Вголос казав мамі помолитися, бо сам не міг… Історія пораненого бійця, в яку важко повірити

44-річний боєць Дмитро з Київської області перед початком повномасштабної війни збирався поїхати на роботу до Бельгії, але не зміг покинути країну, бо вже мав бойовий досвід у 2014-2015 роках під час АТО.

Тому 24 лютого чоловік кинув усі свої сили, щоб забезпечити свою сім’ю усім необхідним, а потім побіг у військкомат.

Спершу Дмитро ніс службу на блокпостах, а потім була перша ротація у Бахмут. Там з побратимами мав завдання рити окопи та робити укріплення. Далі була робота на Київщині, а цьогоріч підрозділ Дмитра знов повернувся під Бахмут під цілодобові обстріли.

Чоловік був командиром відділення. Займався спостереженням за ворожими позиціями, які були на відстані 400 метрів.

2 листопада Дмитро мав забрати з іншої позиції пораненого бійця. Розповідає, що вийшов з побратимом уночі, бо добре орієнтувався на місцевості. Однак перед цим там був бій, тому у пітьмі чоловік наступив на міну.

Як тільки вона розірвалася, зрозумів, що у мене немає п’ятки, а стопа просто висить.

Напарнику Дмитро наказав залишити рацію та відходити. Став накладати турнікет, але перший виявився неякісним — він розтягнувся та став ніби нитка. Та у бійця було ще чотири турнікети, тому він зумів перетиснути ногу та зупинити кров. Потім доповз до найближчого окопу та став чекати на допомогу.

Читати на тему

Це фатально! Тата Кеплер про неякісні турнікети та інші проблеми тактичної медицини на передовій

Волонтерка Тата Кеплер розповіла про проблеми з тактичною медициною та як їх виправити.

Медикаменти, воду та їжу до пораненого бійця доправляли квадрокоптером, але забрати Дмитра через щільні російські обстріли змоги не було.

Я вже був морально готовий, що можливо й не вийду. На ногу вже не звертав уваги… Було так, що вголос казав мамі помолитися, бо сам не можу.

Та на третій день за Дмитром таки прийшли його командир із підлеглим. Тягнути кремезного бійця вагою 120 кілограмів та зростом 190 сантиметрів було важко. Чоловік пригадує, що побратими руками гребли землю, аби тільки витягнути його так званою кравчучкою.

Першу допомогу чоловіку надали вже на стабпункті, а опритомнів він вже у лікарні Дніпра. Стан був вкрай тяжкий з великою крововтратою. Однак витягнути його з того стану вдалось. Тепер Дмитро мріє, що як тільки стане на протез, найперше хоче зіграти у футбол, а потім повернутися до побратимів на передову.

Водночас уночі на стабілізаційному пункті найбільше видно ціну, яку платять наші захисники за кожен звільнений від окупантів клаптик української землі. Читай, що військові медики розповіли про реалії Донеччини.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.