Ви боретесь і за нашу свободу! Послиня Німеччини в Україні про поставки зброї, енергетичну кризу та українців закордоном

Анка Фельдгузен очолює німецьке посольство в Україні вже понад три роки. Послиня досконало вивчила українську мову, тож зрозуміти, чим і як живуть українці в умовах розпочатої Росією війни, вона може буквально.

Однак найкраще розуміння дає власний досвід: з травня, відколи Посольство відновило роботу в Україні, дипломати чимало часу провели у бомбосховищах.

Про щоденні небезпеки війни, сприйняття українців у Німеччині, та плани країни позбутися енергозалежності, Посол розповіла ведучим проекту KYIV NOT KIEV Тетяні Гайдук та Поліні Іванишин.

Про енергетичну кризу в Німеччині та кого в ній звинувачувати

У Німеччині, як і в Україні, настала справжня зима зі снігом і морозами. Чим ця зима відрізнятиметься від попередніх для німців?

— Німцям доведеться платити набагато більше. Я нещодавно отримала новини від свого постачальника електроенергії: вони будуть піднімати ціни вдвічі. Тому я встановила сонячні панелі на даху свого будинку, і вони почнуть працювати 6 грудня.

Вони працюють навіть за невеликої кількості сонячного освітлення. Узагалі мені вдалося зробити це саме вчасно, тому що я не одна така. У Німеччині дуже багато людей починають встановлювати сонячні панелі. Зміна клімату принесла нам єдину перевагу: Німеччина стала більш сонячною. (сміється)

Однак багато людей постраждають від дуже високих цін на електроенергію. Не всі, однак. Дехто має довгострокові контракти, умови яких не можуть бути змінені.

До того ж деякі постачальники встигли закупити велику кількість енергії. Утім, ситуація все-таки стане викликом для Німеччини цієї зими.

Як німці та ви особисто сприймаєте той факт, що доведеться витрачати більше на опалення?

— Наші ЗМІ дуже багато зосереджувалися на таких темах, як залежність від російського газу, Північний потік-2 тощо. Тому німці були досить добре проінформовані, чому Німеччина зіштовхується з енергетичною проблемою.

Однією з її причин справді стала залежність від одного єдиного постачальника газу, яким була Росія: імпорт російського газу складав близько 50%. Ми різко скоротили цю залежність. Нам довелося це зробити, але ми також цього хотіли.

Я думаю, що хоча німці й бачать війну та шкодують про долю українців, але вони вважають, що теж страждають. Однак коли німець має бажання, то в нього завжди є доступ до якісної інформації.

Наш уряд досить відкритий і прямо заявляє, що покладатися виключно на одного експортера газу було помилкою. Я вважаю, що існує загроза проникнення російських наративів у свідомість людей, проте з іншого боку, ми маємо дієву противагу у вигляді добре проінформованих ЗМІ.

Читати на тему

За крок до Третьої світової! Берлінська стіна, уроки німецької історії та її вплив на ситуацію в Україні

Розмова з українкою Олександрою Гільдебрандт, яка є директоркою музею Берлінського муру. Про історію та паралелі з сьогоденням.

Кого німці звинувачують в тому, що їх позбавили звичного комфорту? Не Україну? Справа в тому, що існує наратив про те, що все це трапилося через війну в Україні, а не через війну, яку розпочала Росія, – тобто вся провина залишається на Україні.

— Дозвольте мені сказати одну річ, яку мені хотілося сказати від самого початку. Усе залежить від слів. Навіть висококласні німецькі ЗМІ на початку вторгнення писали про “війну в Україні”, але вони змінилися.

Інколи вони писали про “війну Путіна”, що теж не є правдою. Тепер вони вживають вираз “російська агресія проти України”, і це дуже допомагає.

Я переконувала численних німецьких журналістів тут і в Німеччині, щоб вони завжди пам’ятали, що слова мають значення.

Важливим є і те, чому вони мають значення. Однією з речей, яку я пояснювала українцям ще перед вторгненням, було те, що коли німці думають про Другу світову та Холодну війну, то вони ніколи не говорять про солдатів Червоної армії і не кажуть, що воювали з радянськими солдатами або червоноармійцями.

Німці завжди називали їх саме російськими солдатами, і це залишалося у свідомості людей протягом десятиліть. І через це провина німецького народу за розв’язування Другої світової війни та за мільйони її жертв фокусувалася переважно на Росії, а не на Україні й Білорусі, у яких було набагато більше жертв серед цивільного населення.

Таке уявлення змінилося протягом останніх 2-3 років, особливо завдячуючи вашому посольству в Берліні, яке завжди наголошувало на тому, скільки українців тоді загинуло.

Ви зазначили те, що Німеччина була залежною від російських енергоносіїв. Як так сталося?

— Це був дешевий і надійний варіант протягом десятиліть. Так, це дурний аргумент, але це правда. Навіть протягом Холодної війни Росія була ідеальним та надійним постачальником газу.

