Перед очима було все залите кров’ю — історії відважних миколаївських медиків про роботу під обстрілами

З початком повномасштабної війни кожен третій працівник обласної дитячої лікарні Миколаєва полишив місто, рятуючи своє життя та близьких.

Але є й ті, хто не міг покинути рідне місто та роботу. Читай історії хоробрих медиків з Миколаєва в нашому матеріалі.

Разом з благодійним фондом Твоя опора Вікна продовжують ділитись історіями лікарів, які попри загрозу життю залишились працювати на своєму фронті.

Відділення травматології та нейрохірургії

Дитячий травматолог Костянтин Войтюк, як і багато його колег, до квітня тижнями жив у лікарні.

Оскільки моя спеціальність ще й хірургічна, часто доводилось лишатись, щоб цілодобово надавати допомогу всім, хто її потребує, — ділиться лікар.

За його словами, хворих перевели в підвал, де колись був конференц-зал. Спочатку вони лежали на підлозі, на матрацах.

З часом там встановили ліжка, обладнали медичний сестринський пост. Операційну перевели в коридор операційного блоку, де надалі рятували життя людей.

Відділення дитячої хірургії

Відділення дитячої хірургії в Миколаївській лікарні — єдине, у якому надають кваліфіковану хірургічну допомогу дітям з усієї області.

Завідувач відділення — лікар-хірург Олександр Пилипчук — перші три місяці війни прожив у лікарні.

— Це все-таки наша країна. Ми нікуди не збиралися виїжджати. Зібрали дітей, взяли собаку й усією сім’єю поїхали на роботу, щоб бути разом.

У мене 24 лютого якраз був плановий операційний день. Частково операції скасували, а термінові провели, — згадує він.

Олександр розумів, що й нинішні пацієнти нікуди не зникнуть, і надалі може додатися роботи, адже він — хірург. Так і сталося. Миколаїв інтенсивно обстрілювали щодня протягом дев’яти місяців. Але найгарячіший період був на початку квітня, коли лікарня зазнала масованої ворожої атаки.

Велика кількість постраждалих і поранених, померлі! Це дуже тяжко, іноді навіть не передати словами, коли в тебе перед очима все залите кров’ю, — зізнається Пилипчук.

Відділення інтенсивної терапії новонароджених

Під керівництвом лікарки-анестезіолога Наталії Палагнюк за час повномасштабної війни у відділенні врятували 97 малюків. Ранок 24 лютого жінка зустріла в лікарні під час добового чергування.

— Про те, що лишатимуся в Миколаєві, особливих роздумів не було. Я відчувала особисту відповідальність за безпеку наших дітей, адже вони потребували інтенсивної терапії, респіраторної підтримки та тепла, — каже лікарка.

Перші дні війни стали найважчими. Не було часу навіть на сон. Доводилося працювати в сховищі, де перебували малюки.

Але психологічно — що далі, то ми стійкіші. Буду стояти стільки, скільки треба. Попри втому, — запевняє Наталія.

Відділення анестезіології та інтенсивної терапії

За час війни тут надали допомогу 112 діткам, 43 з яких були поранені. Завідувач відділення Андрій Грасюков з перших днів фактично живе в лікарні, лише періодично виходячи додому.

— Ми всі вчилися, щоб надавати допомогу в будь-яких умовах. Є війна чи немає, ми повинні допомагати людям, у нашому випадку — дітям. Тому навіть думки не було, щоб кудись їхати, — зазначає він.

4 квітня, саме на день народження Андрія, лікарню обстріляли. Цей день, говорить, памʼятатиме все життя. Але тримається, адже він лікар і відчуває власну відповідальність.

Приймально-діагностичне відділення

Ранок 24 лютого завідувачка відділення Наталя Шевчук зустріла вдома. Зрозумівши, що відбувається, почала збиратися на роботу й заспокоювати співробітників.

— У мене навіть думки такої не виникало, щоб виїхати. Чому я повинна тікати з мого міста, де лишилися сім’ї з дітьми? — обурюється жінка.

Лікарня перетворилася на бомбосховище. Наталя переживала, що доводиться надавати медичну допомогу дітям у підвалах, там же вони повинні перебувати цілодобово.

Наші діти на це не заслуговують, — каже лікарка.

Проте триматися жінці досі допомагає любов до України та своєї професії.

— Нам у роботі дуже допомагає підтримка благодійного фонду Твоя опора. Ми дуже вдячні за медикаменти, наркозну станцію, портативні апарати ультразвукової діагностики.

Нова апаратура покращила нашу мобільність, її можна пристосувати до будь-якого приміщення й надавати дитині допомогу.

А медикаменти рятували дітям життя, тому що запаси закінчилися, а нових ми не могли придбати. У нас у місті майже всі аптеки не працювали й ліків не було, — зауважує завідувачка відділення.

Наразі під опікою благодійного фонду Твоя опора перебуває понад 100 лікарень по всій Україні, зокрема й у прифронтових містах. Підтримай лікарів через фонд та допоможи їм рятувати життя українців. Твоя опора закупить усе необхідне — від обладнання до витратних матеріалів.

Читати на тему

Дістався на гелікоптері до Маріуполя, пройшов чистилище Азовсталі та вижив — вражаюча історія військового хірурга

Летіли, звісно, у повній темряві, на наднизькій висоті, і у мене було таке відчуття, що навіть верхівки дерев торкалися днища вертольота, — згадує дорогу на Азовсталь Євген.

Імуно-інфекційне відділення 

Завідувачка відділення — Олена Воронкова — прибігла в лікарню вже о п’ятій ранку 24 лютого.

— Почала отримувати повідомлення від хворих, які просили їх виписати додому, бо війна почалася. До війни в мене у відділенні лікувалося 30 діток, після того залишилися тільки важкохворі й дітки з будинку дитини, — згадує вона.

Триматися лікарці допомагають колеги, а також щасливі історії власних маленьких пацієнтів.

Дуже запам’ятався випадок, коли ми знайшли нових батьків для двох діточок з будинку дитини, які в нас лікувалися.

Зараз у нас лишилась лише одна така дитина — їй чотири роки, вона має інвалідність. Житиме з нами до кінця війни, поки не повернеться з евакуації будинок дитини, — ділиться Воронкова.

Головний лікар Олександр Пліткін та заступниця головного лікаря з лікувальної роботи, лікарка-анестезіолог Ірина Ткаченко взяли на себе відповідальність за життя та здоров’я не тільки пацієнтів лікарні, а й за кожного працівника, що залишився на своєму робочому місці, виконує свій лікарський обов’язок на медичному фронті вже десять місяців війни.

Уся команда лікарні продовжує триматися та працювати разом, щоб надавати важливу допомогу тим, хто найбільше її потребує!

Історії незламних медиків з Миколаєва не можуть залишити нікого байдужими. Читай продовження про небезпечну роботу лікарів під обстрілами.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!

Фото: Юлія Білецька