Українська культура починається з малого: із зернинки, із краплинки, із дітей та зародження їхнього світогляду. Адже кожне покоління протягом усього свого життя ретранслює те, що всотували представники тієї чи іншої епохи у своєму дитинстві.
Фундаментом української нації через 20 років є те, що існує вже зараз. Для дітей таким продуктом однозначно є мультфільми та анімації. Улюблені герої навчають добра, життєвих цінностей, дружби та багатьох речей, що знадобляться в житті.
Але чи було тобі цікаво, що відбувається за лаштунками мультфільму? Чиїм голосом говорить улюблений герой та чи справді зараз стає більше українськомовних мультиків — розбираємося в цьому разом з експертами та акторами українського дубляжу.
Українській мультиплікації цьогоріч виповнюється 95 років. Звісно, за цей час методи створення мультиків дуже змінилися: від схематичних ляльок, через пластилінові фігурки — до комп’ютерної графіки та якісної живої картинки.
Через радянську політику з тих часів залишилося зовсім мало українськомовних мультфільмів. Така ситуація зберігалася й після проголошення незалежності України у 1991 році.
А ось від 2006 року у великих містах країни почали з’являтися нові студії дубляжу, а ринок українськомовного контенту різко зріс.
Тоді, після довготривалої судової тяганини, українці таки вибороли право ходити на кіно- та мультипокази, дубльовані українською мовою.
Facebook
Одним із перших закордонних анімаційних фільмів, який був озвучений українською мовою, став мультфільм Тачки. Сталося це того ж 2006 року на студії Pteroduction Sound, а переклад виконав Олекса Негребецький, що прославився своєю адаптацією серіалу Альф для каналу ICTV.
Тоді ж улюблені герої заговорили голосами Ольги Сумської, Остапа Ступки, Юрія Коваленка, Андрія Середи, Олександра Ігнатуши та інших.
За дев’ять років російсько-української війни та року повномасштабного наступу РФ на територію України вітчизняний сегмент українськомовних мультфільмів значно зріс.
Збільшилося не лише виробництво продукції, а й з’явилися нові студії дубляжу. Наприклад, нещодавно Postmodern Postproduction і Так Треба Продакшн стали офіційними партнерами Netflix.
Серед найбільших фан-даб-студій дублювання та озвучення українською, які сьогодні працюють на нашому ринку, є Цікава ідея (ЦІ), ТО Струґачка, НеЗупиняйПродакшн, DniproFilm / HDRezka Studio.
Pexels
Українська телеведуча каналу ICTV Юлія Зорій — одна з тих, хто доєднався до створення українського дубляжу для іноземних мультфільмів. На її рахунку — робота над сімейний фільм Мій домашній крокодил, де вона озвучила яскраву місіс Прімм.
А от дубляж мультфільму був першим її досвідом озвучування. У мультфільмі У пошуках Немо її голосом заговорила рибка Дорі.
— Це було під час навчання. Мені завжди дуже імпонувала ця рибка Дорі — її завзятість та навіть провали в пам’яті! Дуже хотіла озвучити саме її, тож була щаслива, коли мені дали цей шматочок, — розповідає Юлія.
За час навчання я озвучила три мультики: Сімейку Адамсів, де моїм голосом говорила старенька бабуся Адамсів, а також одну з героїнь мультика Сімейки Крудсів.
Процес дубляжу є дуже цікавим: ти дивишся на характер героя, намагаєшся фізично пережити все те ж, що відбувається з твоїм героєм. Наприклад, якщо треба було сказати щось заспаним голосом, я справді лягала чи спиралася на щось, — пригадує телеведуча.
Та, за її словами, під час процесу справді виникають труднощі з емоціями. Адже навіть дуже сентиментальній людині можуть важко даватися драматичні монологи.
— Я завжди шукаю щось із власного досвіду, дивлюся на акторів та намагаюся пропустити все через себе, щоб отримати бажаний результат.
IMDb
Юлія Зорій розповідає, що перед озвученням вона намагається не їсти, але випити трав’яний чай — так почувається комфортніше. Також не забуває про вправи для артикуляційного апарату та м’язів, працює з диханням.
