Путін змушений діяти “на грані”. Політолог Володимир Фесенко про кінець війни, вступ України в НАТО та розвал Росії

Обстріли України та ядерний шантаж — це істеричні дії Путіна, що загнаний в кут. Так про нинішню та майбутню стратегію агресора Вікнам в ексклюзивному інтерв’ю розповів політолог Володимир Фесенко.

Він відповів на найбільш актуальні для українців питання — про звільнення нових територій, кінець війни, вступ України в НАТО та розвал Росії.

Росія провела псевдореферендуми на окупованих територіях Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей. Що це дає державі-агресору зараз і якими будуть наступні кроки у її геополітичній стратегії, якщо така є?

— Щодо наявності у Путіна стратегії, скажу таке: навіть російські експерти ще до початку великої війни звертали увагу на те, що Путін не стратег, а тактик. Втім, певні елементи стратегії і в нього, і в російського керівництва все ж є.

Це умовна стратегія реагування на виклики, які вони вважають для себе викликами, а також події і наслідки цих подій під час війни. Тобто це не стільки стратегія, скільки так зване втілення теорії катастроф — коли лідер країни чим далі, тим більше звужує собі простір для маневру, реагуючи на поточні проблеми, які створює наявна ситуація.

Росія у цій війні зараз фактично рухається в обмеженому просторі. Після блискавичного контрнаступу ЗСУ на Харківщині у Путіна було мало варіантів, як на це реагувати. На полі бою реагувати російська армія була не готова, тож вони вирішили зіграти у політичній площині, показати, що вони перемагають і приєднують нові території. Вони анексували кілька областей України.

Але ж це теж заганяє Путіна у ще більшу прірву. Нові санкції, невдала мобілізація, невдоволення серед населення через цю мобілізацію. А далі Путін знову діятиме не стратегічно, а вимушено. Не так, як він любить — діяти всупереч логіці, ламати всі сценарії і змішувати карти у геополітиці держав. Зараз він уже нікого не здивує, він робить досить прогнозовані кроки.

Що ще важливо розуміти: Путін воює не лише з Україною, хоча у нього є українофобія, він воює із Заходом.

Це й обумовлює його подальші дії. Перед наступом на Україну у лютому був обраний сценарій відновлення Радянського Союзу. Цим він хоче посилити Росію у протистоянні із Заходом. Навіть Лукашенко в одному з інтерв’ю якось обмовився, що він хотів би розширення “Союзної держави”, до якої входять Білорусь і Росія.

Втім, сценарій відновлення СРСР не зіграв, усе пішло не за планом. Тому, знову ж таки вимушено, Путін пішов на сценарій “мінімум” — анексію хоча б частини територій. Що вони контролювали у вересні, те вони й анексували. Але ж із погляду стратегії це знову відбувалося в авральному порядку: приєднали до Росії навіть ті землі, які наступного дня вже були відвойовані ЗСУ.

Завдання Путіна зараз — втримати ці території, показати, що так звана перемога остаточна. У цьому він використовує свій старий прийом — лякати.

І найцікавіше, якщо на його залякування ніхто не реагує, не поступається, він починає реалізувати свої “лякалки”. Бо він змушений діяти під тиском обставин. Тобто діяти “на грані”. Тому він обстрілює міста, свідомо вбиває мирних, використовує всі можливі методи пригнічення як простих українців, так і ЗСУ.

Розкол Росії можливий у найближчій перспективі? Чи є передумови після регіональних протестів у Дагестані чи Якутії?

— Коли Путін почав мобілізацію, навіть за оцінками кремлівських джерел, був порушений так званий “соціальний контракт” між владою Росії та її громадянами.

Там люди від початку “нульових” років жили за принципом невтручання у політичне життя країни, а натомість отримували можливості для особистого збагачення — не лише олігархічного, а і середнього. Держава давала можливість розвиватися бізнесу різного масштабу, силовим структурам, навіть якось соціально підтримувала народ — особливо для цього були золоті часи у період високих цін на нафту і газ. Оця модель і створила так званих аполітичних росіян.

