Цього тижня в український прокат виходить нова стрічка про одного з найкультовіших персонажів в кіно — Індіана Джонс і реліквія долі. В головній ролі знову Гаррісон Форд, однак вперше за всю історію франшизи у режисерському кріслі не Стівен Спілберг — цього разу у керма Джеймс Менголд (Логан, Форд проти Феррарі).
Я вже подивився стрічку і вважаю, що вона хоч і є необов’язковим продовженням франшизи, все ж має деякі цікаві ідеї.
Фільм відкривається флешбеком у 1944 рік. Омолоджений завдяки спецефектам Індіана Джонс (Гаррісон Форд) полює на славнозвісний спис Лонгина, яким заволоділи нацисти, разом зі своїм другом Безілом Шоу (Тобі Джонс). Джонс потрапляє в полон, тікає з нього та дізнається, що спис — підробка. Натомість герой Гаррісона Форда разом із другом дізнаються, що німці володіють набагато ціннішим артефактом — антикітерою, винаходом Архімеда, що дозволяє маніпулювати часом.
Після стомливої зав’язки та сутички із головним антагоністом фільму Юргеном Воллером (Мадс Міккельсен), пролог-флешбек завершується, і глядача переносять в 1969 рік.
Нацисти переможені, Сполучені Штати в ейфорії від висадки на Місяць, а на вулицях проходять антивоєнні демонстрації майже паралельно із парадом на честь астронавтів. Старий Генрі Джонс молодший в цьому часі виглядає відверто чужим — його лекції більше не цікаві молоді, а студентки не пишуть на віках “Я тебе кохаю”. Він переживає процес розлучення, а з контексту стає зрозуміло, що і втрату сина.
Фото: IMDb
Часи Індіани давно минули, аж поки на героя Форда не виходить його похресниця Гелена Шоу (Фібі Воллер-Брідж), одержима пошуками антикітери, як і її батько. Тому старому археологу доведеться згадати золоті часи і знов зняти з цвяха улюблену федору та батіг.
Після стомливої зав’язки фільм нарешті набирає обертів і стає схожим на класичні пригоди культового археолога. Саме схожим, адже дотягнутися до оригінальної трилогії у нього не було жодних шансів, а от розповісти кращу історію ніж Королівство кришталевого черепа шанс був. І Джеймс Менголд здається впорався із задачею, хоч і не без мінусів, головним з яких слід назвати розтягнутий хронометраж.
Попередні стрічки про авантюрного археолога мали хронометраж близько двох годин, а фільм Менголда вже наблизився до двох з половиною.
І це швидше ріднить його не з пригодницькими фільмами, а і з сучасними блокбастерами, де вже ніби з’явилося правило: фільми не можуть тривати дві години або менше.
Попри затягнутий хронометраж, а від цього і рваний ритм, фільм все ж не втрачає авантюрний дух повністю. Цього разу, наприклад, сюжет закручується навколо створеного Архімедом давньогрецького артефакту. Тематично це класно працює в кіновсесвіті Індіана Джонса — взагалі якось навіть дивно, що за п’ять фільмів стародавні греки вперше з’являються як предмет інтересу для головного героя та його похресниці.
Архимедівська антикітера стає не просто головним макгаффіном стрічки, за яким полюють герої та лиходії, але й тематично важливим елементом. Новий фільм про Індіану Джонса може здатися черговим голлівудським блокбастером, який лізе в теми паралельних всесвітів чи подорожей в часі. Далеко ходити не потрібно, нещодавно була прем’єра Флеша чи Людини Павука: Крізь Всесвіт. Альтернативні реальності та подорожі в часі стали настільки популярними, що вже встигли приїстися.
І на початку Реліквії долі здається, що це чергове кіно про часовий ревізіонізм, коли герої відчайдушно намагаються змінити події минулого чи поміняти реальність.
Проте серія фільмів про авантюрного археолога тематично ніколи не шукала ревізіонізму. Змінити історію неможливо, а от вивчати її, рятувати та насолоджуватись нею — ці ідеї завжди були закладені в усіх фільмах франшизи.
Недарма ж їх дія завжди відбувається десь в минулому. Тож поки Індіана вивчає таємниці культових артефактів тисячолітньої давнини й разом з цим вивчає ті епохи, ми своєю чергою дивимося на вигадані події тридцятих, сорокових чи кінця шістдесятих років. Так самі в чомусь стаємо як Індіана Джонс.
Так, ці фільми, звісно, не є підручниками з історії, але азарт, з яким герой Гаррісона Форда ганяється за різноманітними артефактами, однозначно має передаватися і глядачу. Думаю, Спілберг і Лукас прекрасно це розуміли, і Джеймс Менголд, як їх спадкоємець, також, бо свідомо робить головного часового ревізіоніста нацистом. Мотивація героя Міккельсена майже комічна, але ми живемо в такій реальності, коли вона аж ніяк не виглядає фантастичною.
Взагалі бажання часового ревізіонізму часто дуже добре говорить про суспільство — це або тотальний інфантилізм, соліпсизм та відмова від реальності, що досить характерно зараз для західного суспільства.
Або цей ревізіонізм пов’язаний із бажання повернути минулу велич, території чи відновити історичну справедливість, що звісно веде до нацизму, фашизму чи рашизму.
І саме тому головний лиходій стрічки є нацистом, а не тому, що нацисти були лиходіями в попередніх фільмах. Саме тому в фіналі картини Джеймс Менголд дає герою Міккельсена смачного ляпаса за його бажання часового ревізіонізму. Що особливо добре контрастує з Індіаною Джонсом, який, якщо і бажає щось змінити в історії, то це врятувати власного сина, бо не в останню чергу вважає саме себе винним у його смерті. Мотивація Джонса абсолютно людська і зрозуміла кожному, хто втрачав близьких.
Тож Індіана Джонс та реліквія долі, хоч і не ідеальне кіно, точно трохи затягнуте, але в ньому приховані цікаві ідеї. І подивитися його можна не лише з ностальгічних переживань.
Окрім того, це остаточне прощання Гаррісона Форда з франшизою, а також останній фільм, музику для якого написав без перебільшення культовий композитор Джон Вільямс — дев’яносторічний маестро виходить на пенсію. А ще фільм є чудовим нагадуванням, що реальна історія може бути цікавішою за будь-які альтернативні чи паралельні всесвіти.
Літо обіцяє нам багато запальних прем’єр у світі кіно. Червень вже подарував нам цікаві картини. Тож якщо ти пропустив вихід нових фільмів, пропонуємо ознайомитися з кінопрем’єрами червня 2023.
А ще у Вікон є свій Telegram та Instagram. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!