Ми сповідуємо сімейні цінності, бо виросли в люблячих родинах — інтерв’ю Решетніків до Дня батька

Тато — це той, хто завжди поруч, зрозуміє, підтримає та підкаже. У День батька, який у всьому світі святкують у третю неділю червня, не зайве вчергове нагадати своїм найріднішим про любов та подякувати за все, що вони нам дали.

Зіркова пара телеведучих Григорій і Христина Решетніки ексклюзивно поділились для Вікон своїми дитячими спогадами, а також сімейними секретами щастя.

— Як зараз проходить ваше спілкування з дітьми?

Григорій: Ми живемо на два міста після того, як розпочалася війна. Вона застала нас у Києві. Потім ми евакуювались до рідного міста Христинки — Івано-Франківська.

Трошки пізніше я вивіз з рідного Миколаєва своїх батьків і ми зібрали всіх рідних разом у місті. Більшість часу проводили на Західній Україні, але поступово з’являємося в Києві.

Адже ми запустили новий проект Як ти на СТБ. Але в Київ поки не приїжджаємо з дітьми. Тому нас рятують дзвінки.

Христина: Ми вирішили ще трішки почекати. Думаю, ми відчуємо серцем, коли можна буде повернутись остаточно з дітками сюди, до Києва.

Але в той період, поки ми в Києві, то кожного дня з ними на зв’язку. Відеозв’язок займає у нас багато часу, тому що ми по черзі спілкуємось з Ванею, потім з Дімою, потім з Сашею. Сашуня, до речі, найдовше завжди спілкується.

Чесно кажучи, дуже сумуємо, але ми знаємо, що там вони точно в безпеці поруч з бабусями та дідусями. 

Фото: kristina_reshetnik / Instagram

— Як змінилися ваші стосунки з дітьми на відстані?

Григорій: У нас принципова позиція по максимуму триматися родиною разом. Я як багатодітний батько за законом не підпадаю під мобілізацію, тому відстань намагаємося мінімізувати. Адже дуже складно війна дається дітям у психологічному плані. Вони бояться сирен.

Також закон дозволяє залишати Україну багатодітним батькам, але ми принципово залишилися в Україні. Можливо, це не зовсім відповідально і чесно перед дітьми, але ми хочемо бути в Україні та переживати цей досвід.

Ми хочемо своїм прикладом надихати людей і бути з українським народом. В цей момент хочеться підтримувати дітей, бо не тільки батькам психологічно складно, а й малюкам. 

Але ці розлуки мені даються складно. Христинка частіше зідзвонюється. Бо коли я дзвоню, то починаю сумувати, і це мені менше допомагає, ніж коли я подумки з дітьми. А в тебе як?

Христина: У мене теж так само. Сумую за ними. Але я не можу відпустити й тебе. Я не хочу, щоб Гріша їхав сам, бо переживатиму, як він проїжджатиме через блокпости.

Чесно кажучи, мені спокійніше, коли я поруч, тому що знаю, що допоможу. Тому я вважаю, що тиждень розлуки — ніщо у порівнянні з тим, яку я допомогу і користь можу принести своєму коханому. 

Фото: kristina_reshetnik / Instagram

— Чи змінилася роль тат у житті дітей в умовах війни? 

Григорій: Дуже складне питання, враховуючи, що багато татусів — наших героїв — зараз на передовій. Але якщо бути максимально відвертим, то хочеться, щоб у кожній родині дитина відчувала тата, спілкувалася з ним. 

Це ідеальні обставини, але так чи інакше війна вносить свої корективи. Ми схиляємо голови перед нашими героями. Я сам переконався, що чужих дітей не буває.

Тому максимально, якщо я можу підтримати якусь дитину, допомогти словом чи ділом, то роблю це. Я часто у справах буваю в Києві та інших містах. До мене підходять діти, фотографуються.

Я намагаюся поспілкуватися, розрадити, дати якусь віру, зокрема через соцмережі. Звичайно, я не зможу замінити рідних батьків, це дуже складно. Але цей контакт має зберігатися.

І ще дуже добре, що завдяки технологіям ми можемо спілкуватися через телефон, СМС, дзвінки.

Тому ми маємо зараз всією країною згуртуватися, аби діти не відчували відсутність батька.

