З кухні — до війська: історія шеф-кухаря з Дніпра, який покинув усе та пішов на війну

Це історія 40-річного Юрія Грицая. Дніпрянин 12 років тому опанував за кордоном кулінарний фах та працював шеф-кухарем у відомих ресторанах світу. Ба більше — готував для українських президентів, закордонних парламентарів та навіть королів.

А коли Росія пішла повномасштабною війною на Україну — миттю повернувся додому і пішов до військкомату. Юрій взяв із собою ще двох кухарів.

Товариші потрапили до лав Нацгвардії та разом боронили Рубіжне на Луганщині. Там боєць був тричі контужений. Тож нині одужує і, як лікарі не дадуть згоди повернутися на передову, хоче реалізувати нову мрію — виграти у новому сезоні українського кулінарного шоу МайстерШеф на телеканалі СТБ.

24 лютого я прокинувся о шостій ранку від дзвінка дружини. Я був в Бордо у Франції. Я приїхав там на стажування в один з мішленівських ресторанів. Жінка плаче. Каже: “Війна почалась!” Я не зрозумів, поки не заліз в інтернет, і 25 лютого я вже був у Дніпрі.

Так розпочалася історія Юрія Грицая — уже військовослужбовця Національної гвардії України. Юрій родом із Полтавщини. Раніше жив у Києві — продавав машини та мотоцикли. Закінчив Київський політехнічний університет за напрямком Інженер атомних станцій, але ані дня не працював за фахом.

У 2000-х роках відслужив строкову службу, а опісля потрапив до елітного загону НАТО — пішов служити за контрактом до Французького іноземного легіону.

Наш напрямок був Латинська Америка, захід Африки — майже всі західні країни, де йдуть багаторічні конфлікти. Вони там по 30-40 років. Ми були миротворцями.

Юрій згадує — саме тамтешня п’ятирічна підготовка, стільки тривав контракт, зробила з нього фактично універсального солдата. Там він освоїв навіть азбуку Морзе — латиницею і кирилицею.

Те, що вона (підготовка, — прим. авт.) мені допомогла — то м’яко сказано. Тому що це все-таки НАТО. Там підготовка як моральна, так і психологічна та фізична дуже крута. З тебе роблять універсального солдата. Який і сапер, і мінер, і лижник, і скелелаз.

Вільний від служби час Юрій присвячував своєму хобі — кулінарії. Відвідував різноманітні курси та майстер-класи. Найбільше, згадує, подобалося готувати м’ясо та морепродукти.

Тож, як завершився контракт, так і лишився у Франції та почав кухарювати. Перерву зробив лише раз — коли в Україні розпочався Майдан.

У 2014 році я був на Майдані. З Майдану я 1 березня теж добровільно пішов на фронт, але до півроку десь прослужив і мене демобілізували. Не було, мабуть, потреби в мені.

Юрій каже — для кого тільки не готував. Працював у країнах Балтії, об’їздив Скандинавію та всю Європу. Загалом 49 країн. Годував і українських парламентарів та президентів.

Для третього Президента Віктора Ющенка, згадує Юрій, якось сильніше досмажував стейк, а п’ятого Президента Петра Порошенка годував чорною тріскою.

Куштували страви Юрія і представники Кабміну. Також латвійський сейм та королева Швеції. А перед повернення в Україну шеф-кухар разом із командою працював у Саудівській Аравії — для тамтешньої королівської родини.

— Король і його родина. Молодий принц-наступник, який стане королем. Нам привозили в Саудію живих королівських крабів. +55 на вулиці й краби стояли у спеціальних ємностях. Такі десь — до трьох кілограмів. І вагю, кобе — це одні з найдорожчих стейків у світі. До трьох тисяч доларів один стейк. На грилі так смажили — це все в пустелі.

Втім, таке яскраве життя шеф-кухаря, каже Юрій, без вагань проміняв на допомогу рідній країні. До військкомату пішов одразу, як повернувся, і вже у березні потрапив до лав Нацгвардії — теж “Шефом”.

— Шеф. Так якось воно пішло з перших днів. Плюс я забрав із собою своїх двох кухарів — одного су-шефа і кухаря, які зі мною були й в Балтійських країнах, і в Саудівській Аравії.

“Шеф, ми з тобою йдем!” Я кажу: “Ну, куди ви йдете, куди? Ви взагалі автомат у житті не тримали?” — “Ні, ми підемо з тобою!”

Юрій згадує — у намаганні допомогти своїй країні його підтримали навіть зіркові клієнти, які вже стали друзями. Серед них і латиська співачка та акторка Лайма Вайкуле.

— Я три роки жив у Юрмалі й у неї дуже часто робив бенкети. Десять тисяч євро за ніч друзі з Юрмали мені зібрали. Я Лаурісу передзвонюю, кажу: “Дякую!”. А він: “Від Лайми привіт, чекає тебе в гості, “п’ятірка” (п’ять тисяч євро, — прим. авт.) — то від неї!”

