Маріуполь з березня перебуває в російській окупації. Звірства, які відкрилися після деокупації Бучі, лише доводять, що Маріуполь треба терміново рятувати.
Нещодавно із проханням до світу вивезти у третю країну всіх цивільних та військових звернувся командир морської піхоти.
Однак у регіоні велике скупчення ворожих сил. Цей напрямок вважається найважчим на сьогодні.
Ярослава та Настя — мати й донька, частина великої військової родини. Вони з дітьми виїхали за день до 24 лютого, та чоловіки залишилися.
Зараз же вони мріють лише про одне — якнайшвидше звільнення Маріуполя та порятунок чоловіків і людей, які застрягли разом з ними.
Донька Анастасія ділиться наболілим, що немає зв’язку з чоловіками, рідними, дитина постійно питає про батька.
Мати Ярослава називає свого чоловіка оптимістом, адже коли вдавалося зловити зв’язок та додзвонитися, він підбадьорював її. Поговорити за весь час війни вдалося лише чотири рази.
Мочимо цих гадів, все добре, ми тримаємось.
Своєю чергою жінка постійно пише чоловікові повідомлення й оптимістично сподівається, що колись вони дійдуть.
Від побратимів своїх чоловіків жінкам вдається отримувати якусь інформацію про те, що з ними відбувається.
Донька Тетяна розповідає, що 9 числа від чоловікового побратима їй прийшло радісне відео, а за два дні повідомлення, що коханого було поранено в ногу.
Наскільки відомо, чоловік Ярослави й батько родини теж поранений в ногу, але все одно йде у бій. А далі мати й донька можуть лише здогадуватися про стан і подальшу долю чоловіків.
Ярослава каже, що вже сама готова взяти автомат і поїхати туди.
Бажання Ярослави цілком зрозуміле — зараз багато жінок є частиною військ української армії.
Ми взяли інтерв’ю у жінки-снайперки. Вона чарівна та не менш небезпечна за чоловіків. Олена Білозерська розповіла про свою роботу.