Олег Козленко — науковий керівник членів Малої академії наук України та асистент кафедри загальної фізики в КПІ ім. Ігоря Сікорського. Попри повномасштабну війну, у 2022 році його учні ставали найкращими на міжнародних наукових конкурсах. Діти перемагали з проектами інноваційних зарядних станцій, сонячних батарей і дронів-міношукачів.
А один із вихованців пана Олега — Ігор Клименко — став найкращим студентом світу за версією Global Student Prize. Про мотивацію дітей ставати найкращими в науці та майбутнє українських досліджень у нинішніх умовах Олег Козленко розповів у ексклюзивному інтерв’ю для Вікна-новини.
Я навіть не уявляю, як ви зафіксуєте імена всіх дітей і їхні перемоги, бо їх просто величезна кількість (усміхається). Деякі діти перемагали одразу в кількох конкурсах. До прикладу, мій вихованець Ігор Клименко не лише став найкращим студентом світу з розробкою дрона-міношукача — він перемагав на міжнародному конкурсі в Тунісі I-FEST (щорічних змаганнях з інженерії, науки та технологій, які збирають молодих дослідників і розробників зі всього світу — ред.). Разом з Ігорем золото звідти привіз Павло Шехет за винахід новітнього захисту для бронетехніки, а Андрій Маврін — за екологічний проект переробки використаних шин кріовібруючим методом. Останній хлопець здобув перемогу ще й на міжнародному змаганні винаходів та інновацій у Канаді iCAN (на конкурсі діти презентують свої ідеї й отримують відгуки від світових науковців і підприємців — ред.).
Своєю чергою на міжнародній виставці винаходів у Хорватії іNOVA (одному з найдавніших наукових івентів Європи — проходить з 1971 року — ред.) школяр Михайло Муцький заробив золоту медаль за проект удосконалення технології отримання пористого алюмінію.
Діти займаються різними дослідженнями та підкорюють різні країни світу. Ось тогоріч моя вихованиця Єлизавета Столярчук представила найкращий винахід на виставці Global Industrie у Франції. Це був вітряний генератор на основі сегнерового колеса, тобто це сфера альтернативних джерел енергії.
Пишаюся також перемогою на виставці інновацій E-NNOVATE у Польщі МАНівця Володимира Карана, який винайшов інфравізійний камуфляж. Це винаходи абсолютно не дитячого рівня!
Найперше зазначу, що діти під час війни дуже мотивовані ідеєю не здаватися та далі працювати над своїми розробками. У мене є одна підопічна з Малої академії наук — Софія Кравченко — у неї в березні на фронті загинув батько. Я боявся навіть якось їй пропонувати продовжувати дослідження, а вона сама до мене прийшла та захотіла рухатися далі. Вона розробляє енергоощадний проект, який допоможе військовим на передовій мати краще освітлення у бліндажах.
Загалом діти почали фокусуватися на розробках, які допоможуть у часи повномасштабної війни. Я ніяк їх до цього не схиляю — вони самі генерують такі ідеї та розуміють у своєму юному віці, чого потребує країна. Приміром, мій підопічний МАНівець Платон Большаков розробив пошуково-рятувальну роботизовану систему, яка зможе стати у пригоді нашим рятувальникам під час розбирання завалів зруйнованої інфраструктури. Зокрема, система з дроном аналізуватиме об’єкт, масштаб пошкоджень і шукатиме людей під конструкціями.
Діти зараз дуже цікавляться розробками інверторів безперебійного електроживлення, системами безпровідних зарядних станцій, дослідженнями метало-полімерних матеріалів для виготовлення ефективної броні для військових. Мої учні вже зараз роблять речі, які можуть показати дорослим у спеціалізованих галузях, як вирішувати ту чи іншу проблему. Варто згадати той самий дрон-міношукач, який ми розробили з Ігорем Клименком. Це нова сходинка в питанні розмінування, розробка неймовірно актуальна, і вона вже зацікавила військових. Тобто ми — свідки нового покоління ідей для потреб тут і зараз.
Не скажу, що це було легко. Всі діти з різних міст, зокрема й нині прифронтових. У когось у Києві чи Харкові знищили школи, лабораторії. Але я з перших днів війни з усіма був на зв’язку онлайн — тоді було навіть легше, бо ще була стабільна електроенергія вдома та в лабораторії.
Я точно можу сказати, що захоплююся відданістю дітей! Я особисто маю принцип усе доводити до кінця. І деякі вихованці приїздили з інших міст після онлайн-уроків в укриттях і зі мною в лабораторії проводили експерименти та випробування винаходів. Нам часто заважали повітряні тривоги, а на початку ще й часткова окупація Київщини. Деякі діти виїжджали за кордон, але все одно не покинули розробок. Андрій Маврін приїжджав до мене з Німеччини сам на тиждень, аби ми закінчили лабораторні дослідження — тільки уявіть!
