Моє хобі — це життя! Історія Анастасії, яка під час війни втратила батька, але продовжує власну боротьбу

16-річна Анастасія родом із міста Токмак Запорізької області. За своє юнацьке життя дівчина здобула чимало успіхів у спорті.

З четвертого класу Настя займається вільною боротьбою. Вже встигла взяти участь у змаганнях на Чемпіонаті України, в міжнародному турнірі у Німеччині та на Чемпіонаті Європи у Болгарії.

Спорт для дівчини — це все її життя. Завдяки своїй наполегливості та відповідальності, Анастасія навчилася приймати правильні рішення, підтримувати свій внутрішній стан у тонусі та бути активною, сміливою і рішучою.

Це допомагає їй триматися попри всі труднощі, з якими доводиться зіштовхуватися у житті. Війна змінила абсолютно всі плани Анастасії. Гучні вибухи, постійні стреси та переживання негативно вплинули на загальний стан дівчини.

Під час однієї з російських атак на Запоріжжя в батька Анастасії зупинилося серце, внаслідок чого чоловік помер. Дівчина важко переживала втрату рідної людини, адже з батьком вони були нерозлийвода. Він завжди підтримував свою доньку та виявляв батьківську любов. 

Анастасія розповідає про свої хобі, відносини з батьком, емоції під час війни, мрії та плани на майбутнє. Більше про унікальну історію дівчини читай у матеріалі.

Війна — це смерть. Я обираю життя

— Чесно кажучи, ми не були готові до війни у таких масштабах, в яких вона триває досі. Це слово в мене викликає лише жах. Впевнена, що таких, як я — тисячі по всій Україні. Війна — це смерть, тиранія та вбивство невинних. 

Я намагаюся знаходити щось позитивне у своєму житті, але наразі це важко. Ніколи не думала, що мене може щось так сильно засмучувати. Але війна — це навіть не про смуток, це — біль, який важко описати словами.

Кажуть, коли людина втрачає, то одразу отримує натомість щось нове. Поки що війна лише забирає — дорогих мені людей, сили, мотивацію, впевненість в собі, бажання мріяти. Але я вважаю себе сильною, тому ніхто і ніщо не зможе мене зламати.

Я приймаю цей біль, але борюся з ним та будую своє життя по-новому. Впевнена, що ми переможемо, бо за всю історію існування людства зло ще ніколи не перемагало правду та добро. 

Мій батько — це запорука всіх моїх досягнень

— Важко усвідомити, що мого тата більше немає. Війна вирвала його від мене, і це — назавжди. Батько для мене був найкращим прикладом. Він став моїм першим тренером з атлетики, надихав мене працювати над собою та досягати нових успіхів. 

Мій тато був тренером з атлетики, волейболу та туризму, а також свого часу працював у школі вчителем фізкультури. Так він виховав чимало дітей: кожному давав корисні поради, допомагав та мотивував. Про нього відгукуються як про розумного, доброго та сильного чоловіка. 

Його особливістю була постійна усмішка на обличчі. Що б у житті не сталося — він вмів знайти розв’язання будь-якої проблеми та ніколи не опускав рук.

Тепер я знаю, як це бути справжнім сім’янином. Він своїм прикладом показав нам, хто такий справжній батько — той, який підтримує, допомагає, цінує та за потреби розвеселяє.

Тато постійно нас захищав, тому ми з братом завжди почувалися в цілковитій безпеці. Зараз всього цього нам дуже не вистачає. З усім ми повинні справлятися без нього. Це складно, але батько вчив нас бути витривалими, тому ми все зможемо. 

Саме він прищепив мені любов до спорту. Тато робив все, що було в його силах. Не раз казав мені, що всі мої успіхи та поразки — це його гордість.

Він по-різному вмів підтримати на моєму шляху, тому я впевнена, що саме завдяки своєму татові в мене є нестримне бажання досягати нових успіхів, незважаючи ні на що. 

