Яким Харків був до війни і що з ним зараз: розповідь харків'янки

Харків зараз нагадує картини з найдорожчих стрічок про апокаліптичні події, де ті, хто змогли вижити під час катаклізмів, намагаються облаштувати нове життя між зруйнованими будинками. Місцеві називають його залізобетонним.

Раніше півтора мільйонне місто, нині є домом для трохи більше мільйона людей: від 24 лютого 2022 року з Харкова лише залізницею поїхали понад 600 тис. жителів, а ще невідома кількість людей виїздила власним транспортом.

Деяка частина людей повернулася до міста одразу після того, як військові України змогли вибити окупантів трохи далі.

Та тут й досі — небезпечно. З перших днів повномасштабного вторгнення місто молоді та руху перетворилося на місто-залізобетон, яке витримало й продовжує тримати оборону.

Щоб більше дізнатися та розповісти читачам про незламний Харків, редакція Вікна-новини поспілкувалася з його корінною жителькою, яка нещодавно відвідала свій дім після півтора року життя на чужині. Яким Харків був до широкої війни та як він говорить, про що мріє зараз — з перших уст.

Харків довоєнний. Рух та молодість

— Мене звати Дарія Крилова і я фотографиня, онлайн-викладачка англійської мови, модель, контент-кріейторка, а ще — я харків’янка, і хотіла б розповісти саме про цю частину свого життя, про мій Харків.

Я народилася в Харкові у вересні 2004 року і до березня 2022 жила у цьому місті постійно, ніколи не переїжджала.

Не буду кривити душею — обожнювала Харків із самого дитинства і досі його люблю! Це неймовірне місто, яке я пам’ятаю прогресивним, світлим та затишним. Тут завжди панувала така унікальна атмосфера, яка захоплювала.

Для мене він розкрився, коли я почала займатися творчою діяльністю і познайомилася саме з мистецькою спільнотою міста.

Харків — це про мистецтво, культуру, активне життя, ритм і розвиток.

Найбільше я люблю свій район Павлове Поле, який розташований поблизу центральної частини та, звісно, сам центр Харкова. Улюблене місце сили — парк Саржин Яр. Там відбувалися мої найкращі фотосесії, зустрічі з друзями, прогулянки на самоті.

Як я пам’ятаю, у 2019 році парк реконструювали й він став ще кращим.

Харків мій! Яким він був до 24 лютого та як живе залізобетонне місто сьогодні — одна розмова з харків’янкою / 4 Фотографії

— Яким Харків був до 24 лютого 2022 року?

— Це місто кав’ярень і закладів — неймовірних за концепцією, затишком, атмосферою і смаком. Особиста рекомендація — кав’ярня Half an Hour. Вона розташована в старому центрі Харкова і навіть зараз працює. Для мене це місце особливе, там ми з мамою проводили вільний час, я відпочивала, спілкувалася з баристою та гостями — місце найтепліших спогадів.

У фудкорті Сьомий склад збиралися всі митці Харкова, там відбувалися концерти просто неба, воркшопи, майстеркласи, виставки.

Тобто це було і є місцем, де ти бачиш культуру і душу Харкова.

Не можу не сказати про Харківський театр, Дім актора, Муніципальну галерею — перелічувати можна довго.

— Яким словом ти б схарактеризувала місто?

— Напевно, це буде слово рух. Харків завжди рухався вперед, тут часто щось відкривалось, змінювалось і оновлювалось.

Це студентське, молодіжне місто.

Фото: особистий архів Дарії Крилової

Харків воєнний. Залізобетон

24 лютого минулого року розрізало життя українців, залишивши страшну реальність попереду. Всі ми зустріли цей день у шоковому стані, не ймучи віри тому, що чули за власними вікнами та бачили у прямому ефірі.

— Харків бачив наслідки війни на Сході у 2014, але тоді ми не до кінця усвідомлювали, що це може набути ще більших масштабів. Я знаю багатьох, які приїхали до Харкова у той період: ми підтримували переселенців з Донецької та Луганської областей.

Проте, відверто: війна була близько, але ніхто не вірив, що це може статися з нами.

Не можу сказати, що Харків був охоплений тривогою перед початком широкого вторгнення. Моя сім’я обговорювала такий сценарій і тато пропонував мені поїхати до Львова буквально за кілька днів до 24 лютого. Та я вирішила залишитися.

Ні я, ні більшість харків’ян не могли повірити, що повномасштабна війна почнеться.

— Якими були перші дні повномасштабного вторгнення для тебе? І як змінилося твоє місто за ці дні?

— Я буквально покадрово пам’ятаю 24 лютого 2022 року. Харків прокинувся близько п’ятої ранку від вибуху. Скажу чесно, я його не чула, бо він прозвучав на іншому кінці міста. Але пригадую, як ранком моєму татові хтось зателефонував, він швидко прийшов до моєї кімнати, відчинив двері й сказав лише одне слово: “Почалося”.

Я дивилася на нього, розуміла, що саме почалося, але не могла в це повірити. Я перепитала, і він повторив: “Воно почалося”.

Харків мій! Яким він був до 24 лютого та як живе залізобетонне місто сьогодні — одна розмова з харків’янкою / 3 Фотографії

Я тоді лише поцікавилася в батька, чи будемо ми снідати. Напевно, такою була захисна реакція мого організму, тож я робила рутинні справи, щоб заспокоїтися. Хвилин за 20, коли усвідомила весь масштаб подій, рушила до супермаркету, щоб закупитися продуктами, які можна було довго зберігати.