Тому скажу так: було важко і є важко зараз, але ми наполегливо рухаємося вперед і досягаємо того, чого хочемо.
У Києві та великих містах, на щастя, є клуби з робототехніки, авіамоделювання, програмування. У столиці дуже раджу тим, хто зацікавлені, дитячу школу мікроелектроніки Lampa Kids — її створили при Київській Малій академії наук.
До слова, зараз прийшов час (і це пов’язано не лише з війною), коли такі інституції, як Мала академія наук, стають оновленими, осучасненими центрами розвитку, поштовхом для дітей.
Я дуже відверто кажу: зараз МАН — це хаб зі своїми регіональними представництвами, де дитина може побачити свої можливості та перспективи.
А вже тоді з педагогами та науковими керівниками ці діти можуть розробляти свої проекти та пропонувати їх світові як члени МАН.
Пригадаймо історію нашого славетного футболіста Андрія Шевченка. Свого часу він потрапив у міланський клуб, але чи прийшов він туди з вулиці? Вочевидь ні. Початком його кар’єри, як не крути, була ота спортивна школа на Оболоні в Києві, де він проявив себе вперше.
З Малою академією наук схожа, але більш масштабна історія: там дитина може працювати з розробками предметно з фокусом на поетапне просування вперед із науковим керівником чи керівницею. Ви ж не думаєте, що Ігор Клименко одразу потрапив на рівень Global Student Prize? Ми з ним три роки до цього йшли сходинками конкурсів МАН: спершу міські, потім всеукраїнські, а тоді подалися на міжнародні.
Та навіть якщо говорити про саму реалізацію проектів, де брати гроші на це?
Дрони, обладнання, матеріали — усе це мені як науковому керівнику дітей давала МАН як державна структура. Поки це єдиний реальний варіант, який я знаю, особливо в умовах війни.
Це треба робити змалку насправді. У дошкільному віці розвивати базову моторику за допомогою конструкторів. Не повірите, але я сам починав із залізного німецького конструктора, який дивом у радянські часи мені дістали батьки.
Потім, у молодшому шкільному віці, раджу гуртки: знайомитися, досліджувати різні сфери, цікавитися та шукати своє.
Далі, десь із сьомого – восьмого класу, приходити до таких, як я, у МАН, розробляти проекти вже з певним багажем знань і баченням, що подобається. Ми будемо пробувати реалізовувати ідеї, подавати на конкурси та перемагати, доки не станемо найкращими серед найкращих.
І найголовніше: дитині має подобатися, а завдання дорослих — показати, що ідеї дитини ціннісні та потрібні. Це часто мотивує.
До того ж перемоги дуже надихають дітей: вони розуміють, що можуть щось, і не бояться далі відкриватися.
Навіть якщо дитина 30 років потому не стане винахідником(-цею) ліків проти раку, вона отримає навички відповідальності, планування та головне — віру в себе. У юному віці так важливо дати дитині незабутні враження, позитивні емоції. Я бачу це на обличчях дітей, які в моїй лабораторії тестують прилад, який винайшли, і він працює.
Я спостерігаю це у вихованців, які перемагають на міжнародних конкурсах. Вони передусім вірять у себе і дивляться на світ усвідомлено, знаючи, чого хочуть або що їм до душі.
Щодо порівняння минулого та сьогодення, то тут космічна різниця! Обладнання, яке було в мене десять років тому, і те, яке зараз, — це небо і земля. Нині багато речей для експериментів доступні за ціною. І зараз наука однозначно молодшає. Юне покоління розвивається швидше, ніж попередні, бо є інтернет. Якщо є бажання чимось займатись і щось досліджувати, то ресурсів для цього значно більше, ніж раніше.
Ви, мабуть, не повірите, але є такий парадокс: науковий співробітник зі стажем, який працює на кафедрі, може знати якусь тему гірше, ніж його студенти.
Старші науковці вчили вже застарілі нині мови програмування, приміром, а сучасні діти засвоюють одразу все найновіше та найкраще.
А що буде ще за десять років? Наукові дослідження відбуватимуться ще оперативніше. Зараз потрібні характеристики, уточнення та схеми набагато доступніші. І епоха “одинаків” у науці завершиться точно. Вся наука зараз — це командна гра. Кожен і кожна своїм проектом додає “пазл” у глобальні винаходи людства.
Дослідники перестануть створювати проекти, які конкуруватимуть з іншими, — вони будуть створювати складові для нових розробок у співпраці з колегами. Такі часи, як зараз, показали, що єдність продуктивніша (усміхається).
Хочеш дізнатися більше про винаходи українців? Читай, як винахідники з Рівненщини створили потужний акумулятор для ЗСУ.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!