Скло виходило навіть з очей. Емоційна розповідь медикині про поранення на фронті та боротьбу за життя інших

29-річна Юлія Шевчук — медикиня евакуаційних добровольчих підрозділів, інструкторка й ветеранка. Під час Революції Гідності вона ще навчалася в медичному університеті, але вже допомагала пораненим. У ті часи й отримала своє псевдо — Печенька.

З початком АТО Юлія працювала на медичній евакуації. Під час одного з виїздів біля їхнього реанімобіля прилетіла міна, тоді дівчину посікло осколками.

У нас був запит на важкого пораненого. Ми поїхали на точку. Відрапортували, що ми на місці та готові приймати, але замість пораненого ми прийняли міну у декількох метрах від нашого реанімобіля.

— Я пам’ятаю, що здалося, ніби комарик вкусив у руку та обличчя. Але відлетіло скло в лице та відкинуло вибуховою хвилею на металеву стінку. Потім я чомусь накрила свого водія. Якщо казати м’яко, то він цього не очікував.

Думаю, ніхто не хоче собі отримати скло в обличчя. Це неприємно, чесно скажу. Потім воно у тебе з очей виходить. Насправді воно й досі зі мною.

Після цього Юлії довелось піти на тривале лікування. А під час повномасштабної війни медикиня знову взялася за роботу. Мала повернутись до Госпітальєрів, але довелось спершу допомагати ТрО облаштовувати стабілізаційний пункт.

Коли автомобіль, у якому перебувала доброволиця, зачепило протитанковою міною, Юлії довелось ще раз покинути службу.

Нам треба було забрати велику кількість важких поранених. Ми виїхали двома машинами. Перше авто наїхало на протитанкову міну. На жаль, екіпаж загинув, а нас уже зачепило рештками.

Читати на тему

Гідність, характер та желейні цукерки. Військова Куба про маст-хев для захисниці та як почати свій шлях на передовій

Юлія Сідорова на псевдо Куба розповіла про досвід на передовій, як наважилась стати першою на стежину української жінки на війні та про ідею створення військової форми для жінок.

Зараз Юлія проходить реабілітацію після тяжкого поранення, але попри це планує й далі боротися за життя бійців. Говорить, що поки може стояти на своїх двох ногах, буде допомагати.

І хоч ці слова виглядають оптимістично, до таких великих планів медикині довелось пробиратись крізь терни лікування панічних атак та депресивних епізодів.

— Коли я лежала декілька тижнів на балконі в спальнику, до мене підійшла мама і запитала, чи хочеться мені хоч щось в цьому житті.

Я згадала, що хотіла собаку. Думала, буде мені терапевтом, але пес виявився занадто активним. Цією активністю він вигнав мене на роботу.

Якщо хочеш знати повну історії медикині Юлії Шевчук, тоді читай її повну версію інтерв’ю з ветеранкою.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.