Зміни — це завжди на краще, поширено кажемо ми. Буває, що під час важливого чи важкого етапу життя ми наважуємося на кардинальні зміни у своїй зовнішності.
Зміна зачіски, пірсинг, татуювання, операційне чи косметологічне втручання — все це може принести задоволення. Але з часом ми до змін звикаємо, а отже — вимагаємо нових.
Чому так відбувається, чи існує залежність від постійних змін та чи шкодить це нам, ми розпитали у психотерапевтки Надії Мартинюк та практичної психологині Анастасії Саски. Експертки також пояснили, чому нам інколи важко зупинитися на першому тату, пірсингу чи збільшенні губ.
Краса, звісно, є різною для кожної та кожного, адже базується на суб’єктивних враженнях та оцінках людини. Водночас прагнути до краси та вдосконалення — це позитивна складова, яка є в житті індивіда.
Разом з тим, інколи таке прагнення стає понад усе, а окрім зовнішньої краси ми перестаємо помічати розум, серце та душу інших та власні.
Чому ж іноді ми не можемо зупинитися на одному тату чи пірсингу, а результат пластичного втручання з часом стає не таким хорошим? Практична психологиня Анастасія Саска каже: причина може критися у дофамінових викидах.
— Тату, пірсинг, чи будь-яка інша видозміна своєї зовнішності — це фактично мода. Немає нічого неправильного в тому, що комусь для відчуття сучасності чи відповідності моді хочеться якось змінити свою зовнішність.
Кожне тату чи пірсинг завдає певного фізичного болю. Комусь перетерпіти це — означає стати мужнім/(-ьою); комусь це приносить суто естетичне задоволення, а на фізичний біль мозок відповідає дофаміном.
Pexels
Це хімічна речовина в мозку, яка передбачає емоційну реакцію і “дозволяє” відчувати задоволення й притуплює біль, — пояснює практична психологиня.
Тобто, коли ми робимо тату, то одночасно відчуваємо естетичне задоволення і викид додаткового дофаміну, щоб нам не було боляче.
Також Анастасія Саска пояснює цим і любов людей до гострої їжі, силових вправ та інших речей, які викликають біль.
З часом рецептори стають нечутливими до попередньої кількості дофаміну. Ймовірно, тоді наш мозок вимагає більшої його кількості: звідси — більші за площею тату, частіші сеанси чи пошук інших можливостей отримати ці емоції.
А ось психотерапевтка Надія Мартинюк зазначає: причиною частих змін у зовнішності може бути травма неприйняття себе. Наприклад, якщо людина пережила важку хворобу, ДТП, втратила орган через поранення на війні, то для неї потрібно буде виправити свій недолік, аби почуватися комфортно.
— Якщо це є виправдано, а теперішній вигляд приносить дискомфорт — звісно, що це нормально. Інша справа, якщо немає почуття міри, а ідеал завжди залишається недосяжним, — пояснює Надія Мартинюк.
Такі постійні втручання у свою зовнішність через операції чи косметичні процедури, додаткові сеанси з тату чи пірсингу, можуть також свідчити про глибокий розрив з відчуттям власного тіла.
Це глибока травма, тимчасово побороти яку допомагає біль від проведених маніпуляцій та ефект, який вони приносять.
Інша сторона питання — інколи за цим “занадто” можуть ховатися суїцидальні думки, які заглушують ось такі болючі зміни, — застерігає психотерапевтка.
Вічне бажання довершувати та перекроювати себе викликається глибоким розладом психіки, яке треба пропрацьовувати зі спеціалістом.
Також спеціалістка наголошує, що при появі нав’язливої думки про фізичні зміни варто спочатку підшукати екологічний спосіб розв’язати проблему свого дискомфорту: зайнятися спортом, змінити звички та раціон, звернутися до психологічного спеціаліста.
— Мало хто про це думає, але за цим криється ще одна проблема: спочатку ти не приймаєш свою початкову зовнішність, а після багатьох маніпуляцій просто не можеш ідентифікувати себе, а такі випадки у моїй практиці були! — розповідає Надія Мартинюк.
Варто розуміти, що будь-які зміни — від тату до операцій, — є необоротними у більшості випадків. А також не забувати, який згубний вплив для органів чинять анестезія та знеболювальні.
Звісно, у сучасному світі панує закон: клієнт завжди правий. Але інколи лікар чи майстер, який виконує ту чи іншу роботу бачить, що для людини це не візуальний дефект, який вона прагне забрати, а психологічна потреба.
Як правило, психологічні потреби не зникають після фізичного втручання.
Практична психологиня Анастасія Саска наголошує, що лікарі чи майстри, до яких звернувся пацієнт/(-ка) чи клієнт/(-ка), може відмовити в процедурі, якщо таке втручання є небезпечним для здоров’я людини. Але рішення прийматиме лише пацієнт/(-ка)/клієнт/(-ка).
Пацієнт відповідальний/(-а) за своє життя і свій вибір, доки не вбачає в цьому проблему і це не заважає життєдіяльності, — каже вона.
Лікар же несе відповідальність лише за власні дії та професійність: аби втручання були виконані правильно та без шкоди для здоров’я та життя іншої людини, — зазначає психотерапевтка Надія Мартинюк.
Психотерапевтка Надія Мартинюк радить почати із самопізнання. Адже якщо ти не знаєш, хто ти є (в глибокому психологічному значенні), чого хочеш, що тобі подобається, а що — диктує соціум, тоді не варто очікувати, що одне втручання покращить твоє внутрішнє почуття.
— Дуже небезпечно керуватися соціальною, загальноприйнятою картинкою. Варто розкриватися у своїй повноті, досліджувати, приймати та любити себе.
Адже мода, яка диктує нам правила, швидко розповсюджується. Саме тому, що люди схильні до таких змін.
Тепер же ми бачимо масовість незнання себе. Це грань, до якої ми постійно підходимо, — резюмує психотерапевтка.
Звісно, у кожного свій шлях та власні бажання. Але завжди варто пам’ятати одне: краса в очах та серці, помислах і відчуттях! Про те, як полюбити себе та прийняти власне тіло, ми розповідали в нашому іншому матеріалі.
Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!