Довелося вистояти чергу в пів кілометра, люди — як і я, тож нікого не засуджую, — згрібали абсолютно все, що було на полицях.

Тоді все ускладнювалось, бо моя мама лежала в міській лікарні в центрі міста. Нам зателефонували лікарі й попросили забрати її додому: на той момент їй не зробили другої операції на хребет.

Ми були абсолютно до цього не готові. Це все деталі, але було дуже важко впоратися з паралізованою людиною, коли на фоні щось вибухає, в місті панує хаос і паніка, а на телефон приходить до сотні повідомлень про загрозу обстрілу.

Харків потужно обстрілювали з перших днів. За одну ніч з постійно жвавого міста Харків перетворився у місто-привид.

Читати на тему

Харків мій! Яким він був до 24 лютого та як живе залізобетонне місто сьогодні — одна розмова з харків’янкою

Болить душа за те, що я росіянка! За 97 років пережила німців, Covid-19 й тікала від обстрілів Харкова

Діана Умеренкова у свої 97 пережила дві війни. Як пройшла евакуація з Харкова, де жінка знайшла новий дім й про що шкодує найбільше — у матеріалі.

— Коли ти виїздила з Харкова, яким він був? Про що “говорив”?

— Ми змогли виїхати з Харкова лише 4 березня. Тоді містом ширилися розмови про ті “два-три тижні”, що треба просто перечекати та й усе.

Разом з тим, російські війська тоді вже штурмували місто і багато харків’ян з власних вікон бачили їхні танки у своїх дворах. В ті дні страждали не лише прикордонні з РФ райони міста, а й центр, важливі стратегічні будівлі та історичні пам’ятки.

Попри все це я відмовлялась вірити, що повинна їхати з Харкова. Не хотіла, не знала куди. Просто мріяла залишитися вдома, бо цей — мій дім.

— Ти приїздила до Харкова кілька тижнів тому. Яке враження справило місто на тебе?

— Це була перша половина серпня, я не була вдома понад рік. Складно. Було дуже складно уявляти, що саме я побачу в Харкові після такої розлуки. З одного боку, я читала новини й мені здавалося, що місто перетворилося на руїну.

Але я також стежила за друзями з Харкова — і скидалося, що місто насправді живе!

Я не боялася вибухів, обстрілів чи ракет. Я боялася побачити своє місто зруйнованим. Це наче побачити близьку людину у бинтах і під крапельницями.

Але як я була приємно здивована, коли побачила, що мій Харків живе! Є люди — вони живуть, вірять, відбудовують своє місто. Попри небезпеку, місто квітне — у прямому значенні цього слова, всюди висаджують квіти!

Хоча, звісно, коли ти бачиш зруйновані будівлі — щемить серце.

Фото: особистий архів Дарії Крилової

Зараз Харків практично відновив те життя, яке тут панувало до початку повномасштабної війни. Відбуваються культурні заходи, більшість ресторанів, аптек, магазинів знову відчинилися, працюють галереї та музеї.

Неймовірно тішить, коли ти гуляєш містом і бачиш, як комунальники наче бджілочки працюють, навколо все прибирається, відбудовується, прокладаються дороги. Ігнорувати наслідки війни неможливо, але я дуже пишаюся харків’янами, бо вони мають силу триматись і рухатись вперед.

— Який район Харкова найбільше постраждав від обстрілів росіян? Там зараз живуть люди?

— Я думаю, всі ми хоч раз чули про Північну Салтівку у Харкові — це частина Салтівки. Як я знаю, Салтівка є одним з найбільших, якщо не найбільшим, спальним районом в усій Україні. Дуже великий, з розвиненою транспортною гілкою.

Оскільки він розташований найближче до кордону з РФ, то й найбільше постраждав від обстрілів росіян. Район зазнав наскільки жахливих ушкоджень, що я навіть не знаходжу слів, якими це можна було б описати.

Це дійсно район-привид. Обличчя війни без прикрас та романтики, без фільтрів, цензури. Це “рускій мір” в чистому прояві.

Там на вулицях розкидані дитячі іграшки, особисті речі, залишки одягу чи предметів побуту людей, які жили своє тихе, мирне життя в цих будинках. Маю зазначити, що особисто я не була на Північній Салтівці, але бачила відео та фото, які надсилали мені мої друзі звідти.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Марія Малєвська (@malevska)

Це варто побачити хоча б раз, кожному — від українців до іноземців. Північна Салтівка це місце, якого більше не існує, але там все одно живуть люди.

Пам’ятаю, як подруга знімала картину, просто уявіть: чорний від вибухів панельний будинок, в якому немає вікон, зруйновані під’їзди, а перед ним — батько грається з дитиною в бадмінтон. Це те, якою нині є Північна Салтівка.

Це тисячі зруйнованих життів.

— Яким Харків є зараз?

— Зараз про характер Харкова кажуть — залізобетонний. Він сильний і його не можна підкорити.

Я ненавиджу тезу, що Харків — проросійський, інфантильний. Харків — це українське місто.

Потужне, сильне місто, яке кожного дня виборює не лише своє право на існування, а й можливість на розвиток та розквіт. Харківські молоді митці продовжують створювати, проходять виставки, літературні вечори, концерти, заходи на підтримку військових.

Я бачу як місто живе своє життя попри майже щоденні обстріли й це — Харків-залізобетон.