Тепер же війна прийшла у дім простих росіян. “Соціальний контракт” порушений. Якась частина росіян підтримувала війну біля своїх телевізорів, бо працював принцип підтримки “своїх”. Вони шаленіли: “Бьём хохлов!” Тепер приходять повістки, прийшов шок не від потенційних ризиків, як на початку війни, а від реальних.

Тисячі чоловіків тікають від мобілізації. Хтось втекти не може. Тому найбідніші провінційні регіони вимушені опиратися у вигляді протестів.

Почалися і внутрішні суперечки у самій російській владі. Постало питання: “Хто винний у нинішній ситуації?” Це не тільки Путін. Звучать і імена Шойгу, Герасимова, простих генералів. Паралельно — втечі з фронту самих солдатів. Постають люди зі зброєю. Це уже початок анархії. За таких умов наростає злоба на своїх же.

Тому через певний час — кілька місяців або рік — першими повстануть серйозно люди зі зброєю — солдати, мобілізовані, навіть силовики. Якщо їхню силу побачать національні меншини, яких кинули на війну першими, вони приєднаються.

Внутрішні зміни у Росії неминучі. Питання тільки часу та формату.

Це може бути як серйозне повстання проблемних регіонів, де є внутрішня нестабільність, як, приміром, Дагестан. Це може бути подальше від’єднання від Росії, за умови економічної самостійності певних республік, таких як Татарстан. Там є своя нафта, своє сільське господарство, а головне — відчутна самобутня регіональна і культурна відмінність від Росії. Така ж ситуація з Башкортостаном.

Проблеми “зверху” вже почалися. Часто з Путіним навіть не можуть вийти на зв’язок, щоб узгодити риторику Кремля. Тому прессекретар Пєсков не може офіційно заявити, в яких кордонах анексовані території України. Немає навіть єдності щодо таких питань.

Це початок хаосу — бунтів, зміни влади, громадянської війни.

Головне, що впливатиме на розвиток подій — це ситуація на фронті, зокрема успіхи ЗСУ.

Читати на тему

Коли небо над Україною буде безпечним — відповідь міністра оборони США Ллойда Остіна

Коли Україна отримає нові системи ППО та що було пріоритетом засідання Ramstein 6.

Вступ України до НАТО офіційно підтримали дев’ять держав-членів. Наскільки можливе реальне рішення з прийняття нас до військового блоку в найближчі роки?

— Тут цікава ситуація в хорошому для нас сенсі, бо раніше Росія, ведучи проти нас гібридну війну, сподівалася анексією українських територій перекрити нам шлях до НАТО. Війна на Донбасі й захоплення Криму відбулося саме з цією метою, щоб стримувати нашу інтеграцію у Північно-Атлантичний Союз. Але зараз ситуація змінилася, це вже не чинник, який заважає. 

Коли керівництво України подало заявку до ЄС наприкінці лютого, ворог був біля Києва, усі вважали нашу інтеграцію фантазією. А от після поразок росіян на півночі України, Євросоюз почав нашу заявку розглядати.

Коли Європа побачила, що Україна вистояла, що з нею можна співпрацювати, з нею можна вести серйозну справу і нас треба підтримувати, був зроблений символічний жест — надання статусу кандидата на вступ у ЄС. Із заявкою до НАТО схожа ситуація.

Звісно, зараз ту саму Німеччину і США та деякі інші країни, як Угорщина чи Туреччина, стримуватиме сам факт війни. Вони всі бояться тієї п’ятої статті в статуті НАТО про взаємодопомогу. Вони не хочуть вступати прямо у війну. Поки йдуть активні бойові дії, вступу не буде. Війна скінчиться — буде вже інша справа.