Я навчаюся у Львові, тому останнім часом не так часто виходило бути вдома. Коли я поверталася з канікул на навчання, тато завжди проводив мене на поїзд. Він так хотів бути зі мною якнайдовше, що навіть коли потяг вже рушав — біг услід. Це виглядало досить кумедно. 

Читати на тему

”Я, напевно, найгірший у світі військовий.” Історія Віталія Гайдара — художника, який побував на війні, але не припиняв малювати

В окопах під постійними обстрілами часу і можливості малювати фарбами не було. Тому освоїв нові техніки. Перші олівці, пригадує, йому надіслали волонтери.

Про хобі та успіхи у спорті 

— У 2019 році відбувся чемпіонат України в Одесі, де я посіла третє місце. Це стало початком моїх великих досягнень.

Перед чемпіонатом був міжнародний турнір в Німеччині, в якому я також брала участь. Тоді провела сім важких поєдинків і здобула друге місце серед 23 учасниць моєї вагової категорії. А ще я неодноразова чемпіонка обласних змагань і Запорізької, і Львівської областей. 

Бувало, що під час змагань я отримувала травми. Мені зробили досить складну операцію, на щастя, вона була успішною. Попри це, в мене не зникла жага до спорту, нових змагань та перемог.  

Звісно, найбільше у житті я полюбляю спорт, але вважаю, що варто пробувати себе й в інших сферах. У світі так багато всього цікавого!

Моє хобі — це життя! Історія Анастасії, яка під час війни втратила батька, але продовжує власну боротьбу / 2 Фотографії

Я розвиваю свої навички у малюванні та люблю писати вірші. Це заспокоює мене та допомагає відновлювати внутрішні сили. Відпочинок є необхідним для нас, але якщо він ще корисний, то це подвійна насолода для мене. 

Коли мене запитують, яке моє хобі, я завжди відповідаю — життя! Я люблю жити! А весь негатив, який накопичується в мені, виливаю у спорт. Це мій найкращий метод боротися з поганими емоціями. 

Єдність — це коли тебе завжди готові підтримати 

— Дуже приємно, що у світі є люди, які готові тебе підтримати. І тут йдеться не лише про матеріальну допомогу, інколи добре слово важить набагато більше, ніж якась річ. 

Нещодавно я стала підопічною БФ Діти Героїв, який турбується про таких дітей, як я. У нашої сім’ї є помічник, який завжди про нас дбає: питає про наші потреби, цікавиться загальним самопочуттям, розповідає про всі програми, які пропонує фонд, та багато іншого.

Ми отримали фінансову і гуманітарну допомогу. Це свідчить про те, що в нашій країні є люди, які готові підставити своє плече допомоги. Все це називається єдністю, за що я дуже вдячна. 

Мій молодший брат завдяки фонду їздив у табір. Йому там дуже сподобалося. Каже, відпочив там і тілом, і душею. Мені також пропонували відвідати табір, але наразі немає вільного часу — все літо зайняте різними справами.

Перемога настане тоді, коли ми докладемо максимум зусиль для своєї армії

— Бажаю всім українцям витримки та сили боротися до кінця. Ми варті лише найкращого! Нехай всіх нас береже Бог!

Хочеться, щоб українці не переставали підтримувати одне одного у цей складний час. Іноді навіть кілька гривень можуть врятувати чиєсь життя. Ми повинні пам’ятати, що маленької допомоги зараз не існує, і кожен донат —  неймовірна підтримка. 

Наше завдання і наш обов’язок — бути доброзичливими одне до одного, проявляти ініціативу та допомагати нашим захисникам наближати перемогу України.

Українців зараз об’єднує чимало. У нас спільна боротьба проти ворога, спільна радість маленьких перемог й спільний біль кожного горя. Однак найкраще те, що ми не опускаємо рук й попри все докладаємо зусиль до перемоги. 

Читай історію Анастасії, яка намагається знайти світло серед темряви. Як дівчина допомагає фронту після смерті батька на війні і як змінилося її життя після повномасштабного вторгнення, читай у матеріалі. 

Не пропускай найцікавіше, підписуйся на наш Telegram-канал.