Мені подобається ця робота, бо голосом можна стільки всього спробувати! Тут тобі й роль зверхніх людей або навпаки — добрих та ніжних, тобто спектр надзвичайно широкий.
Для Юлії дубляж — це віддух, адже від акторської діяльності вона поки що відмовилася. Тож на будь-які пропозиції щодо озвучування героїв вона завше погоджується, щоб втілити новий досвід у житті.
Студент Київського національного університету культури і мистецтв Іван Білаш також працює актором дубляжу. Він розповідає: з дитинства мріяв озвучувати улюблених героїв.
— В 11 років пощастило потрапити на озвучку мультфільму, але потім почав ламатися голос, тож знову мене не покликали, — ділиться він.
Але я завжди захоплювався українським дубляжем. Бути його частиною було для мене мрією.
Задля того, щоб гарно звучати, він виконує ряд вправ зі сценічного мовлення: просто на приголосні, а потім вже й на тексти, щоб не тільки чіткість вимови була, а й думка доносилася.
Переглянути цей допис в Instagram Допис, поширений Ivan Bilash (@bang_boom_bilash)
Допис, поширений Ivan Bilash (@bang_boom_bilash)
— Чесно — все. Це не схоже ні на театр, ні на кіно, бо ти існуєш тільки голосом, маєш потрапити не тільки “в губи”, а й у стан героя. Це відмінне від театру, де ти довго готуєшся, спостерігаєш, репетируєш кілька місяців. У кіно ти часто репетируєш уже на майданчику, але читаєш текст за кілька днів до фільмування і маєш змогу з ним попрацювати.
А в дубляжі ти заходиш безпосередньо до мікрофона, розкриваєш текст, який бачиш вперше, і одразу маєш бути включеним. Ти маєш бути чітким та сміливим тут і зараз, існувати одразу — це дуже цікаво.
Успішний український стендап-комік Василь Байдак розповідає: за не дуже довгу кар’єру актора дубляжу він уже віднайшов улюбленого героя.
На його рахунку — декілька персонажів з мультфільму Книга-мандрівка. Він також озвучив декілька мультфільмів, які сам намалював. Але, звичайно, найсерйозніша його робота — це Пес Патрон.
— Звичайно, робота над озвучуванням персонажу Бубуха у мультфільмі Пес Патрон. Це була озвучка з повним зануренням в персонажа. Бубух насправді не той, ким здається.
Він — глибокий персонаж. І знайти ці ключі характеру в персонажі було необхідно перед тим, як розпочинати озвучування, — ділиться Байдак.
Головне — вийти з персонажа, не залишатись у ньому. Я довго не міг вийти з персонажа Бубуха, вжився в його роль.
— Довелось навіть зістригти волосся, щоб перестати бути візуально схожим! Це теж не допомогло, тож лише з допомогою медитацій я зумів повернути попереднього себе, — зізнається актор.
Війна в Україні стала каталізатором для багатьох сфер життя. Серед основного — помітний поштовх для мистецтва та культури, освіти та самоідентифікації, вироблення власного продукту, який орієнтований на українців.
Через перевагу російського продукту наші діти буквально виросли на вигадках про заснування “великої Росії”, “матері міст російських”, знали та пам’ятали лише російських героїв чи діячів — здебільшого тих, яких Росія насправді привласнила собі з історій інших країн, зокрема й України.
На щастя, зараз в Україні та поза її межами залишаються люди, які вміють якісно виготовляти та знімати продукт. Тож під час війни вийшло багато українських мультиків, які по-справжньому розповідають про історію нашої країни та учасні події.
Серед таких людей — Альона та Сергій Тученки. Вони родом із Лисичанська і ще у 2014 році почали знімати українськомовні мультики для дітей попри тиск тамтешнього населення. Про свою роботу та складнощі під час виробництва контенту вони розповіли для Вікна-новини.
— З весни до середини літа 2014 року наш рідний Лисичанськ у Луганській області перебував у тимчасовій окупації. Вулицями рідного міста розгулювали озброєні бандити та їздила військова техніка окупантів. І саме в цей час у нашій родині народився син Максим, — розповідає Альона Тученко.