Українське керівництво це чудово розуміє, але все одно це зробило, подало заявку. І це був чудовий хід! Це потужний крок, який показав Путіну в той самий день, коли сталася анексія нових територій, що ми не підемо на компроміс за жодних умов, ми йдемо в НАТО.

Водночас заявка до НАТО — це спосіб впливу на Захід, заявити про свої наміри й нагадати про необхідність нових поставок зброї. Зеленський дуже цікаву риторику при цьому має із західними партнерами: він не просить допомоги, він вимагає — причому більше, щоб отримати в результаті стільки, скільки потрібно. Спершу якісь країни вагалися, чи давати нам важку зброю, але врешті дали. Так буде і з НАТО.

Ми подали заявку, щоб НАТО дало відповідь — чи двері блоку так і будуть нейтрально відкриті, чи ми цілеспрямовано йдемо у військовий блок із подальшим вступом. І я бачу, що це таки станеться, але після війни. До того ж уже йде активна розробка безпекових гарантій для України. Це теж важливий процес, який обговорюється з НАТО.

У риториці керівництва США також звучить схвалення майбутнього вступу України до НАТО, однак лише у вигляді заяв, а не рішень. Є підтримка у вигляді поставок зброї, втім, усе ще не достатня для повного розгрому Росії. США вигідна повільна війна в Україні? І чи вигідний Штатам на теперішньому етапі наш вступ до військового блоку?

— Зверніть увагу, відразу після того, як Україна подала заяву до НАТО, відбулася зустріч керівника Офісу президента України Єрмака із помічником президента Байдена в Туреччині. Це ще й була очна зустріч. Одразу після цього — телефонні розмови Зеленського і самого Байдена.

Штати дуже зацікавлені у нашій перемозі, але не дають нам одразу всього озброєння, бо це природа наших партнерів.

У перші місяці вони взагалі боялися, що ми програємо. Логіка була така: навіщо давати Україні зброю, якщо вона програє і ця зброя потім опиниться в руках Росії. Коли вони зрозуміли, що ми не програємо, вони почали давати зброю, але не поспішали, дивилися, як ми використаємо ті ж Himars. Зараз вони все ще не надають нам багато потужної зброї, бо бояться прямого конфлікту з Росією, який може випливати з масової поставки зброї нам.

Цей страх зіткнення з росіянами тягнеться ще з часів Холодної війни. Він у них у крові. Вони дуже потроху пробують давати тяжке озброєння, перевіряючи, як реагує Росія на успіхи ЗСУ.

“Бавовна” в Криму — це був важливий тест, за яким спостерігали США. І після успіхів почали давати ще підтримку. Якщо ми занадто швидко будемо наступати і використовувати цю зброю, Путін може піти на божевільні кроки й дасть наказ натиснути кнопку запуску ядерної ракети. А так — зараз режим Путіна і його армію затискають у лещатах поступово.

Посол Європейського Союзу Матті Маасікас оцінив найбільш реальний час вступу України у ЄС у сім років. Чи вкладемося ми в цей строк, виходячи з нинішньої ситуації, і чи можемо пришвидшити процес?

— Оцей строк — сім років — він найбільш реалістичний. Треба розуміти, що спершу треба завершити війну. Поки не завершена війна, ми будемо поступово рухатися в напрямку ЄС. Після отримання кандидата ми маємо виконати сім основних позицій для переходу у новий статус — в майбутньому це членство. Це наше домашнє завдання до початку переговорів про сам вступ. Потім, уже в рамках цих переговорів, ми будемо розуміти, як Україна буде адаптуватися до законодавства Євросоюзу, а за досвідом Польщі чи Чехії — на це піде кілька років.

Але головним буде процес відновлення після усіх руйнацій, яких ми зазнали. ЄС обіцяв із цим допомагати, але ми знаємо, що в самому Союзі є своя нестабільна економічна ситуація, яку теж створила наша війна. Це об’єктивно потребує років для відновлення — і економічного, і політичного.

