Психологам давно відомо, що в екстремальних обставинах люди схильні діяти собі на шкоду. Хоча в новинах розповідають про дивовижні випадки порятунку, часто вони трапляються не завдяки тому, що люди роблять, а всупереч.
Психолог з Університету Лестера, який вижив у пожежі на станції лондонського метро Кінгс-Кросс 1987 року, Джон Ліч каже: такі випадки стають наукою та прикладом негативного досвіду, адже в екстремальних обставинах 80-90% людей роблять не те, що треба.
Тренінги з виживання навчають людей не стільки того, що треба робити під час катастрофи, скільки того, чого робити не треба.
Але насправді найприроднішою реакцією людини на небезпеку є бездіяльність.
Ця реакція є настільки поширеною, що психологи мають для неї спеціальний термін — загальмованість у ситуації стресу.
Це не зовсім усвідомлена реакція, як може виглядати ззовні. Коли наш мозок паралізований страхом, у кров потрапляє адреналін, а м’язи напружені, тож примітивна підсвідома частина розуму надсилає сигнал: не рухатися з місця!
Unsplash
Цей механізм дуже поширений у світі тварин — від щурів до кроликів. Він пояснюється спробою залишитися непоміченим.
Але в небезпечних обставинах від здатності перебороти це заціпеніння часто залежить виживання.
Під час війни в Перській затоці на початку 1990-х Ізраїль готувався до нападу з боку Іраку. Оскільки у 80-ті роки іракська армія широко використовувала отруйний газ, уряд Ізраїлю очікував найгіршого.
Усі громадяни отримали протигазові маски та шприци для самостійного введення протиотрути. Ізраїльським сім’ям рекомендували обрати найбезпечнішу кімнату в своєму будинку, в якій вони мали сховатися й одягнути маски, щойно пролунає сигнал тривоги.
З 19 по 21 січня відбулося 23 напади, під час яких на густонаселений Тель-Авів скинули 11 тонн вибухівки.
Понад тисяча ізраїльтян отримали різні поранення, але більшість — майже 80% — не через вибухи.
Дехто постраждав під час помилкових тривог. Серед таких жертв було 11 смертельних випадків. Сім — через те, що люди вдягли протигазові маски, але забули відкрити фільтр.
Сотні людей постраждали, бо ввели протиотруту від нервово-паралітичного газу, хоча газової атаки взагалі не було.
Ще 40 травм (переважно розтягнення та переломи) сталися, коли постраждалі намагалися прорватися до зачинених кімнат.
Навіть у спокійних обставинах наш мозок реагує досить повільно, принаймні повільніше за розвиток подій під час стихійного лиха.
Коли літак проходить перевірку на безпеку, його виробники мають продемонструвати, що евакуація усього салону займе не більш як 90 секунд. Адже саме через цей час ризик пожежі різко зростає. Але для багатьох півтори хвилини не вистачить навіть на те, щоб впоратися з паском безпеки.
Річ у тім, як ми ухвалюємо рішення. Взяти, приміром, шахи. Перші ходи в партіях гравці зазвичай роблять досить швидко, бо варіанти відомі заздалегідь.
Та вже після чотирьох ходів у звичайній партії з’являється понад 288 мільярдів комбінацій. Тепер, коли покладатися на запрограмовану стратегію більше неможливо, гравцям доводиться обмірковувати кожен хід і швидкість гри сильно уповільнюється.
Наш мозок має дуже обмежений потенціал для обробки нової інформації, — зазначає психолог з Університету Центрального Ланкаширу Сарита Робінсон.
А в екстремальних обставинах швидкість його роботи знижується дедалі більше. Це пов’язано не останньою чергою з гормонами стресу — адреналіном і кортизолом. Ці гормони впливають на роботу префронтальної кори мозку, яка відповідає за такі важливі функції, як робоча пам’ять.
І от саме тоді, коли гострий розум потрібен нам найбільше, ми стаємо забудькуватими та схильними до помилкових рішень.
Оскільки люди звикли, що паски безпеки зазвичай розташовані в районі стегон, у надзвичайних ситуаціях це стає єдиним місцем, куди вони дивляться.
У попередніх конструкціях літаків паски кріпилися вище, але під час аварійної посадки люди в паніці просто не могли їх знайти.
Цікаво, що така поведінка спостерігається у пацієнтів з незворотними пошкодженнями префронтальної кори.
Отже, можливо, мозок відповідає на стрес так званим вимкненням цієї ділянки, що й пояснює негнучке мислення в екстремальних умовах.
Чимало людей гинуть, коли повертаються до будинку, щоб взяти гаманець чи вимкнути плиту.
Такої думки дотримується фахівець з управління надзвичайними ситуаціями з Гавайського університету Джеймс Гофф.
Гофф багато років інструктував мешканців небезпечних регіонів, як поводитися під час цунамі, і бачив, якою непередбачуваною може бути реакція людини під час стихійного лиха.
Здавалося б, хто ризикуватиме життям заради гаманця? Але багато людей саме так і роблять. У психології цей феномен отримав назву стереотипна поведінка.
Вона також спостерігається у тварин, коли вони виконують повторювані безглузді дії, як-от бігають по клітці туди-сюди.
У людей це дивне явище виявляється в тому, що вони продовжують свої повсякденні справи, коли, приміром, будинок охопило полум’я.
Сприйняття нової ситуації потребує великих зусиль. Ось чому ми так втомлюємося на новій роботі чи коли подорожуємо за кордоном.
Але екстремальні ситуації потребують ще більше зусиль, і мозку це може бути просто не під силу.
У такий момент ми й починаємо вдавати, ніби нічого незвичного не відбувається.
Заперечення небезпеки відбувається з двох причин, пояснює Сарита Робінсон. Люди або не усвідомлюють, що ситуація дійсно ризикована, або не хочуть цього розуміти. Й останнє — дуже поширене явище.
Так поводиться чи не кожна друга людина. Наприклад, під час цунамі багато хто йде на пляж, щоб подивитися на хвилі.
Люди часто поводяться так насамперед під час пожежі. Їм здається, якщо вони залишать свій дім, то визнають, що його буде зруйновано.
Люди часто чекають, поки не побачать дим, та це, як правило, означає, що вже надто пізно: вони опинилися у пастці вогню, — розповідає експерт з управління ризиками в надзвичайних ситуаціях із консалтингової фірми Risk Frontiers Ендрю Гіссінг.
Ученим уже давно відомо, що наш мозок дуже погано вираховує ризики. А коли ставки високі, ми ще більше схильні покладатися на інтуїцію, а не факти, відкидаючи тривожні думки й запевняючи себе, що не все так погано.
Це пояснює, чому пацієнти з онкологією, попри тривожні симптоми, чекають в середньому цілих чотири місяці, перш ніж звернутися до лікаря.
А також чому під час терактів 11 вересня в США люди на верхніх поверхах Всесвітнього торгового центру починали евакуацію далеко не одразу.
Навіть зараз, під час війни на території України, коли тисячі ракет Російської Федерації летять по українських містах, вбиваючи мирних жителів, останні своєю чергою не дотримуються правил воєнного стану.
Ми часто нівелюємо важливість сховку під час повітряних тривог, а дарма. Раніше ми розповідали про сенс повітряних тривог та відповідали на найпопулярніші запитання.
У Вікна-новини з’явився свій Telegram. Підпишись, аби не пропускати найцікавіше.