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Yurii Hrytsai Chef (@chefyuriihrytsai)

Нацгвардійці поїхали на Луганщину захищати Рубіжне. Юрій каже — стояли у приватному секторі. До російських окупантів подекуди було менше ніж 100 метрів.

Перші дні ми перебігали дорогу — то метрів 70 БТР їхав сепарський на нас. Ну воно там все близько. А отак от наш окоп — і отам от сепари. Ну 300 метрів.

Юрій отримав посаду стрільця-радіотелефоніста. Згадує, у березні-квітні наші сили із супротивником були дуже нерівні. Хоча українська армія намагалася гідно давати відсіч. І просувати лінію фронту до двох кілометрів вглиб.

Росіяни думали, що в Рубіжному стоїть десь десять тисяч людей. А нас там і двох тисяч не було. Тобто ми свою місію там виконували. Вони думали, що нас дуже багато. Від нас така “отвєтка” летіла.

Але, коли до окупантів надходило підкріплення, то давати відсіч було дуже складно. Юрій каже, навіть почав молитися.

— Таких артобстрілів, такого страху я не міг собі навіть уявити. Це дуже страшно, коли 12-13 годин ти під артобстрілами й не можеш навіть голову підняти. Навіть в туалет сходити.

Я не дуже віруюча людина, але я почав молитись. Вночі. В окопі. І прощення просити… просити дожити до ранку, до ночі.

Юрій обороняв Рубіжне якраз тоді, коли окупанти поцілили по цистерні з азотом. Каже, росіяни ще й самі ж себе потруїли.

— Ми як у кільці були. Що ми їли? Та нічого ми не їли. Там сухпайок один на чотирьох. Був у нас такий маленький колодязь, то пили з нього воду, поки не вибухнув азот. Там хлопці самі себе потруїли. Бо ця хмара азоту пішла і на окупантів, і на нас. І останні пару діб ми навіть без води були.

Читати на тему

Про оточення Маріуполя, битви за місто, вихід з Азовсталі та повернення з полону — історія танкіста з полку Азов

Український військовий розповів про те, що відбувалося у Маріуполі, та російський полон.

І ще спокою нашим бійцям не давав російський танк. А в один із наступних днів нацгвардійця поранило і контузило.

Отак виїде на позицію, і поки 26 снарядів не вистрілить — не поїде.

— У мене була сильна контузія. Тому що о восьмій ранку я з позицій біг, а мене кинуло десь метрів на 20 точно, що я проламав отак — в гаражі яма була в воротах. Мене відключило.

То було 12 квітня. Юрій ще продовжував воювати. Та 16 квітня від третьої контузії уже не зміг самотужки вилізти з окопу. Рятував його су-шеф Віталій.

Якби він мене не витягнув тоді з окопу, там же фосфор почав летіти, я б зараз отут не розмовляв.

— Я йому казав, що вже не можу бігти. Він мене тут за руку взяв і побігли. Ми вибігали там з окопу, з позиції в якийсь дальній погріб, ближче до точки евакуації. І я пам’ятаю біле небо — фосфор вже почав летіти.

Далі Юрій втратив свідомість. Прийшов до тями уже у Лисичанську — поруч був побратим Павло із роздробленою п’ятою. А над головою схилилися іноземні парамедики.

І говорить: “Give me your left hand” (“Дай мені свою ліву руку”), — а я не зрозумів. Витягую — а в мене Ф-ка (граната, — прим. авт.) без чеки. Він такий повертається і каже: “Fucking crazy Ukrainian military!”

— А ми домовилися з хлопцями, що всі носили Ф-ку і головне — це не в полон. Якщо тебе вже все, то ти просто висмикуєш. Просто полон за Женевською конвенцією, гуманність — це не про росіян. Краще так померти та ще пару окупантів із собою забрати.

Юрію вже в Дніпрі зробили кілька операцій — витягли осколки із шиї. Зараз він завершує лікування. Каже, після трьох контузій зрозумів, що наполовину забув англійську мову, якою вільно розмовляв.

Медики кажуть, на відновлення знань потрібно ще зо півроку терапії. А ще Юрій очікує на висновок військово-лікарської комісії. Каже, як медики не дозволять повернутися до війська — буде знову готувати. Ба більше, уже втретє заповнив анкету на участь у кулінарному шоу МайстерШеф на телеканалі СТБ. І як пройде відбір — має намір перемогти.

Я як у лікарні зараз був, пройшов кастинг. Ну от у мене мрія така — брати вище, стати переможцем і 90 відсотків грошей віддати на свою роту, на хлопців. Майже дев’ять місяців я вже не готую. Скучив за цим.

Своїм же побратимам Юрій пообіцяв — перемогу України над Росією обов’язково святкуватимуть разом із найсмачнішим м’ясом за фірмовим рецептом від Шефа.

Фото: Ярослав Шейко та особистий архів Юрія Грицая

Замість кухонного ножа взяв до рук зброю і Євген, який тепер знаходиться на фронті. Читай історію шеф-кухаря, який став командиром стрілецького взводу.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!