Втім, найважливіше це те, що ми спроможні, і Європа це розуміє. Вона збагнула, що ми не слабка держава, у нас є дієві державні інститути. Так, є корупція, проблеми в енергетиці, але в критичних умовах ми не розвалилися, ми стоїмо міцно і при цьому продовжуємо розвиватися. Після війни все піде ще швидше. І ЄС, і НАТО хотітимуть мати такий потужний східний фланг, який може забезпечити Україна.

Читати на тему

В ЄС на повній швидкості: які вимоги кандидата вже виконала Україна

Засідання Україна — ЄС. Розповідаємо, які вимоги вже виконала Україна і що далі.

Як Україна і Європа зміняться глобально, коли ми вступимо до ЄС та НАТО? Що це означатиме для Росії та Білорусі?

— Європа всіляко заохочуватиме інтеграцію України у своє економічне та безпекове середовище. Для нас двері уже відкрилися. Ми неминуче станемо регіональними лідерами як держава. Безперечний вплив наша інтеграція матиме на Білорусь. Зокрема, наше економічне зростання і реформування десь роки за два дозволить посісти нові сходинки й витіснить економіки більш відсталі, такі, як нині білоруська.

Що стосується Росії, то це окрема тема. Варіанти розвитку Росії, у якої під боком потенційний, а потім і чинний член ЄС і НАТО, можуть бути різні. Це може бути і розпад, і напіврозпад, коли окремі національні окраїни захочуть відділитися. Китай, своєю чергою, може посилити свій вплив на Росію, тим самим роблячи її ще більш залежною і слабкою, а надалі може і скористатися цим, щоб контролювати Далекий Схід.

Варіанти різні, але головне, щоб зник путінський режим, не просто він сам як особа, а і його оточення та порядки.

Якщо цього не станеться, то для України, Європи та НАТО в цілому існуватимуть постійні загрози з того боку.

Які сценарії виходу з війни наразі є у Путіна?

— Їхня мета, в яку вони досі вірять у Кремлі — це змусити Україну капітулювати. Для цього вони лякають і вдаються до крайнощів, до буквальних воєнних злочинів. Це й обстріли критичної інфраструктури з неба, і, зокрема, погрози застосування тактичної ядерної зброї. Це червона межа, остання межа. Попри це, вони намагаються мобілізувати зараз росіян, але в них навіть немає матеріально-технічного забезпечення для солдатів. У них прокладки замість кровоспинних засобів, а іржаве залізяччя замість автоматів.

Якщо мобілізація не вдасться і нового озброєння вони не матимуть, то є два варіанти.

Перший — це умовна зимова пауза з боку російських атак, щоб набратися сил перед новою хвилею наступу. Другий варіант, за умови подальшого вдалого контрнаступу ЗСУ і сильної позиції Заходу у допомозі Україні, їм просто доведеться здавати позиції, але дуже повільно, поступово і крок за кроком.

Які наслідки реально можливі для Росії в разі застосування тактичної або стратегічної ядерної зброї?

— Я певен, до Путіна вже надходили певні так звані “партнерські” попередження і від лідерів Китаю, і від Індії про те, що застосовувати ядерну зброю не варто. Але водночас такий сценарій ми маємо на увазі.

Якщо він справдиться, приміром, у вигляді запуску тактичної ядерної зброї, то станеться апокаліпсис для самої Росії. Це ризик для еліт російських, ризик втратити все, включно з власним життям. Якщо буде обговорюватися такий наказ — пустити ядерну зброю в хід, то можливі варіанти й заколоту еліт проти Путіна, спроби його усунути фізично. Це може статися ще до фактичного запуску, на етапі обговорення і варіантів виконання наказу.

Лишається лише одне питання — чи наважиться хтось на радикальні сценарії у Росії. Якщо ядерна зброя буде застосована, то буде відповідь Заходу. Можливо, це буде не запуск ракет у відповідь, але повна абсолютна ізоляція цієї країни-агресора від світу. Повна й остаточна ізоляція.

---