Цього року ми побачили відверті маніпуляції та навіть шантаж на адресу європейських партнерів з боку Росії щодо поставок та цін на газ. Але до цього моменту все було добре і Росія вважалася надійним партнером, чи не так?

— Вона і була таким до 24 лютого, але все докорінно змінилося. Наша залежність від російського газу впала. Робота Північного потоку-1 і Північного потоку-2 була припинена внаслідок російського тиску на нас. Я вважаю, що Німеччина впоралася з цим добре.

У нас немає відключень електроенергії, наші люди знаходяться в теплі. Ми побудували два LNG-термінали за рекордно короткий час. Якби не російська війна проти України, ми б ніколи не перейшли на інші джерела постачання енергії так швидко.

Хоча, звісно, завжди можна сперечатися щодо того, хто є новим постачальником і звідки ми беремо газ зараз. Завжди можна знайти причини не купувати газ у тієї чи іншої країни.

Утім, моя думка полягає в тому, що ми маємо урізноманітнювати джерела постачання до такої кількості, щоб нам завжди їх вистачало. А ще німцям вдалося заощадити близько 20% від тієї кількості енергії, яка використовується зазвичай.

Фото: Getty Images

Такий перехід є короткостроковим рішенням чи частиною великого плану щодо повної відмови від російських енергоносіїв?

— Це і є наш великий план. Уся Європа прагне позбутися цієї залежності, і ми вже на шляху до цього. Але цей процес має йти пліч-о-пліч з іншою річчю, яку ми дуже довго планували і яка насправді станеться швидше, – це перехід на відновлювані джерела енергії.

Ми не хочемо платити за цими високими цінами на газ, ми хочемо мати надійне вигідне джерело енергії.

Ще перед війною ми вели перемовини з українцями стосовно спільних проєктів щодо зеленого водню, і це те, над чим ми точно продовжимо працювати.

За яких обставин Німеччина могла би розглянути повернення до Північного потоку-2?

Ні за яких.

У своєму зверненні до нації президент Штайнмаєр закликав переглянути відносини з Росією. В Україні цю промову називають історичною. Як її сприйняли німці?

— Наш президент не має реальних повноважень, що означає, що він є моральним авторитетом. Я вважаю, що дуже важливо, що він став першим німецьким політиком, який відкрито заявив, що не мав рації та помилявся у своєму сприйнятті Росії.

Проте конкретну політику держави ведуть саме уряд і канцлер, а тому існує дуже мало історичних промов наших президентів. Особисто для мене промова Штайнмаєра є дуже важливою.

Більшість українців знають Штайнмаєра за так званою “формулою Штайнмаєра” – пропозицією примирення Росії та України.

— Це містить набагато більше нюансів, повірте. (усміхається)

Погоджуюся. Тим не менш, зараз, посеред повномасштабної війни, яку розпочала Росія, чути багато закликів до миру: люди гинуть, економіки країн страждають від санкцій, тому війна має бути зупинена будь-якою ціною – на жаль, яку перш за все повинна сплатити Україна. Чи принесе такий мир будь-якою ціною старі добрі мирні часи в Європу?

— Я вважаю, і уряд моєї країни включно з канцлером та міністром закордонних справ чітко заявили, що за умов, коли Росія бомбить цивільну інфраструктуру, будь-які перемовини не мають сенсу. І саме Україні вирішувати, коли настане час для переговорів.

Про українців у Німеччині

Німеччина прихистила сотні тисяч українських біженців, які були вимушені покинути країну, і ми дуже вдячні за це. Чи була у вас можливість поспілкуватися з вимушеними переселенцями з України в Німеччині?

— Звісно, в Німеччині зараз дуже багато українців, і оскільки я знаю вашу мову, то чую і чула її влітку. Навіть у мого сина дівчина — наполовину українка з дуже багатьма зв’язками серед українців.

У мене є дуже давня подруга-українка, яка живе із сім’єю у Франкфурті, і вони зробили дуже багато. Багато з моїх друзів дозволили жити українцям у себе, тому звичайно, я мала таку змогу.

Думаю, що в лютому-березні прагнення німців приймати українців, допомагати їм знаходити помешкання, потроху допомагати дітям знаходити школи і таке подібне, було неймовірним.

І я мушу відзначити, що дуже пишаюся своєю країною.

Яка з їхніх особистих історій вразила вас найбільше?

— Одна жінка приїхала до Берліну, щоб спробувати допомагати українським біженцям, працюючи на центральному вокзалі. Але поступово вона стала таким собі обличчям українок, які приїжджають в Німеччину: висококваліфікованих, активних.

І відверто кажучи, більшість із них дуже швидко знайшли собі роботу. Багатьох німців дуже вразило, як швидко українці стали частиною німецької робочої сили, як багато дітей змогли швидко інтегруватися в німецькі школи.

У Берліні навіть є дві школи, де предмети викладаються українською. Це те, чого я хотіла дуже багато років і що було складно реалізувати через фінансування, але нарешті це здійснилося.

З якими небезпеками українці зіштовхуються щоденно? Так само, як і ви, перебуваючи тут.

