Уже більш як три роки більшість українців живе у режимі онлайн: працюємо та навчаємося дистанційно, підтримуємо зв’язок з рідними по відео, дивимося онлайн-вистави, концерти тощо.
Наше життя стало дистанційним ще за часів пандемії Covid-19, потім цей формат продовжило повномасштабне вторгнення Росії.
Спершу, три роки тому, нам було складно звикнути цілодобово перебувати вдома. Ми вчилися працювати онлайн, користуватися різними платформами, облаштовували дім для зручності та вчилися розважати себе самостійно.
Для багатьох це було складно, адже люди звикли бути у соціумі, постійно спілкуватися, кудись йти й бачити щось нове. За три роки дистанційки ми змогли адаптуватися до цього, ба більше! Тепер не хочеться повертатися до офлайн-навчання. А дехто, настільки звик бути наодинці, що стало складно відновлювати соціальні зв’язки.
Вікна поговорили з психологинею Мариною Діденко про те, як брак живого спілкування може вплинути на людину, що може бути, якщо довго бути наодинці та як повертатися до соціального життя.
Коли людина постійно перебуває вдома, у неї може виникати емоційний дисбаланс. Зв’язки з іншими людьми стають більше поверхневими, “робочими” та можуть частково мати формальний характер. Психологиня розповідає, як ще брак живого спілкування може впливати на людину.
Марина Діденко каже, що у людини може розвинутися апатія.
— Ми потрапляємо до комфортного для нас середовища, всі процеси уповільнюються. Ми дедалі більше часу проводимо в інтернеті та взаємодіємо з різними гаджетами, що негативно впливає на нервову систему. Може виникнути безсоння, нервозність, апатія до всього іншого.
Апатія — це стан загальної байдужості, незацікавленості та відсутності мотивації. Вона може виникнути, коли людина постійно перебуває в ситуації, де немає нових інтересів, стимулів або соціальної взаємодії.
У довгостроковій самоізоляції брак контактів з іншими людьми й обмежені можливості для активності та розваг можуть сприяти розвитку апатії, — пояснює експертка.
За її словами, брак живого спілкування може знижувати загальний рівень щастя людини, адже зменшується вироблення так званих гормонів щастя: окситоцину, дофаміну та інших. Вона акцентує, що особисте спілкування є важливим для збереження психічного добробуту та підтримки емоційного здоров’я.
За роки дистанційки ми звикли усі проблеми вирішувати у повідомленнях, голосових повідомленнях, що дає змогу сформувати думку наперед. Та навіть під час відеодзвінків чи розмови телефоном почуваємося комфортніше, бо нас можуть не бачати. Адже під час відеозв’язку можна вимкнути камеру.
Коли діло доходить до живої розмови, ми можемо відчувати дискомфорт, страх та навіть паніку. Не знаємо, що робити з руками, які “правильні” емоції показувати на обличчі.
— Перебуваючи у якомусь досвіді ми до нього адаптуємось, у нас формуються певні нейронні зв’язки й звички. Спочатку нам було важко і не звично бути онлайн, зараз може бути зворотна ситуація.
Це може стати результатом певного розколу між онлайн і офлайн-світом. Можуть виникати почуття сорому, страху або незручності перед переходом до реальних зустрічей.
Важливо розуміти, що такі емоції зрозумілі та нормальні. Зустрічі “наживо” можуть викликати тривогу через невпевненість у власних соціальних навичках або небажання виходити із зони комфорту, — пояснює психологиня.
Раніше деякі люди могли відчувати тривогу, коли перебували постійно вдома, ще й наодинці. Зараз таке почуття може бути присутнім у колі друзів чи *у великій компанії.
— Імовірно, це може бути викликано зниженим ресурсом. Ми зараз всі у стресі й іноді не вистачає емоційного ресурсу на спілкування з іншими людьми, навіть якщо це друзі.
Також через постійну тривогу і відчуття небезпеки, ми більше сконцентровані на спілкуванні з близькими людьми, тому буває важко перелаштуватись.
Але зараз всі емоції й відчуття є нормальними. Тому треба просто прослідкувати свій стан, спитати себе: “Як я? Що я зараз хочу або потребую?” Дозувати свій час з друзями. Якщо відчуваєш, що втомився(-лася) дати собі час відпочити. Зараз нормально більше прислухатися до себе, і наша поведінка може відрізнятись від нашої звичної активності. Важливо буди чуйними до себе, — акцентує Марина Діденко.
— По-перше, ідентифікувати це як проблему для себе. Дійсно, є дуже невелика частина людей, яким комфортно наодинці, але більшість людей все-таки є соціальними. Це обумовлено ще нашим еволюційним минулим, коли, щоб вижити, людям треба було обʼєднуватись у групи.
По-друге, важливо все робити поступово. Дати собі час звикнути до спілкування з людьми.
По-третє, знайди групи або заходи, які тобі цікаві, де можна знайти спільну мову з іншими людьми. Це зробить процес соціалізації приємним і цікавим, — рекомендує експертка.
Вона пояснює, що підтримка друзів і близьких також є важливою, але варто не тиснути на тих людей, які не готові різко налагоджувати соціальні зв’язки. Замість цього, треба стимулювати їх, щоб вони виявили ініціативу до самостійних кроків у напрямку соціалізації, пропонувати якісь активності.
— Якщо ти відчуваєш, що твої знайомі мають проблеми з соціалізацією через тривожність або інші причини, можна запропонувати допомогу або порадити звернутися до фахівця, наприклад, психолога, для додаткової підтримки, — говорить психологиня.
Часто, коли у нас знижується зацікавленість до певних речей, ми відкладаємо справи на потім. Раніше ми розповідали, які думки змушують тебе відкладати справи “на завтра”.
А ще у Вікон є свій Telegram та Instagram. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!