У липні 2014 року Збройні сили України з важкими боями звільнили Лисичанськ. А родина твердо вирішила, що їхня дитина буде виховуватися у найкращих українських традиціях, щоб чітко ідентифікувати себе українцем.
— Коли Максиму було три роки, йому стало цікаво дивитися пізнавальні мультики.
Найзручніше було дивитися їх у YouTube, але відразу стала очевидною проблема браку українського контенту у цьому сегменті, — ділиться жінка.
Ніхто в нашій родині не мав творчих професій, чоловік — енергетик, я — економіст. Та ми мали непогані навички роботи з комп’ютером і вирішили спробувати намалювати мультик самостійно. Я написала сценарій, а чоловік почав опановувати програми для мультиплікаторів.
Наш перший мультик був про цифри. Максиму він дуже сподобався, і ми вирішили завантажити його у YouTube. Ми були дуже здивовані, що люди з задоволенням дивилися наші роботи та залишали схвальні відгуки.
Пізніше Максим сам долучився до створення мультиків як сценарист, а іноді і як диктор. Так народився YouTube-канал Хмаринка.
А ще Альона ділиться: вони з чоловіком ніколи не мріяли стати мультиплікаторами і досі вважають, що не стали ними сповна.
— Створювати український контент — наше родинне хобі, працюємо ми з чоловіком за основною спеціальністю. Крім дитячого каналу ми вже маємо науково-пізнавальний Хмаринка Science та історичний Хмаринка History.
— Спершу пишеться сценарій. Детально прописуються всі деталі майбутньої анімації. На другому етапі виконується озвучка персонажів: спочатку це теж була суто моя частина роботи, але іноді її виконував Максим, іноді — вся родина.
Для деяких робіт ми долучали професійних дикторів. Останні етапи були за чоловіком — це малювання анімації та монтаж готового відео.
Повномасштабне вторгнення Росії докорінно змінило наше життя, як і життя всіх українців.
На початку березня 2022 року з однією валізою евакуаційним потягом ми були змушені покинути місто. Обладнання для створення відео вже не було, що докорінно змінило етапи створення.
Альона каже: у Хмельницькому, куди вони переїхали з небезпеки, жив їхній друг Олег Ровінець. Він і наполіг, що зупинятися не варто. Український контент, тим паче для дітей, зараз як ніколи на часі.
— Для створення відео ми почали долучати волонтерів та фрилансерів, розділяти роботу між різними людьми. Звісно, робити гарні мультики в таких умовах не виходило, але українським контентом наш канал наповнювався. Вже у Хмельницькому ми зробили добірку аудіоказок та патріотичні мультфільми про острів Зміїний та Пташку зі сталі.
Олег Ровінець займався збором коштів для виконання цих робіт, а Тученки виконували редакторські та координаційні функції.
— Взагалі процес створення мультика важкий, але цікавий. Цікаво координувати роботу різних фахівців, бачити, як із написаної ідеї виходить доволі непоганий анімаційний фільм. Приємно спілкуватися з фахівцями у цій сфері.
Але найбільше подобається отримувати схвальні відгуки від дітей та батьків, відчувати свою причетність до інформаційної боротьби з ворогом.
Бо ми щиро віримо, що це наш внесок у викорінення російського з українського сегмента YouTube і що завдяки нам менше російського контент-сміття потрапить у голови маленьких українців, — ділиться Альона.
— Насправді за ці майже шість років, відколи ми створили Хмаринку, ситуація значно покращилася. Крім аматорських робіт, таких як наші, з’являються й професійні мультики українською. Але ще є над чим працювати: контенту має бути в десятки, а то і в сотні разів більше.
Бо діти є різні, й кожен на свій смак має отримати контент українською мовою. Та й навіть на одну тему контенту має бути багато, щоб було різноманіття.
Тільки за таких умов діти та їхні батьки не будуть або принаймні будуть менше дивитися російського. Бо воно дуже часто в обгортці дитячого мультика несе пропаганду про “один народ”, а то й ще гіршу, — підсумовує Альона.
Разом з тим уже зараз існує багато українських мультиків: топ-10 анімацій про козаків, мавок та чорних котів шукай у нашому іншому матеріалі.
Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!