Сьогодні, 16 березня, річниця одного з найбільших і найкривавіших терактів, які скоїла Росія в Україні.
У цей день ворожий літак скинув на будівлю Маріупольського драмтеатру дві надпотужні бомби вагою по 500 кг кожна.
Ті, кому вдалося вижити у той день, поділилися спогадами. Їхні історії про жахливий терористичний акт вражають.
Наталія Гребенецька згадує:
— Мить… Спалах… Стеля падає на нас.
16 березня 2022 близько десятої ранку у центрі міста пролунав вибух. У драмтеатрі та навколо повно людей, які прийшли туди в надії на порятунок.
Реконструювати хронологію тих подій допомагають п’ятеро очевидців. Усі вони у момент удару були або всередині, або поруч із театром.
Наталія Гребенецька прийшла в театр із сином та чоловіком. Тут можна було не лише переночувати, але й поїсти. Їжу готували на вогнищі поруч. Масово у театр люди почали приходити з 5 березня в надії, що звідси буде евакуація. 10 березня в театрі вже було більш як тисяча людей.
14 березня супутники зафіксували біля театру величезний напис російською мовою “Дети”. Того самого дня із площі таки вирушає перша евакуаційна колона. Це дає надію і люди з усіх кінців міста продовжують збиратися саме у цьому місці.
Зранку 16 березня Марія Кутнякова з родиною та сусідами пішки під обстрілами дійшла до театру. Пішла навідати дядька, котрий жив поруч. Коли поверталася, почула, як летить літак. За мить пролунав вибух.
Я просто лягла на землю. Коли я почала підходити до скверу, побачила що над деревами дим. Бачила величезний шматок даху лежить, — згадує Марія.
У театрі увесь цей час жили і його співробітники. Той страшний вибух приголомшив усіх. Віра Лебединська згадує:
Один вихід був і вхід. Ми вискочили у вестибюль… Дитина мертва… Ще одна людина… Дуже багато людей було, — каже вона.
Дмитро Муранцев каже:
— Увесь драмтеатр — це просто гора каміння. І це каміння кричить.
Я дуже боявся, що ми заживо залишимося під завалами і будемо довго помирати, задихаючись, — зізнається чоловік.
Наталія і Євген тим часом починають шукати батька. Марія Кутнякова, ризикуючи життям, заходить у театр, що горить, рятувати близьких. Вони вижили. Російська пропаганда одразу вмикає свої потужності, намагаючись переконати, що театр підірвали азовці. Але ті, хто був там, кажуть, що це був авіаудар. Цинічний і прицільний. Ворог точно знав, що там сотні людей і точно бачив напис російською “Дети”.
Театралів із Маріуполя, яким пощастило вижити, прихистили колеги в Ужгороді. За десять місяців вони поставили чотири прем’єри. Жахи пережитого відтворили у документальній виставі під назвою Маріупольська драма.
Напередодні удару по драмтеатру окупанти обстріляли пологовий будинок у Маріуполі. Тому у театрі знайшли укриття багато вагітних і породіль. Раніше ми розповідали про обстріл пологового будинку в Маріуполі у роковини трагедії.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!