Людське горе втрати не можливо осягнути тим, хто цього не відчував. Однак зафіксована історія може наштовхнути нас на інші емоції: співчуття, сум, жаль, злість чи навіть агресія. У контексті війни ці відчуття можуть спонукати звичайних людей до дії, допомоги армії та постраждалим внаслідок трагедії.
Водночас ретрансляторами стають журналісти, інфлюенсери, медійні особи. З урахуванням сучасності, чи не кожен (-на) з нас може впливати на інформаційний простір іншої людини, використовуючи соціальні мережі як майданчик для поширення своїх думок та переконань.
Попри те, що з втратами ми стикаємося щодня, деякі трагедії впиваються у свідомість більше, ніж інші. Днями українці зупинилися у траурі. У Львові пройшов чин похорону з Євгенією Базилевич та її доньками. Ця сумна подія стала однією з головних для обʼєктивів камер ЗМІ, а згодом — поширилася у соціальних мережах тисяч українців.
Люди розділилися: частина наполягає на тому, що такі світлини трун та тіл всередині них зблизька, а там паче знімання згорьованого чоловіка, який єдиний вижив з усієї сімʼї — це порушення всіх червоних ліній й абсолютно недоречно, не кажучи й про етичну сторону питання.
Інші ж запевняють, що це — фіксація воєнних злочинів Росії. Чиї ж аргументи більш переконливі та правдиві?
Варто одразу зазначити, що знайти єдиноправильну відповідь дуже складно, але для початку треба відокремити дії ЗМІ від звичайних громадян, політиків, інфлюенсерів.
Редакція Вікна-новини висловлює співчуття Ярославу Базилевичу та всім близьким загиблих внаслідок російського терористичного обстрілу. Ми також вирішили розібратися та пояснити, чи варто публікувати та поширювати фото, відео та інші особисті дані загиблих і їхніх близьких.
Що про це кажуть журналістські стандарти та психологія людини, допомогли розібратися український журналіст та медіакритик, креативний директор Lviv Media Forum Отар Довженко, а також психотерапевтка Надія Мартинюк.
Журналіст та медіакритик Отар Довженко кількома днями раніше публікував у своєму Facebook думки про публікацію в ЗМІ фото загиблої сім’ї та пораненого і згорьованого чоловіка, який щойно втратив рідних. Ми звернулися по коментар до Отара Довженка, й отримали відповідь.
Він зауважив, що варто відокремити дії журналістів і медіа від дій усіх інших — чиновників, політиків, блогерів, довільних користувачів соцмереж, які з різною метою і з різними меседжами публікували фото цієї родини.
Адже медіа мають відповідальність перед аудиторією, вони зобовʼязані дотримувати журналістських стандартів.
Unsplash
— Хіба що дозволю собі одну репліку: якщо ви берете на себе місію вразити, зворушити чи переконати в чомусь “світ”, то почніть із пошуків каналів, контактів і форматів для діалогу зі світом, які працюватимуть.
А краще залиште це професійним людям зі сфери міжнародних комунікацій, які знають, як досягти результату і не нашкодити. Інакше ми без кінця будемо лякати та соромити одні одних, фантазуючи, що в такий спосіб колись “докричимося до світу”, — зауважив Отар Довженко.
— Які питання насамперед має поставити собі журналіст, перш ніж спілкуватись, фотографувати чи взагалі йти на контакт з людиною, яку спіткало горе?
— Є фахові, глибокі й точні рекомендації експертів, які я не буду переказувати, а натомість пораджу їх почитати:
Однозначно не можна пхати під носа мікрофон людині, яка щойно втратила рідних, і ставити їй якісь питання.
Що ж до фото, то у більш-менш звичайній ситуації (наприклад, якби вибухнув газ або розбилась машина) публікувати фотографії тіл загиблих і згорьованих рідних було б неприйнятно, — наголошує медіакритик.
Водночас він звертає увагу, що війна є незвичайною ситуацією, до того ж історія сімʼї Базилевич має велику суспільну вагу, вона стала важливою перш за все для українців.
Андрій Садовий
Рішення про публікацію фото ЗМІ ухвалювали самостійно. І це дійсно збіглося з поширенням таких знімків й іншими користувачами соціальних мереж. Однак за дії користувачів медіа відповідальності не несуть.