— Ми побачили це протягом останніх тижнів. Постійні ракетні атаки – не так у Києві до 10 жовтня, як на сході України, в Одесі, Миколаєві, Запоріжжі, Дніпрі.

Вони зазнавали набагато гірших та частіших ракетних атак, ніж Київ. Хоча Київ також був постійною ціллю. Виклики, з якими зіштовхуються моя команда і всі українці, є однаковими.

Ти ніколи не знаєш, куди влучить ракета. Хоча очевидною ціллю є цивільна інфраструктура, але ракети не дуже влучні. Я от, наприклад, живу дуже близько до того дитячого майданчика, куди прилетіла одна з ракет.

Фото: Getty Images

Скільки часу вам доводиться проводити в укритті?

— Я провела там дуже багато часу. У травні ми спускалися в укриття під час кожної повітряної тривоги.

Згодом у червні ситуація стала дещо кращою, і ми не йшли туди щоразу, проте після 10 жовтня ми знову дуже часто ходимо в укриття.

В чому ви вбачаєте персональну трагедію людей, яким довелося покинути країну через війну?

— Насамперед вони покинули свій дім. Місце, яке вони вважали домом, де їхні діти мали друзів і сім’ю. Покидати дім завжди дуже складно.

Хоча я, як дипломатка, ніколи не маю для цього трагічних підстав, але все одно це те саме: ти покидаєш свій дім і друзів.

Втікати від війни набагато важче, особливо для всіх цих дітей, яких я бачила наприкінці лютого, що чекали своєї черги на кордоні.

Я бачила жінок, чиї діти засинали стоячи, поки чекали на кордоні. Залишати свій дім, адаптуватися до нового місця, розлучатися з татами, знаючи, що вони залишаються боротися тут, – це найскладніша річ.

Про контроль над озброєннями та підтримку Берліну

Чи чули ви наратив, що Україна продає отриману від Заходу зброю на чорному ринку?

— Я чула його загалом, але ніколи в Німеччині чи в Берліні. Я вважаю, що це може бути дуже узагальненою думкою про те, що відбувається у всьому світі, коли уряди отримують щось. Але в Берліні я такого не чула.

Чи існують якісь докази, що таке може відбуватися насправді?

— Якщо вони і є, то я про них не знаю. Українська сторона постійно нас інформує і, зокрема, останнім часом висловлює захоплення тим, як, на щастя, відмінно працює зброя, яку ми постачаємо.

Настільки мені відомо, Україна зараз розробляє електронну систему інвентаризації, яка відповідає стандартам НАТО, щоб переконатися, що керівництво країни знає, де перебуває не лише обладнання та екіпірування від партнерів, а й загалом.

ІТ – це чудовий інструмент для такого контролю, а Україна дуже добре на ньому знається, тому навіть не сумніваюся, що це легко вирішить проблему.

Чому важливо продовжувати постачати Україні зброю?

— Україна бореться за європейські цінності. Україна бореться і за нашу свободу. Це звучить не дуже по-німецьки, бо в Німеччині таке кажуть не дуже часто, однак я в цьому переконана.

Ми повинні надавати Україні всю необхідну підтримку, а Україна зараз потребує зброї, щоб боротися з російською армією.

Фото: Getty Images

Які хороші новини з Німеччини, пов’язані з Україною, ви хотіли б озвучити для нашої аудиторії?

— Німеччина була, є і буде найнадійнішим партнером України. Деякі журналісти сміялися з цих моїх слів кілька місяців тому, і ми всі добре знаємо чому, але я думаю, що це правда, і щиро вірю в це. Ми були вашим найнадійнішим і найсильнішим партнером з 2014 року.

Я була впевнена, що коли Німеччина справді змінить свою політику, – а для великої країни займає трохи більше часу, ніж для інших, – то ми знову станемо вашим найнадійнішим партнером, який допомагає у всіх сферах.

Це можливо навіть завдяки подальшому розвитку тих речей, які ми робили ще від 2014.

Ми зараз дуже часто отримуємо запити на допомогу травмованим людям, серед яких ВПО і солдати, а в нас уже є дуже якісні програми для реабілітації ментального здоров’я, які ми можемо просто продовжувати здійснювати.

Ми буквально нещодавно розпочали будувати помешкання для ВПО у Новоайдарі. Тобто ми взяли кошти і спрямували їх на побудову цього житла на заході. Тому розвиток існуючих напрямків підтримки України дуже допомагає.

Крім того, ми також постачаємо зброю та виділили значну суму в плані макрофінансової допомоги. Перший мільярд, який ми виділили в червні, був одним із перший випадків, коли ми просто спрямували гроші в український бюджет.

Я вважаю, що те, про що думала тоді, починає збуватися просто зараз. І зі свого боку я роблю все можливе, щоб продовжувати зміцнювати ці відносини та забезпечувати повну підтримку Німеччини у всьому, чого потребує Україна.

Нагадаємо, раніше ми разом з KYIV NOT KIEV публікували інтерв’ю з послом Швеції Тобіасом Тибергомю.