100 днів минули, як один. Ведучі Вікна-новини про війну та героїчний опір українців

Хоча на вулиці вже припікає сонце, українці й досі відчувають лютневі морози. Нашу весну вкрали окупанти, ми ховалися у бомбосховищах, тікали до безпечних місць, ставали до лав ЗСУ, волонтерів, ТрО.

Під час насичених стресових подій, що відбуваються дуже швидко, людина може втрачати контроль над часом. От і нам здається, ніби минув день чи два, а насправді вже минуло 100 днів великої війни. 100 днів мужності та незламності демонструє Україна й українці.

За ці 100 днів багато людей переосмислили своє життя та зробили певні висновки, засвоїли життєві уроки, змінили принципи. Ведучі програми Вікна-новини поділилися своїми хвилюваннями та думками про 100 днів повномасштабної війни.

— 100 днів, як календар у мене на кухні завмер на даті 24 лютого. І насправді у мене поки не підіймається рука змінити дату. І так само 100 днів на внутрішніх дверях і вікнах — скотч.

Я думаю, що нам просто треба звикнути до того, що ці 100 днів змінили наше життя назавжди, — зізнається ведуча Вікна-новини Тетяна Висоцька.

— Відчуття, що цей день ніяк не закінчиться. 100 днів, як один суцільний жах. Я щоранку прокидаюсь, читаю стрічку новин, що відбулося за ніч, і постійно сподіваюсь на те, що “ще трішки, ще трішки…”. Але думаю, що все-таки це буде марафонський біг. І оці 100 днів показують, що спринтер — це добре, але марафонське терпіння і витримка мають перемогти. Перемоги нам, попри все! — побажала Висоцька.

— По відчуттях — ніби ціле життя минуло! Страх, паніка, жах, а тоді — турбота, підтримка, віра! Такий шалений спектр емоцій пережили за цей час. Кожен день був ніби нескінченно довгим, але тижні летіли за тижнями, й не встигли озирнутися, як війна триває вже 100 днів. Нехай більше не буде у неї круглих дат. Нехай вона скоріше закінчиться, — бажає ведуча Вікна-новини Ольга Кучер.

— Шокували історії й розповіді людей, які пережили окупацію і звірства російських солдатів. Хочеться забути й ніколи не згадувати муки дітей, їхні каліцтва. Хочеться витерти з пам’яті всі фото з місць розстрілів і масових поховань. Хочеться про це не думати, але це не зітре цих подій з історії. Відтак треба про них знати й не забувати. Не забути жодного злочину і покарати за нього, аби це не повторилося знову. 

Перший висновок — ніколи не сумніватися у собі. Так зробила Україна — не сумнівалася в собі й вступила у бій, чим здивувала весь світ.

Другий — не боятися просити про допомогу. Це і про себе, і про Україну. І третій висновок — цінувати кожен день. Це і про своє життя, і про життя саме в Україні, — каже Кучер.

Читати на тему

За чорною смугою завжди приходить біла — Арестович про червневий перелом у війні та чим він обумовлений

Радник керівника Офісу Президента Олексій Арестович розповів, коли ситуація на війні може почати стрімко розвиватись на нашу користь.

— Для мене ці 100 днів, як один нескінченний день. Здається, що все було щойно, але разом з тим — як і в іншому житті. Дивне відчуття, ніколи не мала такого. Виходжу на вулицю і не розумію, чому я не в теплій куртці, чому довкола так зелено? Наче ж лютий досі… — зізнається ведуча Вікна-новини Яна Брензей.

— Це були 100 днів болю, сліз, переживань, але так само 100 днів невимовної гордості, гордості за наш народ, який голими руками зупиняв танки, гордості за наші Збройні сили, які зупинили другу армію світу. Ми простояли 100 днів і стоятимемо далі! Бо не на тих напали!

Був, здається, шостий чи сьомий день війни. Росіяни під Києвом, постійно бахкає, я мало сплю та їм. Мені дуже страшно, і я майже погоджуюсь їхати зі столиці. Ми сидимо у бомбосховищі, перечікуємо тривогу, аби піти подивитися, що там на вокзалі. І у цей момент заходить мій колега, Вадим Карп‘як.

Ми, як завжди, розмовляємо  про все на світі, й Вадим говорить фразу, яку я, мабуть, запам‘ятаю на все життя: “Ти можеш бути сторожем свого життя, а можеш бути хазяїном”.

І я вирішила стати хазяйкою — лишитися в Києві, займатися улюбленою роботу і бути поруч із близькими мені людьми. Права розпоряджатися своїм життям окупантам повністю у мене не забрати.

Три головних висновки, яких мене навчили ці 100 днів війни:

1. Менше плануй — більше роби. Ти не знаєш, що буде завтра, тому живи зараз. 
2. Не жалійся на своє життя. Більшість проблем нічого не варті, коли летить крилата ракета.
   
3. Матеріальне — дуже крихке, його примноження не може бути головною метою життя, — каже Брензей.

Війна змінила кожного з нас, навіть, здавалося б, найсильніших. Раніше ми розповідали, як 100 днів війни змінили президента України Володимира Зеленського.