— Якщо медіа не маніпулювали, не намагались набрати переглядів за допомогою крикливих заголовків і шокових фото, а просто ухвалили рішення показати своїй аудиторії ці кадри, це рішення здається мені одним із правильних варіантів. Якщо вирішили не публікувати — теж правильно.
— Де проходить межа між потребою фіксувати воєнні злочини росіян та банально емпатією до людського горя?
— Важливо розмежовувати документування воєнних злочинів і їхнього висвітлення. Медіа можуть документувати дії російських агресорів так, аби їхні матеріали могли бути доказами в міжнародних чи українських судах.
Це окрема робота, не пов’язана з публікацією: матеріали передаються правоохоронним органам чи організаціям, які спеціалізуються на документуванні російських злочинів.
Про що і як повідомляти в медіа — це щоденні рішення кожної редакції, які ухвалюються з огляду на тематику, знання про аудиторію, відчуття інформаційного контексту, місію медіа й інші мотиви та аргументи.
Одна з речей, яку більшість медіа знають і розуміють про аудиторію, така: людям притаманно звикати до найстрашніших новин. Зокрема й про загибель цивільних і військових через війну. А також поступово закриватись від контенту, який засмучує й травмує, і шукати легшу альтернативу.
Pixabay
Тому, якщо медіа щодня буде присвячувати значну частину свого контенту смертям, загиблим, руйнаціям тощо, це зовсім не означає, що аудиторія більше знатиме і споживатиме таких матеріалів, буде більш включеною в допомогу фронту і роботу на перемогу. Може бути, що й навпаки.
Тож якщо редакція вирішує дозувати такий контент, це не обов’язково значить, що вона “втомилась від війни” і збайдужіла до звірств окупантів.
Чи можна сфотографувати скалічене тіло вбитої дитини, якщо фотожурналіст з апаратом опинився на місці влучання ракети? Так.
Чи можна негайно опублікувати це фото в медіа, підписавши ім’я жертви? Ні.
Чи можна зняти на відео вбитих горем батьків дитини, яку вбила російська ракета? Так, хоча за звичайних обставин відповідь була б — ні.
Що робити з цим відео — тут уже треба слухатись свого серця, сумління і закону, який вимагає отримати згоду на публікацію, — виснував Отар Довженко.
Деякі користувачі соціальних мереж зазначали, що маса фото трун з чину похорону ретравмувала їх. Водночас Надія Мартинюк каже, що удавати, ніби це не стосується кожного та кожну з нас — теж неправильно.
— Тому, хто не може дивитись на подібне, звичайно краще дозувати таку інформацію, особливо візуальний контент. Водночас це має бачити світ, і прокинутись нарешті.
Підтримати того, кому зараз ще важче — це людський обов’язок, це те, що робить нас людьми.
— Страшна трагедія, яка відбулася з цією родиною, сколихнула простір і активувала новий рівень емоцій у суспільстві — це гнів, розпач, горе, біль — і все це одночасно. Разом з тим — бажання помсти й за цих конкретно людей, і за всі ці нелюдські кроки зі сторони агресора. Так реагує наша мозкова система.
Люди приблизно однаково переживають втрати, різниться лише їхня глибина і передбачувані реакції: напад — тобто прагнення відплатити, заціпеніння — апатія, депресія, втрата розуму та близькі до цього розлади, як спроба захисту — бо біль несумісний з ресурсами психіки). А також втеча від реальності — залежності, спроби самогубства.
Наша лімбічна система мозку дуже логічна, вона відповідає за раціональні рішення. Завдяки її роботі людина обирає варіант виходу з травми, який зберігає їй життя. І неокортекс — частина мозку, яка притаманна і розвинена у людини сучасної — Homo sapiens, завдяки якій ми створюємо, вивчаємо нове, набуваємо нових змістів, мріємо, вона відповідає за наші цінності, — пояснює психотерапевтка.
За її словами, під час вивчення травм, які множить війна, вона знайшла одне практичне рішення, яке може допомогти людині.
Надзвичайно важливою є підтримка і допомога тій людині, яка переживає втрату.
— І за першої можливості варто залучати постраждалих до допомоги іншим — це допомагає воскресити змісти й цінності, зібрати себе і поступово перемикнутись на діяльність в благо задля продовження і збереження життя. А також прожити найскладніші моменти відновлення психіки, — пояснила Надія Мартинюк.
Раніше ми розповідали тобі, як війна впливає на психіку людини та як зберегти здоровий глузд у вирі жахливих подій.
А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.