Без форми, відпусток та авторитету: проблеми жінок в українській армії

В Україні все більше жінок йде до війська. Цифри не захмарні. За даними Генштабу, це десь 5% від особового складу. Утім, Міноборони стверджує, що число жінок від початку широкомасштабного вторгнення зростає.

Вони більш вмотивовані, ніж чоловіки, яких упіймали на вулицях, а отже ідуть добровільно. Жінки не приховують, що іноді у чоловічому колективі доводиться заробляти собі авторитет, доводити, що не бояться найважчої роботи.

Військовослужбовиці запевняють, що з усім можуть впоратися. Хоча проблеми є, але більшість з них безвідносні до статі. Це короткі відпустки, неможливість демобілізації та важке просування службовими сходами.

Прийшла мститися за сина: історія Людмили

На робочому комп’ютері 50-річної Людмили Менюк є тека Війна. Там фото побратимів, з якими сиділа у бліндажах з 2016 року. Саме тоді вона стала військовою. Разом з чоловіком вступила у підрозділ Айдар, де з 2014 року служив і загинув її молодший син Святослав.

Того ж року він створив волонтерську організацію Мальва. З цим позивним вона пішла на фронт помститися.

Вона служила фактично двічі. Спершу з 2016 по 2020 роки в Айдарі, але після тяжких поранень звільнилася. У 2022 році знову рушила до війська у складі 205-го батальйону 241-ї бригади ТРО.

У мене не було гендерних проблем. У мене був дуже крутий підрозділ. У нас там інше ставлення. Якщо людина має гарний фізичний гарний стан, готова навчатися чогось новому, в Айдарі завжди дають такі можливості.

За два періоди служби змінила безліч спеціальностей. Вона має політехнічну та фізико-математичну освіту, тепер ще й психолог. Сапером, як хотіла на початках, так і не стала, однак пройшла шлях від діловода до начальника бронетанкової служби.

— Стріляла я влучно. Зараз так уже не можу, бо я людина з інвалідністю внаслідок війни. Але, якщо потрібно, я до останнього буду захищати свою Україну. Я їжджу за кордон, де доношу про жахи війни, прошу зброю.

У 2014 році було багато добровольців, серед них 15% жінок, каже Мальва. Нині їх 5% від особового складу ЗСУ, але і військо у нас набагато більше. У Міноборони запевняють, від початку російського наступу жінки ідуть служити дедалі більше.

Читати на тему

Від атлетки до сержантки в ЗСУ: історія бійчині, яка працює з іноземцями

Аліна Шух встигла побути легкоатлеткою та фахівчинею з фінансів. Та нині вона залишила обидві справи й служить перекладачкою в бригаді Хартія.

Історія саперки Каріни

Карина вступила до військової академії у пам’ять про діда. По завершенні поїхала на передову. Спочатку це був Запорізький напрямок. У 21 рік стала командиром інженерно-саперного взводу.

— Створили саперний взвод, в якому було чотири відділення. До нього входили чоловіки від 40 до 50 років. Спільну мову на початку взагалі не могла знайти.

Вони не вважали мене командиром. В них є доньки, набагато старші за мене. Вже потім вони зрозуміли, що я можу за них постояти.

Потім була ще одна ротація, уже на Донеччину. Відмовитися могла, та не залишила побратимів.

— Там мої хлопці. Як я могла їх кинути? Я вже не уявляла, як вони будуть виконувати задачі без мене.

Нині вона заступниця начальника штабу батальйону. У війську знайшла і своє кохання. Дівчина мріє про родину та головне, каже, вистояти й перемогти.

— Морально не кожна людина може бути готовою. Я дуже захоплююсь людьми, особливо жінками, які виконують задачі на нулю.

Читати на тему

Відклала папери і рушила в бій: як 20-річна діловодка Дар’я стала гранатометницею

Дар’я хотіла виходити на позиції, тож залишила затишний кабінет діловода і поїхала в Запорізьку область, де служить навідницею станкового протитанкового гранатомета.

Шлях до війська бійчині на псевдо Лисиця

Жінки мають більшу мотивацію, ніж чоловіки, яких мобілізують примусово, впевнена Лисиця.

— Якщо жінка приходить у військо, вона мотивована, чітко знає, що хоче, на відміну від чоловіка, якого на вулиці зловили або він взагалі не хоче йти у військо.

Вона марила армією із 2008. За фахом зв’язкова, але тоді потрапити до армії заважали проблеми із зором. У 2023 році вони на заваді уже не стали.

Я коли заходила, то казала: “Я не жінка, я військовослужбовиця, тому не ідентифікуйте мене як жінку”. Я перестала фарбуватися і робити зачіски, щоб не приваблювати.

У неї небагато фото з фронту, бо робота важка, а документувати нема коли. На початках їй, як жінці, заважали суто побутові моменти. Не було жіночих одностроїв, доводилося ушивати чоловічу форму або через волонтерів шукати західну.

Є й проблеми із просуванням по службі. Авторитет довелося заробляти.

— Своїй роті я постійно казала: “Ви не дивіться на мене як на жінку”. Коли хлопці їздили копати окопи, я їздила з ними. Щоправда, я довго вибивала цю можливість, але все ж таки керівництво пішло мені на зустріч.

Вдома у неї двоє дітей, меншому дев’ять років. Він дуже сумує, тому Лисиця каже, що мотивувати захисників і захисниць потрібно гарантованими відпустками й прозорими правилами гри.

— Стараюся телефонувати щодня, щоб він не забував маму, щоб відео мені кидав, бо все ж таки зв’язок за два роки я втрачаю. І незрозуміло, коли ще буду дома. І не завжди в відпустку можна приїхати вчасно. Перший раз я пішла в відпустку через аж 11 місяців. Ці 15 днів пролітають як один день.

Ми також ділилися історією медикині Бембі, яка стала єдиною жінкою у своєму підрозділі.

Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!