.

У СпівДія-хабі в Миколаєві працюють додаткові соціальні сервіси, зокрема психологічна служба. Також функціонує СпівДія-шелтер — прихисток для вимушених переселенців у будівлі найстарішого в Україні яхт-клубу, відомого щорічною екологічною регатою Кубок Кінбурнської коси.

— СпівДія — це насамперед люди. У нас є дідусь Віктор Слезко. Йому близько 70. Щодня приїжджає з Кривої Балки (село за межами міста — ред.) і розвозить продуктові набори по будинках. Каже, поки може, буде корисним. І це гріє душу й додає сил.

Наша перемога — це відповідальність кожного українця, — переконана координаторка СпівДія-хаб у Миколаєві Оксана Петренко.

Спілкувалася: Тетяна Сащук.

Читати на тему

Київщина постає з попелу: як волонтери взялися відновлювати зруйновану окупантами інфраструктуру

Організація БУР відремонтувала понад 1500 об’єктів, над чим волонтери працюють на Київщині зараз — дивись у сюжеті

СпівДія — волонтерська P2P-платформа, яка з’єднує потреби країни з можливостями допомоги та ініційована Офісом президента України. Тут отримують змогу надати допомогу прозоро, верифіковано та саме там, де це вкрай необхідно.

Оформити заявку про наявні можливості та ресурси можна в розділі Хочу допомогти на сайті платформи.

СпівДія в соціальних мережах — Facebook та Instagram.

Не забувають допомагати українцям і громадяни інших країн. Читай, як волонтер-британець Дейв став евакуаційним водієм.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!