Не важливо, чи то хлопчик, чи то дівчинка, дітям потрібне чоловіче плече. Наша відповідальна місія одразу після перемоги (а ми переконані, що вона відбудеться дуже скоро) — згуртуватись і пережити післявоєнний синдром дітей. Ми маємо працювати над тим, щоб зберегти їхнє психологічне здоров’я.

Фото: kristina_reshetnik / Instagram

Христина: Ми в Івано-Франківську дуже часто зустрічаємося з дітками-переселенцями. Перший час у нас було відчуття провини через те, що в нас сім’я разом, а в них по-іншому.

Але треба навпаки акумулювати енергію в тому, що ми можемо допомогти. Тож сімейно намагаємося волонтерити й робити все для того, щоб батьки з фронту повернулися живими. 

Григорій: Дуже багато сімей, у яких мами з дітьми тимчасово переїхали, а батьки залишилися вдома, щоб працювати. Треба цю розлуку якось компенсувати.

Невеличка порада тим, хто в таких обставинах: знаходьте можливість навідувати дітей, шукати тілесний контакт, обіймати, приголубити.

Психологи кажуть: якщо є можливість обійняти вашу дитину чи сусідську — робіть це. Тим самим ми рятуватимемо наших дітей.

Христина: От Гріша приводить на дитячий майданчик наших трьох хлопців. Я спостерігаю збоку, як інші діти починають заглядати, як Гріша з ними поводиться, і потім уже набігають самі.

І Гріша вже не те, що батько трьох дітей, а у нього вже з десяток дітей, команда! Це саме той момент, коли хочеться всіх приголубити, тимчасово дати їм відчуття батьківської й материнської любові.

Читати на тему

Захищають країну, поки на них чекають вдома. Військові відверто про те, як це бути татом — спецпроект до Дня батька

Українські військові розповіли зворушливі історії прощання з дітьми та що для них означає батьківство.

— Розкажіть про своїх татусів. Яку роль вони відіграли у вашому житті?

Григорій: Ми сповідуємо дуже сімейні цінності, мабуть, ще й тому, що вдвох виросли в люблячих родинах. Мої батьки 40 років разом. Я бачив це ставлення татуся до мами й до своїх дітей.

Вони все робили й продовжують робити. Часом забували про своє життя і присвячували його нам повністю, розчинялися. І ми, мабуть, тепер так само зі своїми дітьми.

Приклад любові, безумовно, надихає й дає сили. Ти не те, що наслідуєш ідеал, а бачиш і хочеш, щоб у твоєму житті було так само.

Ми жили в любові та спокої. Так, були часи — середина 90х — було дуже складно матеріально. Ми потребували фінансової допомоги, як і  багато людей тоді. Але любов гріла, віра надихала і я завжди відчував, що в мене є тил. 

Христина: Так, твої батьки 40 років разом, мої — майже 35. Але завжди я пам’ятаю своє дитинство, що тато дуже активно брав участь у моєму вихованні, у формуванні мого світогляду. 

Я пам’ятаю, що тато завжди, наскільки це було можливо (він багато працював і часто його не було вдома) присвячував мені свій вільний час. Ми багато ходили, подорожували Україною, їздили разом до Карпат.

У мене спогади, хоч і точкові, але дуже світлі й правильні. Головне, щоб тато завжди був присутній у житті, навіть якщо він не має багато вільного часу.

Коли дитина відчуває, що тато поруч — це дуже важливо, особливо для дівчинки. Бо саме батько формує прототип її ідеального майбутнього чоловіка.

Григорій: Так, Христинка дуже крута! У футбол, баскетбол грає, рибу ловить (сміються). Такій мамі легко виховувати хлопців.

Христина: Я вміла все! Я вмію лампочку вкрутити, дрелькою щось зробити! Мене тато навчив усього.

Григорій: Так, дуже важлива роль батьків. Але я хочу зауважити, що, мабуть, у нашому дитинстві батьки настільки багато працювали, що менше приділяли нам уваги, ніж сучасні батьки намагаються це зробити.

Тому не все втрачено. Треба одразу, як все у нас налагодиться і закінчиться війна в країні, спокійно ставитися і розпочинати з того моменту виховання дітей, на якому ви знаходитеся. 

Фото: kristina_reshetnik / Instagram

Новий канал зняв чуттєвий соціальний ролик до Дня батька за участі Тараса Тополі, Вадима Карп’яка, Олександра Педана, Григорія Решетніка, Єгора Крутоголова, Михайла Шаманова. Дивись, як діти влаштували сюрприз зірковим татусям.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!