Швидше повернутися до побратимів і виборювати перемогу! Мрії та історія 20-річного військового, який чекає на протез

Данилу Литвиненку нещодавно виповнилося 20 років. Хлопець з Донеччини. Після школи відразу пішов до армії. За півроку строкової служби, після повноліття, він вирішив підписати контракт зі Збройними силами України. Війна не стала на заваді. Хлопець каже, військова справа йому по душі, а служба — його покликання.

Про отримане поранення

З початку повномасштабного вторгнення Росії Данило воював на Харківщині. Деталей хлопець не розповідає. На початку жовтня під час виконання бойового завдання він випадково наступив на протипіхотну міну “Лепесток”.

— Відчув одразу, як гаряче стало в нозі, тиск, а згодом — біль. Я одразу зрозумів, що сталося.

Пощастило, що поруч були побратими, які не постраждали. Вони відразу наклали турнікет. 

У тій місцевості було чимало мін, які залишив противник, а у ґрунті не можливо було їх розгледіти, — пояснює Данило.

Хлопця евакуювали до найближчої лікарні, де терміново прооперували. Ногу довелося ампутувати.

— Ногу відразу відірвало. П’ята фактично трималась на волосині. Я одразу розумів, що, ймовірно, залишуся без ноги. Якщо чесно, сподівався, що якось вдасться її пришити — надія вмирає останньою, але тут було без варіантів, — згадує хлопець.

Щойно отримав травму, Данило вирішив найперше повідомити рідним про те, що сталося. Але змоги у пораненого тоді не було. Коли опинився в лікарні й відходив від наркозу, хлопець додзвонився до матері та усе розповів їй. Про той дзвінок він сам нічого не пам’ятає.

— Це була кумедна ситуація. Зазвичай від наркозу відходять близько п’яти годин, а я вже за дві прийшов до тями. Я цього не пам’ятаю, але я попросив в санітара телефон.

Не знаю, як згадав номер, подзвонив мамі та бабусі й розказав, що мене травмувало. 

Оскільки голос в мене був п’яний після наркозу, вони одразу мені не повірили. Вже згодом, коли я повністю оговтався, вирішив сказати їм про травму. Коли подзвонив, виявилось, що вони вже усе знають і я сам їм розповів. Було весело, — розповідає військовий.

Читати на тему

Тепер зможе продовжувати рятувати життя! Як бойовий медик вчиться користуватися біонічним протезом

Розповідаємо історію ортопеда-травматолога, який втратив кінцівку, але вчиться жити з “новою рукою”.

Про протезування та реабілітацію

Рідні, побратими та друзі підтримали Данила. Після кількох місяців лікування хлопець вирішив приїхати на протезування до Національного реабілітаційного центру Незламні у Львові. Про нього дізнався через інтернет, чув позитивні відгуки від військових.

— Я приїхав на консультацію. Мені сказали, що задовга кукса, потрібно робити операцію — реампутацію. Чесно, я не очікував такого. Дуже морально підкосило. Але усе, що відбувається, — на краще, — наголошує солдат.

Данила прооперували, ногу відрізали під майбутній протез та застосували спеціальні технології, які допомагають в майбутньому уникнути фантомних болів в ампутованій кінцівці. 

Тепер хлопець відновлюється після операції. Каже, рана швидко загоюється, тому є надія, що вже за кілька тижнів він отримає свій протез. Зараз хлопець активно проходить реабілітацію як фізичну, так і психологічну.

— Хочу отримати найкращий сучасний багатофункціональний протез. Щоб я міг бігати з ним, стрибати й робити все, що і зі своєю ногою.

А далі я хочу повернутися до своїх побратимів на передову і допомагати виборювати нашу перемогу, — каже Данило.

Усе лікування у Данила безплатне. Завдяки підтримці рідних, побратимів та фахівців центру, хлопець почувається добре та налаштований на якнайшвидше відновлення. Після одужання він прагне повернутись на фронт та продовжувати втілювати свою головну мрію — вигнати всіх окупантів з нашої землі та перемогти.

Раніше ми розповідали історію морпіха Зевса, який втратив кінцівку, але хоче продовжувати боротися.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!